«Кит» Даррена Аронофскі — несамовита драма з біблійними мотивами та Бренданом Фрейзером у головній ролі
2 березня в українських кінотеатрах стартувала довгоочікувана драма культового американського режисера Даррена Аронофскі («Чорний лебідь», «Реквієм по мрії») — «Кит».
Фільм знятий за сценарієм Семюеля Д. Гантера заснованому на його однойменній п'єсі.
У головних ролях зіграли — Брендан Фрейзер (франшиза «Мумія»), Сейді Сінк (серіал «Дивні дива»), Хонг Чау («Дороги», «Меню»), Саманта Мортон («Особлива думка», «Контроль») та Тай Сімпкінс («Як малі діти», «Залізна людина – 3»).
За сюжетом ми спостерігаємо за майже відлюдним способом життя професора літератури Чарлі (Брендан Фрейзер), який викладає студентам онлайн, не показуючи себе на камеру.
Єдина людина, з якою він регулярно спілкується – подруга-медсестра Ліз (Хонг Чау), яка піклується та доглядає за своїм 270-кілограмовим другом. Єдина мета в житті Чарлі – спокутувати провину перед своєю 17-річною дочкою Еллі (Сейді Сінк), яку він кинув з дружиною Мері (Тай Сімпкінс) 9 років тому через роман зі студентом.
Фільм – наче театральна вистава, де протягом двох годин глядачі не виходять далі оселі та ґанку головного героя. Але це зовсім не робить фільм нудним чи нецікавим. Ми спостерігаємо за важким життям чоловіка середніх років, який страждає на розлад харчової поведінки. Так було не завжди, а сталося після смерті коханої людини. Не виходячи з дому, він заробляє гроші тим, що викладає онлайн. Витрачати йому майже немає куди, тому назбирав 120 тисяч доларів. Через ожиріння, яке спричиняє серцеві напади, його подруга-медсестра Ліз пророкує йому скору смерть, якщо він не звернеться до лікарні й не почне боротьбу за життя. Він не бачить сенсу в лікуванні, обманює її про відсутність грошей, бо своїм накопиченням він хоче спокутувати вину перед єдиною донькою, яку кинув заради кохання.
Донька відверто ненавидить батька і погоджується його навідувати тільки через обіцяні гроші. Також ми спостерігаємо за ще одним персонажем, який раптово заявляється у домі Чарлі — юний місіонер протистанського руху «Нове життя». Його мета – врятувати чоловіка, методом вербування до своєї церкви. Та чи можна залучити до церкви людину, мертве кохання якого стала жертвою цієї церкви?
Увесь сюжет розгортається протягом тижня. Ми бачимо, як днем за днем головний герой стрімко йде до свого фіналу, щоразу переживаючи серцеві напади, важкість пересування, психоемоційні потрясіння через власну безпорадність, тугу за коханим та сварки з дочкою.
Єдине, що допомагає йому при нападах — цитування твору про «Мобі Діка», який в американській культурі й освітній програмі є обов'язковим до вивчення та йде червоною ниткою крізь розповідь під назвою «Кит».
Як і у попередніх роботах, Аронофскі звертається до біблійних мотивів, але віра не рятує тут нікого. Вона лише є певним тригером, бажанням зробити все інакше. Драматизм у стрічці наростає, наче сніжний шар.
Якщо на початку глядач з острахом знайомиться з неоднозначним головним героєм, то з кожним сюжетним днем, ми, наче сусіди, підглядаємо за його стосунками з подругою, донькою, випадковим знайомим, дружиною та його студентами, зрештою.
І чим більше ми бачимо взаємодію його з людьми, тим більше зростає емпатія до Чарлі.
Цей режисерський прийом, можливо, й можна назвати маніпуляцією до сантиментів, але завдяки прекрасній акторській грі, ми отримуємо складну драматичну картину про прощення.
Усі сімейні перипетії, складність стосунків, від непорозуміння до прийняття, від образ до прощення — це той самий скелет, який у фіналі обростає м’язами та шкірою і звільняється, як наш головний герой, згадуючи найяскравіші спогади свого життя перед фіналом.
Це дійсно кіно, яке вартує подивитися, як мінімум заради акторської гри (впевнений, що зірка нульових Брендан Фрейзер таки отримає свій Оскар у цьому році). Як максимум – задля розуміння такої різної людської природи та посилення відчуття емпатії. Того відчуття, якого нам все більше так не вистачає у сьогоденні…
