Секс, наркотики та історія Голлівуду: у прокат вийшла гротескна стрічка від режисера «Ла-Ла Ленду» з Бредом Піттом та Марґо Роббі
19 січня в українському широкому прокаті стартувала історична драмеді Дем'єна Шазелла («Одержимість», «Ла-Ла Ленд») — «Вавилон». Тригодинна картина розповідає історію розквіту Голлівуду від часів німого кіно до «золотих» 50-х.
Фільм оскароносного режисера можна назвати багатостраждальним. Спочатку затверджена на головну роль Емма Стоун виходить з проєкту через пандемію і конфлікт графіків. Потім через ту ж пандемію переносять на рік знімання, а згодом і заплановану дату світового прокату. Сценарій неодноразово переписувався з метою здешевшання. І коли продюсери затвердили фінальний драфт, почалися масштабні зйомки. І от, через три з половиною роки з моменту оголошення кінопроєкту, кожен має можливість зануритися у квінтесенцію кінематографічного хаосу під назвою ВАВИЛОН.
Про що кіно? Сюжет тригодинної стрічки розказує нам, як і хто ставав зірками німого, а згодом голосового кіно; яка ціна голлівудської слави; злети та падіння легенд певних епох; життєві драми, людські пороки та процес фільмування. Зважаючи на такий опис і враховуючи хронометраж, майже не викликає бажання витрачати стільки часу на подібне. Чи не так?
Та з перших хвилин тебе наче у вирву затягує ряд карколомних подій із крутезним джазовим супроводом: від кокаїнової оргії у бурлескному клубі зі слоном до божевільного знімання фільму, де в абсурдистській манері ми спостерігаємо справжній хаос кінематографічного процесу. І це тільки ⅓ сюжету фільму. Визначити один конкретний жанр нікому не вдасться. Тут і гротескна комедія, і мелодраматичні переживання, і драматичні повороти, а часом навіть чорнуха та справжній трилер. Чи сподобається такий вінегрет всім — не певен. Та впевнено можна сказати, що нудно не буде.
У перший вікенд «Вавилон» не виправдав очікування касових зборів, що змусило творців задуматися в окупності свого творіння. І це неспроста. При бюджеті у 100 млн доларів США, у перший тиждень після прем’єри картина зібрала трохи більше ніж 5 млн. Щоб стрічка вважалася прибутковою, вона повинна зібрати не менше 250 млн. Тому одна надія на закордонного глядача.
І надія є. Зірковий каст, оскароносний режисер, 5 номінацій на Золотий Глобус і (вангую) майбутній номінант на декілька премій Оскара змусять сінефілів і прихильників акторів відвідати кінотеатр.
Американські кінокритики вщент розкритикували гру Марґо Роббі та Бреда Пітта, тому, скоріш за все, Оскара їм цього року не тримати. Та я абсолютно не погоджуюсь і вважаю їх ролі якщо не найкращими за їх кар’єру, то одними з найкращих. У Роббі так точно. Увесь екранний час не можеш відвести погляд від краси та майстерності. Майстерність у цьому фільмі дуже межує з переграванням. Але враховуючи особливість жанру, тільки підкреслюєш нарочиту гру і багатогранність цих акторів. Також хочеться зазначити акторську гру Тобі Маґвайра, Джини Смарт та Лі Дзюн Лі. Та відкриттям цього фільму є 30-річний мексиканський актор Дієґо Кальва Ернандес, екранного часу у якого не менше, ніж у Пітта і Роббі. Саме з його героя Менні починається історія і на ньому ж закінчується. Як саме — обійдемося без спойлерів.
Також хочеться відзначити шведського оператора Лайнеса Сандгрена, який не вперше співпрацює з Шазеллою. Крім «Ла-Ла Ленду» він був оператором «Афери по-американськи» та бондівського «Не час помирати». Сказати, що зачаровуєшся в кадри й «летючість» камери — нічого не сказати, Костюми, декорації, саундтрек (який вже отримав нагороду у вигляді Золотого Глобусу) — все це в тандемі справляє неймовірне враження. Так, з усією цією красою на вас можливо чекатиме й обурення, гидливість, осудність та навіть шок… Та чи справжнє мистецтво повинно викликати лише однозначну емоцію?
Протягом всієї стрічки сінефіли матимуть змогу знайти омажі до фільмів Фелліні, Берґмана, Аллена, Аронофски та навіть Лінча з Муратовою. Що вже казати про прямі пасхалки на межі сліз перед фінальними титрами для справжніх кіноголіків.
Від себе можу додати, що ВАВИЛОН, як і більшість розкритикованих культових фільмів свого часу, свій статус культовості отримає згодом. Як це було з «Бійцівським клубом» Фінчера чи «Шоуґьолз» Верговена. Це неоднозначне кіно. Його легко критикувати. Та він вже є певним історичним зрізом суспільства в епоху становлення та розквіту голлівудського кіно.
