«Перемога буде, коли наші "Гради" діставатимуть до москви» — військові з Ізюмського напрямку про війну

Станом на 7 вересня ЗСУ знищили понад 50 тисяч окупантів. Українські бійці героїчно стримують наступи росіян та йдуть у контрнаступ. Саме бійці 93-ї та 30-ї бригади стоять на одному з гарячіших напрямків фронту — Ізюмському. Навіть за 20 кілометрів від лінії зіткнення чути вогонь артилерії, залпи РСЗВ та вибухи снарядів.

Ще на початку серпня «Полтавська хвиля» разом із волонтерами поїхала до військових 93-ї та 30-ї ОМБр. Бійці розповіли нам про різницю між війною у 2014 та у 2022 році, страх, перемогу та існування (?) хороших росіян.

Позивний «Фаберже»

Військовий із позивним «Фаберже» воює пліч-о-пліч з бійцями легендарної 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Він пішов на війну ще у 2014 році, але до повномасштабного вторгнення з росією вже мав підписаний рапорт на звільнення зі служби. Та після 24 лютого розірвав документ та продовжив воювати.

Чи є різниця між війною у 2014 році та у 2022 році?

«Звісно є. Тоді не так страшно було, як зараз. Зараз більше авіації, «Ураганів», «Градів», артилерії. Раніше не так було. Трохи тихіше. У 2014 році я був Пісках, Красногорівці, Мар'їнці».

Чому повернулися на війну після полону та поранення?

«Мабуть, сильний патріот. Все одно страшно. Я хотів звільнятися до війни. Уже до 24 (лютого, — ред.) був підписаний рапорт, але війна почалася і порвав рапорт. Триває війна. Я зараз у Нікополі живу. Від мене 7 км Енергодар. Нікополь обстрілюють. У мене там дім. Я його нещодавно купив. У мене там все. У мене там все моє життя. А вони розбивають мій дім. Треба їх розбивати. Вони загарбники».

Чи усі чоловіки мають воювати?

«Я думаю, що не всі. Дехто не зможе витримати морально. Я теж іноді не витримую, але заспокоюю себе, що позаду мене сім'я та діти».

Чи є місце страху на війні?

«Страх має бути завжди. Якщо у тебе немає страху, то ти хвора людина. Через страх ти можеш заховатися, а коли страху немає, то ти одразу помираєш. Ти тупо йдеш вперед і все. А тупо воювати теж не можна. Треба думати про всі свої рішення».

Ви зустрічали безстрашних людей?

«Спочатку сам був безстрашний, але зараз з'явився дуже великий страх. Теж боюся, що загину. Але тримаюсь».

Страх треба переборювати?

«Страх потрібно тримати у собі. Не показувати оточуючим».

Що ви зміните у своєму житті, коли наступить перемога?

«Нічого не змінюватиму. Як жив, так і житиму. У мене нова сім'я, діти, дім. Буду все відновлювати, жити спокійно, піду на пенсію».

Що можна вважати перемогою?

«Коли вони підуть з нашої землі. Крим це наша земля».

Тобто, коли ми дійдемо до кордонів не варто йти далі?

«Навіщо? Тоді ми будемо загарбниками. Нам потрібно своє забрати. Чужого нам не треба. Навіщо нам чуже? Лізти у чужу країну? Хай самі вирішують, що далі робити».

Чи існують хороші росіяни?

«Є. У мене товариші там є. Однокласники теж там. Я за національністю росіянин. У мене у військовому квитку написано росіянин, але паспорт український. Я в Україні виріс, але національність не викинеш зі свого життя. Я можу говорити російською, українською, добре розумію українську. Я звик говорити російською. Я навчався у російській школі. Скрізь є хороші та погані, але не ми вирішуємо».

Позивний «Пчола»

Боєць із позивним «Пчола» теж на війні з 2014 року. Саме він цьогоріч зупиняв колони російської техніки та брав участь у звільненні Сумщини.

Чи є різниця між війною у 2014 році та у 2022 році?

«Звісно відрізняється. Чи колону танків зупиняти, чи якихось "шлепарів нанюханих" з автомата лякати. Є різниця. Авіація, серйозна артилерія, «Гради». Раніше «Град» упав і все — це вже міжнародний скандал, конфлікт. А тут вже навіть не звертаєш уваги, що «Градами» накривають 3-4 рази за день».

Чи усі чоловіки мають воювати?

«Я думаю, що мають всі йти. Але в тилу теж мають залишатися. Бо ми тут почнемо, а позаду зайдуть. Політики, які були з 2014 року за нас, теж мають залишатися. Це їхній фронт. Скажімо, де у кого краще вдається, той там і залишається».

Що можна вважати перемогою?

«Якщо по Москві почнуть «Гради» наші працювати. Тоді вже буде нормально. Це буде перемога».

Чи дійсно, якщо люди довго воюють поруч, то стають наче родичами?

«Ти звикаєш. Потім їздиш у гості. У 2018 році ми разом на море їздили, родинами. Так співпало, що вийшли на ротацію і змогли виїхати на море. Там і зустрілись у санаторії. Зібрались, посиділи. Тобто, зідзвонюєшся і в гості їздиш, спілкуєшся».

Чи можна звикнути до втрат?

«Можна. Якщо це вже як статистика кожен день, то звикаєш до всього. Обстріли, втрати. До всього звикаєш».

Катерина

Катерина пішла на фронт добровольцем. До 24 лютого вона працювала на «швидкій», а тепер рятує життя воїнів.

Чим займалися до війни?

«До повномасштабної війни я працювала на «швидкій». У мене є син і щоб показати йому приклад, як має поводитися чоловік, щоб він не побачив цієї війни, я вирішила піти добровольцем на фронт».

Де ви були 24 лютого?

«Я прокинулась. У мене була зміна. Я не могла викликати таксі, бо в мене не було готівки. Я їхала з таксистом, не розуміла, що відбувається, новини не дивилась. Він мені говорить, що почалася війна. А я кажу, ти що знущаєшся, яка війна? Потім почала читати новини, почалися проблеми із бензином, грошима, були черги, не можна було купити продукти».

Чи казали вам, що жінка не має воювати?

«Навпаки підтримували. Казали, молодець, що прийшла. Ніхто мене не булив».

Якби зараз хтось сказав, що ви маєте бути кухні. Що б ви відповіли?

«А що тоді має робити він? Я проти того. Зараз зовсім інший світ і жінка не має стояти на кухні. Зараз більше рівноправності. Хоча я проти неї. Я за те, щоб чоловік був головний. Але жінка має займатися тим, чим хоче. Хоче йти до армії, хай іде. Хоче стояти на кухні, хай стоїть».

Що таке перемога?

«Капітуляція росії. Маю надію, що вони всі помруть. Згорять. Помруть від бубонної чуми. Ще від чогось. Але, щоб їх тут не було».

Як жінці на війні організувати свій побут, гігієну та амуніцію? Чи виділяють жінкам форму під їхній розмір?

«Форму за розміром не виділяють. У мене все куплене під мій розмір. Так у мене все на 25 розмірів більше. Все не зручне. Щодо гігієни. Коли ти дівчина серед ста чоловіків, тобі все організовують як треба. Окрему кімнату навіть, якщо є можливість. Завжди нагріють воду, їсти готують. Як принцеса тут живеш. Усі тебе оберігають. Класно. Мені подобається».

Що ви думаєте про людей, які відпочивають в тилу?

«Хай відпочивають. Тил забезпечує фронт. Вони платять податки. Чому люди мають себе чимось обмежувати? Це їхній вибір. Хай живуть нормальним життям».

Що ви зміните після перемоги?

«Нічого немає цінності окрім життя. Ні дім, ні речі. Життя це найголовніше».

Нагадаємо, що «Полтавська хвиля» розповідала історію волонтерки з Полтави Вікторії «Рудої» Мірошніченко, яка з 2014 року допомагає військовим.