Як Полтавська битва сформувала малоросійський сенс Полтави

Так сталося, що Полтава — один великий військовий пам'ятник. На щастя, не завжди «московському оружию». Багато чого славетного тут — військове. А військове буває зі знаком плюс і зі знаком мінус, і нам вирішувати, з яким знаком їх залишати, бо ж не викинеш.

Блогер-історик Роман Гежа розповів про сенси, які несуть в собі одні з найвідоміших символів міста: Кругла площа, альтанка, пам'ятник Келіну та інші.

Якщо роздивитись символи на гербах Полтави починаючи з 1537 року, то побачимо: щит, стрілу, лук, зірки, козака-військового, пальму першості, змію (символ війська), піраміду (символ імператора).

У Полтаві часто прославляли бургомістрів, полковників, комендантів, офіцерів. Складається враження, що військові — найбільш привілейований прошарок. Також треба враховувати, наскільки мілітаризованими була імперія і СРСР. Дуже.

Полтавська битва — нова точка відліку

Та Полтава, яку ми знаємо, починалася з польсько-литовсько-козацької фортеці 1608 року. В інших містечках військове минуле на фортецях і закінчилось, а у нашому відбулася Полтавська битва (1709 рік), разом з якою почався новий етап історії — малоросійський.

Саме тоді москва вбралася в пір'я і нарекла себе росією, а Полтава була покликана славити ім'я царя на віки. (Але ж ми знаємо, що в основі міста все одно була польсько-литовська фортеця та Гетьманщина).

Так з'явився новий центр, нова головна площа (був Соборний майдан біля альтанки, а став Корпусний сад), нова головна вулиця, кадетський корпус, червоні казарми, потім Френтік, льотчики та зв'язківці.

До Полтавської битви в нашому місті жило 4200 людей, менше ніж у Великих Будищах. Можна припустити, що Полтава збагатилась на ¾ виключно завдяки військовому минулому.

Поле Полтавської битви сформувало Полтаву… не в той бік

Російське трактування історії завжди одне: битви минулого видають за величні баталії або величні поразки, замість того, щоб засуджувати завойовницькі війни та створювати місця пам'яті.

Музей Полтавської битви містить численні, в міру однотипні пам'ятники цій події, що досить далеко від філософії засудження війни. Більше схоже на знайоме нам «побєдобєсіє».

Північна війна — це війна за Балтійське море між росією та Швецією. Якби полтавські пам’ятники казали: «Слава козакам у цій війні» — це одне. Але ж ці пам’ятники говорять: «Слава перемозі російської армії». Виходить, ми на війні й були, а на пам'ятниках нас чомусь нема.

Наприклад, на полі Полтавської битви домінує один об'єкт — Шведська Могила. На її честь побудована церква, названа вулиця, залізнична станція і місцевість.

Шведська могила — це місце поховання російських солдатів і офіцерів (у різних ямах, до речі), а не шведів. Це якесь насміхання?

Шведів і козаків, вірних Мазепі, взагалі ніхто не хоронив. Місце їхнього поховання так і не знайшли. Кажуть, їхні кістки були розкидані по всьому Інституту Зв'язку. А на Шведській (росіянській) могилі стоїть курган з гранітним хрестом, споруджено склеп і мармурові дошки, побудовано Сампсоніївський храм.

На цьому традиція прославляння росії не закінчилася. Після створення музею Полтавської битви були встановлені другорядні однотипні обеліски, знову з однобокою перспективою:

• Загиблим шведам від шведів;
• Загиблим шведам від росіян;
• Обеліск на місці переправи російських військ через Ворсклу;
• Пам'ятний знак на місці командного пункту Петра I;
• 10 обелісків на місцях розташування російської армії.

У планах був навіть новий монастир на Полі полтавської битви.

Але тих, кого нам дійсно слід пам'ятати — місцеве козацтво, забули й не згадували, навіть тих, хто був на боці Петра I. Тільки в 1994 році нарешті з'явився пам'ятник не російській, а українській зброї.

Себе Петро I обділити теж не хотів, виголосив не більше не менше: «Зробити піраміду кам’яну із зображенням на ній персони Його Государевої в абсолютному розмірі на коні, вилиту з міді жовтої й під нею бій самим добрим художеством». Бо як же імператор і без піраміди. На щастя нічого такого не створили.

Хоча пам'ятник Петру у Полтаві все ж є, до того ж бронзовий. У 1915 році статую встановили у вестибюлі Кадетського корпусу, згодом її передали до Краєзнавчого музею, а в 1950 році вона постала перед новоствореним музеєм Полтавської битви.

Нещодавно працівники музею заявили, що пам'ятник перенесуть у приміщення і він стане частиною експозиції.

Крім того, в Музеї є понад два десятки парадних портретів Петра. Забагато, як для об'єктивного висвітлення теми.

Кругла площа — головний колоніальний символ нашого міста

Монумент Слави з архітектурним ансамблем є найяскравішим пам'ятником російській зброї в Україні. Без жодного натяку на українську історичну перспективу.

Хоч це і шедевр монументального мистецтва, але в ньому присутнє лише імперське звеличування перемоги москви над шведами у Північній війні, де вона єдина переможниця. Водночас роль козацтва у війні відсутня.

Монумент є символом неможливості нашого народу звільнитись від колоніального гніту москви. А зведені навколо нього адміністративні будівлі в імперському стилі лише підсилюють ефект великоросійського управління.

Нині Монумент Слави являє собою 11-метрову чавунну колону з позолоченим орлом, який, до речі, дивитися на могилу російських військових на полі полтавської битви. Біля основи пам’ятника «наїжачилися» 18 чавунних гармат (10 гармат із бастіонів полтавської фортеці та 8 трофейних шведських).

На гранітному п'єдесталі колони з двох сторін розміщені бронзові композиції з різної зброї та прапорів, ніби складених після бою. На двох інших площинах п'єдесталу розташовані бронзові прикраси у вигляді згорнутих кільцями змій. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 27 липня 1811 року.

Таким чином, серце козацької Полтави-фортеці символічно з'єдналось у вісь з імперською «новою Полтавою». Полтавці, йдучи від фортеці, зустрілися з російським військом на чолі з пьотром першим на історичній площі. Живемо так і до нині.

Пам’ятник московській зброї №2

Перший — монумент слави, а другий — на місці відпочинку Петра I наступного дня після Полтавської битви, поблизу будинку козака Магденко. Такий, яким ми його знаємо, він існує з 1849 року.

Окрім військових символів, на ньому є точне відтворення герба росії, а ще зображення лева, що спить. Мабуть, знову як уособлення Петра I.

Пам'ятник московській зброї №3

Крім сплячого лева, є ще один — на Першотравневому проспекті. Він не спить, до того ж розлючений. Напис на дошці говорить, що гранітний обеліск присвячений коменданту Полтави — Келіну під час облоги міста шведами.

Втім, це просто черговий пам'ятник Полтавській битві.

До 1918 року на пам'ятнику сиділа бронзова скульптура двоголового орла, зрозуміло для чого. Під час Другої світової війни бронзові деталі викрали, а у 1949 році пам'ятник видозмінили.

Пам'ятник московській зброї №4

Після відбудови Південного вокзалу на центральному вході почали експонувати два барельєфи. Між ними ніби проведена паралель про визволення міста від шведських окупантів з одного боку, і від німецьких окупантів з іншого. Цікаво, що на них чекає тепер.

Якщо піти конструктивним шляхом, то поряд з ними має з'явитися композиція, присвячена російським окупантам.

Та багато інших

Пам'ятником «рускому оружию» я б назвав і Пушкіна в Березовому гаю. Бо зі своєю хвалебною, стосовно російського війська, поемою «Полтава», зрозуміло, для чого його там поставили.

Наприклад, головний стадіон нашого міста має ім'я Олексія Бутовського. Здавалось би це про спорт, але Бутовський був у першу чергу генералом імператорської армії, придушував січневе повстання і державотворення країн Балтії, а потім вже став викладачем кадетського корпусу. Ось його пам’ятник.

Так само Іван Паскевич, якому присвячена пам'ятна табличка на РАГСі лише тому, що він полтавського походження. Його заслуги — придушення революції в Угорщині та Польського визвольного повстання у 1830-1831 роках.

Російський зміст Білої Альтанки

Наостанок про головний магніт наших містян. Біла альтанка, як не дивно, мала той самий зміст, що і вище перераховані пам'ятники. Як і багато інших, вона споруджена в 1909 році на честь 200-ліття Полтавської битви на залишках земляних валів колишнього Подільського бастіону Полтавської фортеці.

Через відбудову після Другої світової та переосмислення Левом Вайнгортом, вона видозмінилась і набула іншого сенсу.

Підсилили його викарбувані слова Котляревського: «Де згода в сімействі, там мир і тишина, блаженні там люди, блаженна сторона».

Біла альтанка еволюціонувала. Ми здобули дійсно живий пам'ятник, а не закляклий у віках. Зараз нікому не спаде на думку, що він теж колись прославляв російську зброю.

Деякі пам'ятники Полтави зникнуть, так і не еволюціонувавши, на відміну від Білої альтанки. Але так і має бути.