Як відновити країну після руйнації: досвід Південної Кореї

Нині Південна Корея — президентська республіка. Попри те, що сьогодні країна є одним із «азійських тигрів» та посідає 10 місце за показником частки ВВП у світовій економіці, впродовж корейської війни та більше десятиліття після неї, корейська економіка залишалась слабкою.

То як же відновилася країна після війни з Північною Кореєю і чи може її досвід бути корисним для нас?

Післявоєнна Південна Корея

По завершенні Другої світової війни, Корею, яка до цього часу знаходилась під контролем Японії, розділили на дві частини — Північну (Корейська народно-демократична республіка) та Південну (Республіка Корея).

Перша відійшла до сфери впливу СРСР, друга — США. Керівництво обох частин Кореї наголошувало на намірі об’єднати країну. Втім, 25 червня 1950 року Північна Корея напала на Південну, формально посилаючись на попередні напади з боку південних корейців.

Основними факторами, які сприяли розвитку країни до її сьогоднішнього рівня, стали:

• політична модернізація (утім, дуже поступова, враховуючи довготривалі авторитарні режими, які змінювали один одного);
• систематичний курс на економічне зростання (доволі специфічний, оскільки включав елементи планової економіки, легалізацію олігархічно-кланових елементів, але водночас напрямок індустріалізації та інвестиції закордонних партнерів);
• глибинний підхід до індустріалізації (цільова політика у сфері технологій та наукових розробок, а також розвиток інтелектуального капіталу).

Усі ці фактори заклали фундамент поступового економічного зростання та розвитку, який проходив десятиліттями. Щодо відновлення зруйнованої війною країни, то основний поштовх належить США, які фінансово підтримували післявоєнну Південну Корею.

Після війни Сполучені Штати надали Кореї близько 1,5 млрд дол. США субсидій та “кредитів розвитку».

Більша частина цих коштів були видатками споживання, але дещо вклали й у виробничу інфраструктуру та освіту, водночас країна потребувала побудови нової економіки та державних інститутів.

Перш за все, в роки відновлення отримані ресурси вкладались у мережу шкіл, дороги та зв'язок.

Економічне зростання Південної Кореї

Протягом 1954-1960 років фінансова підтримка з боку США становила близько 10% ВПП Південної Кореї. Наприкінці 60-х років до фінансової підтримки долучилась також Японія, яка виплачувала компенсації за свою окупацію та одночасно інвестувала в корейську економіку.

У 60-70 роках збереглась тенденція до грантової підтримки, в першу чергу США, частково гроші залучались шляхом кредитування, розмір іноземних інвестицій не перевищував 2%. Останні зросли лише внаслідок індустріалізації країни у 80-х роках, водночас розпочалась поступова лібералізація економіки.

Інструменти Південної Кореї на шляху до економічного зростання:

• Одразу в післявоєнний час впроваджувалась політика імпортозаміщення (тарифи на імпорт досягали 77%). Мета — зробити країною повністю самодостатньою. Цей шлях очікувань не виправдав.
• Підтримка великого бізнесу — «чеболі», багато з яких отримали поштовх до розвитку внаслідок політики імпортозаміщення. Довгий час уряд створював умови для їх успіху: фінансова підтримка, доступ до кредитування, пільги та субсидування, ускладнення виходу на ринок інших гравців.

«Чеболі» працювали разом з урядом, розвиваючи обрані галузі економіки.

Явище чеболей є спірним, оскільки, з одного боку, багато з них стали всесвітньо відомими торговельними гігантами (LG, Samsung, Hyundai), які зробили внесок в економіку, з іншого — це великі монопольні об'єднання, існування яких сприяло збереженню в суспільстві корупції та «блату» й суттєво обмежували можливості малого й середнього бізнесу.

• Орієнтація на експорт та п'ятирічки. Уряд країни контролював економіку, регулював експорт та встановлював квоти на нього, визначав пріоритетні галузі економіки та їх підтримував. Фактично, курс економічних реформ залишався незмінним протягом 1961- 1979 через диктаторський режим, який панував у цей час.
• Надзвичайно велика увага до освіти. Практично єдиним природним ресурсом, яким володіє Південна Корея, є її населення, культура та світогляд якого дозволили швидко мобілізувати корейців.

Одразу в післявоєнні роки розпочалась розбудова системи освіти, що вже у найближчій перспективі забезпечило Корею якісними кваліфікованими фахівцями, у т.ч. здатними до просування технологічного прогресу.

• Наукові розробки та інновації. Уряд Південної Кореї зробив велику ставку на розвиток технологій. У 70-х роках в уряді створили спеціальний консультаційний центр з питань залучення іноземних технологій, який аналізував попередньо всі технології, які Корея планувала залучати.

Пізніше корейські підприємства зобов'язали до обов'язкового обміну імпортованими технологіями між собою. У 90-х створили систему підтримки технологічного виробництва, почався розвиток наукових центрів, технопарків, інкубаторів, підтримка стартапів.

Донині держава стимулює розвиток науки та технологій, впроваджуючи програми інноваційного розвитку («На межі XXI ст», «Інтелектуальна Корея», «Гіга Корея», «Всюдисуща Корея» тощо).

Сьогодні Південна Корея витрачає на науково-дослідні розробки майже 5% свого ВВП.

Корисне для України

Багато дослідників вбачають ряд спільностей між Південною Кореєю та Україною, зауважуючи, що Україна могла б скористатись досвідом «корейського економічного дива» у своєму розвитку.

Утім, післявоєнна Корея відбудовувалась доволі повільно (з позиції тривалості людського життя), і більшою мірою завдяки фінансовій підтримці США, а пізніше і Японії.

У перспективі для України може стати в пригоді корейський досвід впровадження креативної економіки та технологічний прогрес. Тож актуальним було б дослідження урядових програм із розвитку інновацій. Не останнє місце займає також і підвищена увага Кореї до розвитку системи освіти та формування якісного кадрового потенціалу всередині країни.

Цей матеріал підготовлений у рамках комплексної роботи «Дослідження практик відновлення країн після руйнації». Повний текст дослідження й методологія будуть доступні у розгорнутому матеріалі команди АЦ «Інститут аналітики та адвокації» згодом.

Олена Дмитренко, аналітикиня Інституту аналітики та адвокації