Ізолювати від суспільства: п'ятикласника з 6-го ліцею, якого бойкотує весь клас, можуть перевести на індивідуальне навчання

Останній тиждень у соцмережі поширюється історія про п’ятикласника В.Г., учня полтавського ліцею №6, який начебто залякує своїх однокласників, погрожує вчителям та директорці. З хлопцем не можуть знайти спільну мову, тож дитину починають бойкотувати.

За інформацією телеграм-каналу «Фонтанзамільйон», п’ятикласник поводиться вкрай агресивно. Він носить до школи ніж, газовий балончик, цигарки, нещодавно кинув в голову однокласниці шматок свинцю. Батьки інших учнів вимагають перевести дитину в іншу школу та не пускають своїх дітей на заняття. Тим часом хлопець не змінює своєї поведінки, та ще й продовжує погрожувати батьком-«кримінальним авторитетом».

За особистими джерелами «Полтавської Хвилі», дитину хотіли перевести у полтавську загальноосвітню школу №7. При чому, цим зайнялись попри думку батьків В.Г., лише з ініціативи директорки ліцею №6. Один із батьків учня 7-ї школи (спікер побажав зберегти анонімність) розповів:

«Були розмови про те, щоб його перевели в 7-у. Розмови виникли, бо прийшла секретар 6-ї школи з документами хлопця і попрохала директора взяти його. Директор відмовив, бо для переведення потрібна згода батьків, їхня присутність і заява. А ми наскільки розуміємо, батьки не хочуть переводити малого. Батьки 5-го класу 7-ї школи зверталися до Трибрат (Оксана Трибрат, голова управління освіти та науки Полтавської міської ради — авт.), та почала волинку: «Та чого ви? Може він у вас хорошим буде?». Але батьки вже почали огризатись. Словом, вони принесли лист-звернення, де заявили, що в разі переведення також не пускатимуть дітей в школу».

Як вказала спікерка, Оксана Євгенівна пообіцяла перевести В.Г. на індивідуальну форму навчання.

«Полтавська Хвиля» також намагалася зв’язатися з Управлінням освіти, проте, як і при минулих спробах, Оксана Євгенівна ігнорує дзвінки.

Що кажуть в адміністрації шкіл

Очікувано, цю тему не надто бажають обговорювати представники обох шкіл. Ми зателефонували за номером адміністрації школи, вказаним на сайті гімназії №6, де навчається хлопець. Там відповіли, що з цього приводу взагалі жодних коментарів надавати не будуть. На питання відповідати відмовилися.

Своєю чергою Іван Єзерський, директор полтавської загальноосвітньої школи №7 розповів «Полтавській Хвилі» те, що начебто про хлопця і не чув:

«Це помилкова інформація, до нас нікого не переводили. Взагалі не знаю такої інформації щодо п’ятикласника».

Що ми маємо

Як ми бачимо, від дитини намагаються відкараскатися усі, хто мав би нести за нього відповідальність. Батьки не хочуть розв'язувати проблему з його поведінкою, а вчителі не намагаються якось допомогти хлопцю знайти адекватний спосіб виходу негативу.

Як наслідок, ми отримуємо неконтрольовану дитину, яка сама не може справитися із собою.

Що ж робити?

«Полтавська Хвиля» поспілкувалася з кількома спеціалістами з цього приводу, аби дізнатися, що робити з такими дітьми, як мають поводитися працівники освіти, батьки та інші учні.

На думку Олени Бондаренко, співзасновниці громадської організації «Батьки SOS», поведінка дитини — це результат роботи дорослих.

«По-перше, дитину можна перевести в інший навчальний заклад лише за заявою батьків, чи коли вона закінчує школу. Чого батьки інших учнів не повинні робити категорично, то це з’ясовувати стосунки з цією дитиною чи з її матір’ю і батьком. Оскільки вони не мають достатньої кваліфікації для того, аби проводити виховні бесіди або, не приведи Господь, взагалі погрожувати (у нас люблять таким способом вирішувати проблеми) дитині. А з батьками цієї дитини вони просто не досягнуть консенсусу. Так, батьки інших учнів праві у тому, що вимагають безпеки для своїх дітей. Школа має гарантувати це», — розповідає пані Олена.

«Не пускають дітей на уроки вже від безвиході. Але насправді заклад освіти має шукати способи, як вирішити цю проблему. Наприклад, шукати психолога, залучати людей, які будуть спостерігати за тим, що відбувається в класі, що провокує дитину. Бо у нас дуже часто звертаються зі словами: «Ця дитина неадекватна, забери її», а потім, коли ми розбираємося, то виявляємо, що конфлікти можуть провокувати діти, які взагалі вважаються тихими і мирними», — каже громадська діячка.

Як зауважує пані Олена, бувають і випадки, коли дитину, неконфліктну за межами класу, роблять агресивною у його межах.

«Це середовище створює таку атмосферу, у якій дитина перетворюється на демона. Вона не вміє реагувати по-іншому, не знає, як поводитися, тому така поведінка може бути захисною реакцією. Особливо, коли ситуація накручується, як снігова куля. Хтось з батьків може написати про дитину, що вона неадекватна, інші батьки з батьківського чату підхоплять, почнуть розпитувати власних дітей, чи не били їх, не ображали тощо. Діти, отримавши таку увагу, почнуть на неї реагувати, ставитимуться до обговорюваного однокласника більш насторожено, уважніше. Тому необхідно залучати неупереджених спеціалістів, які б допомогли подивитися на ситуацію збоку і направити її у правильне русло», — повідомила спеціалістка.

Батьки мають пам’ятати: завтра на місці зацькованого однокласника може опинитися ваша дитина. Причини цього можуть бути різні: і вчителі, які упереджено ставляться до окремої дитини, формуючи імідж «злодія», і батьки, які зроблять із ситуації «снігову кулю».

«У такому випадку дитина відчуває себе непотрібною, якої хочуть здихатися, у чомусь винною. Але насправді винні дорослі — якщо не створили хорошу атмосферу для дитини. І взагалі, проблеми дітей — це те, що недопрацювали дорослі», — розповідає пані Олена.

Конкретно щодо випадку з В.Г. пані Олена каже:

«Вчителі зобов’язані переживати за безпеку власну і учнів, а не чекати, поки прийде кримінальний авторитет. Також ми не знаємо, наскільки відповідають дійсності розповіді п’ятикласника. Оскільки він може казати, що завгодно, аби його не чіпали чи боялися. Якщо ж вчителі бачать ознаки того, що у сім’ї учня нездорова атмосфера, якщо дитина приходить з синцями чи проявляє результати якогось негативного впливу, вони мають право звернутися до соціальної служби. Вони повинні звернутися у поліцію, якщо отримали погрози».

Такої ж думки щодо звернення у поліцію притримується речник ГУНП у Полтавській області Юрій Сулаєв. Він зауважує:

«У разі погроз для дітей від однолітків, для вчителів від учнів тощо, постраждалі мають звертатися у поліцію. У свою чергу, правоохоронці проведуть відповідні профілактичні заходи. У нас є спеціальний підрозділ ювенальної превенції, який працює якраз над попередженням правопорушень, які можуть здійснюватися дітьми чи відносно дітей. Хай звертаються — обов’язково буде реагування ювенальної превенції. У випадках, якщо малолітня дитина погрожує чи скоює інші правопорушення, до відповідальності можуть притягти її батьків за невиконання батьківських обов’язків».

Нам вдалося дізнатись, що у цій конкретній справі ювенальники Полтави мають із десяток звернень і протоколів. Але як розвивається ситуація — невідомо. На момент виходу матеріалу, обіцяного коментаря від пресофіцера ювенальної превенції міста ми так і не отримали.

Цькувати чи цілувати: думка психолога

Нейропсихологиня Катерина Мироненко каже, що агресія — одна із основних емоцій людини, яка виникає як реакція на якісь обмеження або загрози життю, і є захисним, досить корисним, механізмом. Але треба розрізняти адекватну і неадекватну агресії.

«Якщо ми говоримо про неадекватну агресію у дітей і підлітків, то маємо розрізняти дві групи причин: внутрішні і зовнішні. Зовнішні причини — це ті, які пов’язані із зовнішніми умовами проживання і взагалі життя людини. Тобто це соціальне оточення, те, де вона живе, що бачить, чує. Внутрішнє — ті, які пов’язані з особливостями розвитку, функціонування нервової системи», — зауважує пані Катерина.

До зовнішніх причин агресії належить поведінка рідних у сім’ї. Дитина бачить і відчуває на собі агресію, потім намагається копіювати це щодо інших людей. Також до причин належить зловживання комп’ютерними іграми, коли зовсім стирається межа між реальним та вигаданим. І тоді дитина втрачає контроль над ситуацією. Окрім цього, до причин належить цькування чи агресія з боку вчителів чи інших однолітків. Може бути пряма агресія — це штурхання, побиття. А непряма — образи, підколи, підбурювання, маніпуляції. І якщо дитину будуть цькувати навіть словесно, вона може проявляти пряму агресію. І необов’язково до тих, хто її ображає. Може бути й до слабшого чи до того, хто потрапив під руку.

«Щодо внутрішніх причин — це можуть бути особливості розвитку нервової системи. Я не буду називати діагнози, але основна причина — це те, що дитина просто не може контролювати свої емоції. Тобто вона дуже імпульсивна, і робить те, що хоче у цей момент. Тобто якщо дитина розізлилася, вона не може стриматися, буде битися, поки їй буде погано чи поки відчуватиме злобу. Після цього дитина не надаватиме значення цьому, не розумітиме, що робить щось погане», — розповідає Катерина Мироненко.

Щодо того, що мали би робити дорослі, Катерина Мироненко каже:

«Якщо ми говоримо про внутрішні причини, то дитина себе організувати не може. Тобто їй потрібна організація ззовні. І найкращий варіант був би, якби шкільні психологи виявляли дітей підвищеної групи ризику по агресивним проявам. Це робиться за допомогою тестів, зрізів, бесід. Тому що профілактику розвитку агресивної поведінки зробити набагато легше, ніж корегувати саму агресивну поведінку. До такої дитини потрібна особлива увага. Основна задача педколективу — не вигнати дитину з класу, як зазвичай роблять, а допомогти їй адаптуватися. Говорити про якісь переведення можна говорити лише в тому випадку, якщо дитина аж ніяк не може адаптуватися у класі. Але ж тоді виникає інше питання: а чому у неї не виходить?».

Нейропсихологиня розповіла, що може робити педагог або психолог, якщо треба допомогти дитині із внутрішніми причинами агресії:

• посадити її на перші парти, а не в кінець класу;
• посадити її одну, аби дитина не відволікалася чи не відволікала однокласника, який сидить поруч;
• найняти асистента вчителя чи асистента учня. Той має сидіти біля учня і допомагати йому зосереджуватися на навчанні. На перервах такий спеціаліст також поруч з учнем і виступає в ролі буфера: слідкує за тим, аби не виникали конфлікти, допомагає дитині навчитися розв'язувати проблеми, показує, коли треба заспокоїтися тощо;
• влаштовувати таким дітям довші перерви між навчанням. Наприклад, посидіти десь у тихому куточку, позайматися цікавими справами, аби зняти напругу.

Що має робити педагог або психолог, якщо у дитини зовнішні причини агресії:

• підключити психолога, який працює і з батьками, і з дитиною. Спеціаліст допоможе набути дитині необхідні соціальні навички та навчити її перемикатися спеціальними вправами (наприклад, дихальні тощо);
• рекомендувати батькам не вирішувати при дитині свої конфлікти;
• рекомендувати батькам обмежити дітям кількість агресивного контенту, ігор;
• рекомендувати батькам не водити дитину на агресивні види спорту. Так, спорт потрібен, але можна обрати не бокс чи боротьбу, а плавання, танці тощо.

Замість висновку

Як вважають опитані спеціалісти, допомогти можна будь-якій дитині. І позбуватися її, виганяючи в інший клас, — це найлегше, що можна вдіяти. Але примусова сегрегація та ізоляція — не вихід. Відштовхуючи гіперактивну дитину, ризикуємо отримати вкрай озлобленого дорослого у майбутньому. Тому дорослі мають розуміти: іноді їхня допомога може врятувати чиєсь життя та допомогти повернути собі контроль.

До слова, раніше ми писали про те, як визначити, що вашу дитину булять у школі. Тоді «Полтавська Хвиля» перерахувала ознаки, які мають насторожити батьків. до них належить:

• систематичні фізичні травми, «принесені» зі школи;
• зміни у харчовій поведінці сина чи доньки;
• нічні кошмари;
• стійке небажання іти до школи та прогулювати уроки;
• хвороби, які виникають перед початком навчального тижня;
• незвичні симптоми на кшталт тиків.

Нагадаємо, що ми також писали матеріал про те, що у школах вчителі та учні не почуваються у безпеці.