«На війні атеїсти стають віруючими» — авіатори про страхи, повітряні бої та перемоги

Авіатори гелікоптерів Мі-8 щодня працюють на передовій. За добу екіпажі роблять до 10 бойових вильотів. «Полтавська хвиля» поїхала на місце дислокації українських воїнів з 18-ї ОБрАА та розпитала їх про бойові задачі, початок війни та перемогу.

Приват: 4731185616956881

Моно: 5375411201843674, або посилання: https://send.monobank.ua/jar/7K1NtVfMvL

Анатолій, військовий 18-ї окремої бригади армійської авіації

Військовий знав про вторгнення росії ще до 24 лютого, адже постійно читав новини про стягування військової техніки, перекидування госпіталів, поповнення донорської крові та початок зведення понтонних переправ.

«Тоді вже стало зрозуміло, що це буде вторгнення. Тим більше нас попереджала американська преса. Мене застала війна за новинами. Я читав їхні новини о 4:00 і бачив, як путін оголосив про початок “спецоперації”. Я відразу зрозумів, що це війна, повномасштабний наступ».

Після цього боєць зателефонував товаришу в військкомат та сказав про початок війни, однак його вже теж підняли по тривозі. Анатолія мобілізували 24 лютого. Цього ж дня він приїхав у військову частину та отримав зброю. Вже о 4-й ранку був запланований перший бойовий виліт.

«Думав посплю, але не поспав. Серце вилітало. Адреналін такий хєрячів. Війна, вони йдуть з усіх сторін. І ти не знаєш, де будеш. Переживав, але страху не було. Після першого повітряного бою, коли два вертольоти збили перед нами, нас обстріляли. Після того думаю, що Бог існує, допомогає. То був переломний момент, коли розумієш, що треба щось робити і насипати по ним. Тепер це просто робота. Це буденність. Зранку виліт, а потім повертаєшся. Найбільше боїшся, щоб у тебе ракета не прилетіла і ти сидиш дивишся, звідки пуск буде. Коли пуск буде, одразу передаєш».

Наразі завдання бійця на гелікоптері — прикривати відхід із кулемета.

«Початок війни був незрозумілий. Вони ж заходили звідусіль. Я не знав, де вони можуть бути. Як такої лінії фронту не було. Тому тільки десь побачив ворожу техніку, зразу треба було “насипати”. Тоді ще був початок весни. Зеленого дуже не було. Тобто їх було прекрасно видно. Зараз трошки важче їх роздивитись, бо ховаються в зелених посадках».

Анатолій говорить, що найголовніше — це виконати задачу, допомогти піхоті та перемогти:

«Найбільші відчуття, коли йдемо до точки удару. Командир, штурман і борттехнік переживає за свою роботу, щоби всі працювали якісно».

Після кожної ураженої цілі екіпаж гелікоптера малює тризуб на бронеплитах. Така традиція з'явилася в бійців нещодавно.

«Нещодавно таке практикуємо. Приблизно півтора місяця, коли все трошки вгамувалося. А спочатку ніхто про то навіть не думав. У різних частинах свої традиції: хтось монетку лишає, щоб забрати по прильоту. Я звертаюся до Бога перед вильотом, до Матінки Божої, щоб нас вони захищали. Кажуть, що на війні всі атеїсти стають віруючими, то напевно так і є».

Дехто з бійців відмовляється йти на бойовий виліт, говорить військовий:

«Приходили хлопці з піхоти, мобілізовані. Кажуть, що ліпше сидіти в окопі, де видно напрямок, де можна сховатися в окоп. А тут такого в повітрі немає. Тут на швидкості 240 км/год картинка швидко змінюється. Треба встигати побачити. Я відчуваю, що моє місце тут. Я роблю ту справу, яку вмію робити. Багато людей відсіюються. Тим більш, коли починають тебе обстрілювати, а ти в повітрі майже не рухома ціль для них».

Військовий розповів, що перемогою можна вважати, коли всіх російських солдатів виженуть «за порєбрік» та повернуть окуповані території:

«Перемога має бути наша. По-інакшому ніяк. Стільки жертв уже принесли наші захисники. Тому тільки перемога. Ніяких перемир'їв не треба».

Аби пришвидшити перемогу іноді бійці відмовляються від ротації.

«Багато таких у нас хлопців, які не хочуть йти на ротацію додому. Коли сидиш вдома навпаки хочеться сюди, літати з екіпажем. І хочеш робити цю роботу, щоби скоріше закінчилася війна. Якщо чесно, я думав вона закінчиться до кінця літа, але вона затягується. Ворог сильний, але ми сильніші. З нами багато партнерів, які нам допомагають. Ми на своїй землі. Ми маємо перемогти».

Позивний «Брат», військовий 18-ї окремої бригади армійської авіації

— Скільки приблизно триває зміна?

У мирний час 10-12 годин. На війні по 14 годин буває, по різному.

— Які відчуття в небі під час польоту?

Робота є робота. Що хлопці на танку, що ми в небі. Більше бачиш, швидше літаєш.

— Буває страшно?

Взагалі перед кожним вильотом здоровий глузд показує, що є небезпека. Робота небезпечна і ти це розумієш. Техніка завжди пов'язана з якоюсь небезпекою. Страшно чи ні, але ти розумієш, що до цього треба ставитись відповідально.

— Що відчуваєте, коли розумієте, що влучили в ціль?

Теж саме, що коли влучаєш з пістолета чи з автомата. Тут ти не бачиш, що влучив. Тобі присилають відео, що ти влучив. Якщо не влучив, то починаєш думати, де ти прорахувався.

— Чи є пілотів свої традиції?

Є традиції і забобони. Частіше у кожного свої. Наприклад, не можна заповняти льотну книжку чорною ручкою. Колись курсантами не фотографуватися перед вильотами. Зараз не згадаю, щоб таке казали. Під працюючі гвинти підходити не можна. Якщо це не забобон, то міра безпеки.

— Коли буде перемога?

Коли вийдемо на кордон 2013 року. Для кожного села буде своя перемога. А коли запорєбрік розпадеться, то буде повноцінна перемога. То ми переможемо за весь світ.

Нагадаємо, що «Полтавська хвиля» разом із волонтерами поїхала до військових 93-ї та 30-ї ОМБр. Бійці розповіли нам про різницю між війною у 2014 та у 2022 році, страх, перемогу.