Чи варили пиво з річки Тарапуньки — перша броварня Полтави, хохулі, скарби та баба Єлька

Перша асоціація про таку природну водойму як Тарапунька — занедбаний захаращений будівельним і побутовим сміттям струмок, що тече не то в дендропарку, не то під монастирем, не то в ботсаду. Й до чого тут взагалі пиво та броварня? Зараз спробуємо пояснити.

У статті використані матеріали з книги краєзнавця Леоніда Булави «Павленки і Тарновщина» та зі сторінки «Павленки (історичний район Полтави)»

Тарапунька — це не просто мала річка, як нам пояснив краєзнавець Леонід Булава, це система потічків у всіх Павленківських балках і навіть більше.

Тарапунька тече через Чамарин, Бабичів, Яківчанський, і навіть Задихальний яри. Вся ця вода несеться на Поділ до Ворскли, куди вона колись впадала приблизно навпроти вулиці Панянки. Розпочиналася вона із крайнього західного боку аж за Зіньківською вулицею, у той час дорогою. Нині ж цю частину помістили у трубу, та ще й поруч зі стічними водами, як і на інших окремих ділянках.

Цікаво, що навіть якщо назв струмків, які беруть початок у вершинах ярів, або не існує, або вони не збереглися в народній пам’яті, їх усіх кличуть Тарапуньками. Є чимало пояснень цієї назви, всі їх описав Леонід Булава на сторінці присвяченій Павленкам.

Тарапунькою називають навіть той струмочок, який протікає через ботанічний сад ПНПУ у Бойковому яру. На ньому ми зараз і зосередимо увагу.

Варили пиво, а перейшли на чоботи та шкірянки для чекістів

З назвою АТ «Запоріжжя» у Полтаві існувала пивоварня. Перше виробництво було за іменем власника ще у 1880-х роках, а як товариство воно діяло вже на початку 20 століття. Чи дійсно це була перша зареєстрована броварня, невідомо, адже зі статті Оксани Коваленко дізнаємося, що гуральництво, як і пивоваріння у гетьманській Полтаві значного розвитку досягло ще у 18 столітті. Торгували з власних дворів «гарячим вином» (глінтвейном, чи що) і пивом: «двор … у ньом дайотса мьод і піво».

Ще на початку 18 століття у місті функціонувало чотири броварні, які належали осавулу Прокопу Левенцю, козаку Омеляну Хоменку, купцю Богдану Марковичу, значковому товаришу Кості Тарасенку. Вони являли собою окремі бездвірні споруди й стояли на одній ділянці міста — «ідучи від валу вниз по струмку на лівій стороні у вершині», тобто на лівому схилі Мазурівки, що є сучасною вулицею Небесної сотні.

Але нас цікавить вже порівняно сучасна броварня з назвою, та ще й щоб мала зв'язок із Тарапунькою. Де ж знаходилося це акціонерне товариство «Запоріжжя»?

Краєзнавець Леонід Булава, даючи опис вулиці Кожевній у пониззі Бойкового яру, згадує, що тут до перевороту 1917 року діяв завод із виробництва пива, там же на околицях вирощували й хміль до нього.

В особистій розмові з краєзнавцем, ми довідалися, що пивоварня була на розі вулиці Монастирської й Бойків яр, тобто тій самій вулиці Кожевній. А от Директор Центру охорони та досліджень пам'яток археології В'ячеслав Шерстюк, який до речі розробляв унікальну тривимірну мапу археологічних пам'яток Полтавщини, вказав адресу Монастирська 16. Втім завод і магазин броварні могли бути у різних місцях. Він розповів нам, що бачив на власні очі декілька пляшок, в які розливали пиво з цього заводу. Але про рецептуру ніяких даних немає.

Щоб все ж знайти зв'язок між броварнею і Тарапунькою, потрібно розібратися, а що було такого у Бойковому яру, щоб завод потребував близькості до нього. Можливо, вода?

Безпосередньо зі струмка, як запевнили науковці, воду не брали. Але це очевидно і не потрібно було, адже тут здавна відомі природні ставки з джерельною водою, що дожили до наших днів. Їх добре видно й на карті. Вони утворилися в заглибинах, геологічний вік який дуже великий, як і самої Тарапуньки.

Леонід Булава каже, броварня брала для своїх потреб саме цю чисту воду зі ставків. До того ж і криниці ніхто не скасовував, їх копали навіть перші поселенці в цих місцях.

Після встановлення радянської влади, броварня припинила своє існування, а з 1920-1921 років у пониззі Бойкового яру почали з'являтися підприємства із вичинки шкір, так звані чинбарні, що належали місцевим органам влади. Пізніше вони розрослися до державного шкірзаводу №2. Ставки з чистою водою через це занедбалися. Десь від середини 30-х років почали забудовувати нову вулицю, яка до останнього часу і називалася Кожевною, нині її перейменували на Бойків яр.

«Радянській владі були потрібні матеріали для шкірянок та чобіт комісарів із чекістами! Не до чистоти довкілля. Одна із чинбарень примостилася, фактично, замість пивного заводу і перетворила колись джерельну воду в струмку й ставках на резервуар нечистот, амбре від яких довго "радувало" всю Полтаву», — пише Леонід Булава.

Втім, є й інші відомості, що можуть нам повідати про чистоту навколишніх струмків та ставків.

Срібні скарби та лікування немовлят

Є легенда, що джерела Бойкового яру колись мали особливий склад, були насичені сріблом. Срібло, як відомо, у світі використовується як природний дезінфектант.

Директорка полтавського ботсаду Антоніна Дзюбенко в одному з інтерв'ю розповідала, що за легендою у підземних ходах навколо ботанічного саду переховувалися запорожці, гнані після руйнування Січі й відповідно шукали укриття для своїх скарбів, зокрема і срібла. От і відповідь. Однак це всього лише легенда.

З криниць в яру мешканці навколишніх будинків набирали воду, й навіть купали у них немовлят — пітницю, кажуть, як рукою знімало.

Кандидат геолого-мінералогічних наук Віктор Закалюжний каже, що це цілком можливо, адже на території Полтавщини виявлено понад 15 видів природно-лікувальних вод. Усі такі маленькі річечки-ставочки живляться шляхом підґрунтових джерел, які залягають на глибині два-чотири метри, й поповнюють водойми чистою водою. На його думку, без сумнівів з тих ставків можна було навіть пити.

Однак наразі через інтенсивну забудову центру та будівництво паркінгів джерела, що живлять Тарапуньку, стають слабкими і поступово зникають, водойми дуже замулюються.

Дерева на берегах Тарапуньки були у три обхвата

З повоєнних спогадів Віктора Нечитайла з Павленок (книга «Павленки і Тарновщина», сторінка 363) довідуємося, що розвагою павленківських юнаків було в тому числі й купання у Тарапуньці. Всюди створювалися копанки, рукотворні озера — загати.

«А Тарапунька дзюркотить, як і раніше. Ми її любили й не гребували купатися в ній, створюючи для цього тимчасові запруди. Адже вона завжди була поряд, і ніколи не пересихала. Її води супроводжували мене сім років на шляху до школи й назад», — пише Віктор Нечитайло.

Один з таких старих ставочків дожив і до наших днів. За спогадами старожилів, на берегах Тарапуньки росли дерева в три обхвати, як і на берегах цього ставочка, який ви можете побачити на архівному фото.

Копанки з давніх-давен робили в першу чергу для вимочування конопель та прання білизни. В описах 18 століття згадуються ще водяні млини на цій річечці. З чисельних колись копанок на Павленківській Тарапуньці залишився лише один, той що на фото.

«Першим водним об’єктом на нашій околиці був мальовничий ставочок у долині Тарапуньки, неподалік від так званої "Дачі сліпих". Літньої погожої днини його береги кишіли від дітлахів різного віку, наповнювалися шумом і гамором, криками і сміхом. Тоді там росли старі верби, з яких вони й стрибали в воду, дістаючись неглибокого дна (у зв’язку з цим іноді травмувалися). Той ставочок поповнювався водою – джерельною, талою, а також із самої Тарапуньки, до якої надлишок води й витікав. Під час масових купань вода в ньому ставала страшенно каламутною, та ніхто на це не зважав», — писав мемуарист.

Система ставків існує також на Тарапуньці у дендропарку Полтави, поблизу історичного поселення Тарновщина.

«..пізніше ми освоїли великий ставок на території нинішнього дендропарку. Ігри, якими займалися на ставках, були простими: запливи на першість, пірнання на відстань, квач, кидання камінців з підскоками від водної поверхні, гра з м’ячем», — пригадує старожил.

Баба Єлька, прання та приготування їжі на воді з Тарапуньки

За спогадами місцевих павленківців, відчайдуха Олена Уманець, яку автор та й усі інші називали баба Єлька, використовувала воду прямо з річки для прання, а то і приготування їжі:

«А баба Єлька, місцева злиденна халупа якої з великим кущем витких троянд за нею була на самісінькому березі річечки, брала з неї воду для приготування їжі й мила в ній посуд» — Віктор Нечитайло.

На жаль, її хати, про яку йдеться у рукописах, як і самої жінки, вже нема, залишилася тільки міська легенда про неї, але добре, що є хоча б пам'ять.

Хохулі та риба

Майже все життя на схилі Павленківської балки прожив відомий український зоолог та природоохоронець Микола Іванович Гавриленко. В одній зі своїх книг він описав тваринний світ струмка Тарапунька й Павленківської балки за результатами 70-річних спостережень. Дослідник стверджував, що у чистій воді струмка 60-70 років тому водилася навіть хохуля — одна із найрідкісніших тварин на землі, яка живе тільки в ідеально чистій воді. Леонід Булава каже, що «нині їжака ввечері зустрінеш — уже радість».

Щодо риби, то вона за переказами старожилів водилася і в самій річці, переважно невеликі карасики. Хоча вже в період дитинства Віктора Нечитайла «у річці не бракувало хіба що жаб і п’явок».

«Рано-вранці або під вечір на тінистих берегах ставочка можна було побачити й рибалок (і як тільки там ті дрібнесенькі карасики виживали?). Потім верби поступово зникли, а ставок став забрудненим і захаращеним; і тепер навряд чи хтось у ньому купається», — пригадує він.

Куди поділася кришталева чистота Тарапуньки

Наразі можна з упевненістю сказати, що більшість «тарапунячих» потічків — це, так би мовити, зона екологічної біди. Але як давно вони такі?

В одній із вирізок з документа говориться про те, що вже у 1887 році води Тарапуньки несли до Ворскли «усі міські нечистоти». Можливо, в різних кутках річкової системи Тарапуньки і чистота води відрізнялася.

Купа чинників впливають на занедбаність річки. По-перше, велику роль грає пересічна культура містян. Адже береги струмків, на жаль, дуже давно використовуються для скидання стічних вод з туалетів, від прання та миття автомобілів. Через домішки там певно вся таблиця хімічних елементів. Наразі вода у Тарапунці здебільшого брудна, не дотримуються люди відстані від житла до водоймища.

Великий вплив на екосистему річки чинять прориви колекторів, у річку потрапляє не тільки дощова вода з ливнівок, але й нечистоти з багатоквартирних будинків, про що нам нагадує «аромат» цих водойм під час прогулянки.

А могло бути все інакше, адже будь-яка водойма, тим паче природна — це ландшафтна окраса. Тарапунька, до речі, не пересихає і не перемерзає, вона доволі стрімка, має мініатюрні водоспадики на своїй водній поверхні, насичує повітря водяною парою під час спекотного літа. За бажання і фінансування Тарапуньку можна було б перетворити на купу рекреаційних зон. І хто зна, може б там знову завелися карасі, а може навіть хохулі.