«Я забрала сестру на фронт. У мами був шок» – як родина з Полтави виборює перемогу

У 2014 році Вікторія Мірошніченко воювала у батальйоні «Луганськ-1», а потім почала волонтерити. Потім «Руда» заснувала найбільший волонтерський хаб у Полтаві. Життя її родичів також пов'язане з військовою справою. Сестра пішла на війну водієм «медиваку», а потім почала допомагати «Рудій» у волонтерській справі. Двоє з братів воюють на фронті.

«Полтавська хвиля» поговорила з сестрою та братами «Рудої» про переживання за рідних на війні.

— Як це, коли усвідомлюєш, що ти і твої рідні на війні?

Вікторія розповідає, що відчуває у першу чергу гордість, але й водночас великі побоювання за життя рідних. Хоча волонтерка аргументує, що наразі порятунку немає нікому:

«З одної сторони гордість. Я дуже пишаюся своєю родиною. Водночас — це великий переляк, тому що я розумію, що порятунку немає нікому. Ні моїм дітям, які постійно пакують, фасують. Одна донька загинула на початку березня. Я розумію, що це страшно, адже ми всі на мітці. Але одночасно це велика гордість, тому що я знаю, що наші онуки будуть нами пишатися. Я дуже пишаюся Дімкою. По-перше, у нього були всі можливості офіційно не піти (на війну, — ред.). У нього троє дітей, у нього проблеми з хребтом, але він тут».

— Чому пішли на військову службу?

Військовий, родич «Рудої» Дмитро каже, що не міг вчинити по іншому, адже це його обов'язок. А друга причина — його мрія:

«Я сподіваюся, що вона здійсниться. Мій рідний дід брав участь у параді перемоги на "Червоній площі". Я розраховую теж там пройтися після нашої перемоги. Я думаю, він би мною пишався».

— Що можна сказати людям, які кажуть, що війна це не жіноча справа?

За словами Наталії, сестри Мірошніченко, так говорити можуть лише ті, хто не має дітей або не сподіваються побачити своїх онуків:

«Напевно кожен повинен хоч щось зробити, щоби захистити нашу батьківщину, незалежність, свободу. Я вважаю, що це справа кожного. Війна в нашій країні, в нашій домівці. Це наша країна, це наш дім. Нам нікуди бігти».

На думку Мірошніченко, кожна жінка, яка допомагає армії, є жінкою війни. Для прикладу вона згадує про свою маму, яка відмовилася їхати за кордон з початку війни та була готова допомагати воїнам.

«Я тільки можу уявити, що переживала моя мама, коли я забрала Наталку на фронт водієм медиваку. Для неї це був шок. Але вона не сказала мені щось проти. Адже вона знає мій характер та знала характер Наталки. Коли почалися активні бойові дії вона казала, що піде з нами, буде варити їсти пацанам, зашивати їм одяг та не збиралася тікати за кордон. Наша хатина знаходиться біля об'єкта прильоту. Я не могла її вмовити. Казала, що будемо робити закрутки і возити хлопцям. Її зупинити було нереально. Кожна жінка, яка навіть не їздила на фронт, але пече пиріжки, плете кікімори, це всі жінки війни. Вони зараз підіймають наших дітей, онуків».

Брати «Рудої» продовжують боронити країну одразу на кількох «гарячих» напрямках, а волонтерка забезпечує фронт по всіх напрямках. Допомогти військовим на Півдні та Сході можна перерахувавши будь-яку суму на картку Вікторії Мірошніченко: 5168 7422 3127 9419. Або ж передати необхідні товари:

• консерви;
• спальники теплі, товсті каримати;
• намети, надувні матраци;
• дощовики (не поліетиленові);
• фліски;
• термобілизна;
• зимова форма, парки, утеплені берці;
• спідня білизна;
• електро, керосинові, газові обігрівачі;
• засоби гігієни;
• тепловізори, біноклі, дальноміри, приклади нічного бачення, коптери;
• ППЕ утеплювач, плівка і скоби для бліндажів;
• дошки 2-2,5 м, сокири, кирки, лопати;
• тактичні рукавиці, шоломи, навушники;
• турнікети СІЧ, CAT;
• ліки проти застуди, знеболювальні, антибіотики, протизапальні.

Нагадаємо, що «Полтавська хвиля» розповідала про авіаторів гелікоптерів Мі-8, які щодня працюють на передовій.