Мені кажуть, що я керівник-анархіст: до Полтави завітав виконавчий директор УКФ

20 жовтня до Полтави приїздив Владислав Берковський — директор Українського культурного фонду — головного державного донора у галузі культури. Мета приїзду — робоча. У місті презентували цифровий архів у Галереї мистецтв. Проєкт реалізували за кошти УКФ.

Після того як зі скандалом Юлія Федів склала повноваження виконавчого директора, після того як УКФ двічі проводив конкурс на посаду директора, після того як члени команди Федів почали звільнятися з установи — для УКФ настали нові часи. Як працюється новому виконавчому директору, чи важко очолювати подібну інституцію і коли стартує новий грантовий сезон — дізналася «Полтавська хвиля».

Український культурний фонд (УКФ) — державна установа, створена у 2017 році, з метою розвитку національної культури та мистецтва в державі. Діяльність фонду спрямовується та координується Міністерством культури України.

Про роботу

Пане Владиславе, розкажіть, у чому полягає суть роботи виконавчого директора? Що входить у ваші обов'язки?

Робота виконавчого директора — це насправді на 90% робота менеджера-адміністратора. Я маю розподіляти навантаження, слідкувати за виконанням, призначати відповідальних, підписувати листи. Багато хто думає, що очільник і виконавчий директор одне й те саме. Ні. Очільника УКФ наразі немає. Це вакантна посада. Якщо порівняти Фонд із законодавчими органами, то сам УКФ — це законодавчий орган, а дирекція — виконавчий.

А виконавчий директор це як прем’єр-міністр. Я не можу самостійно ухвалити рішення. Питання, які стосуються визначення закупівель вирішуються колективно.

О котрій годині розпочинається робочий день?

Офіційно о 9.00, але я на місці уже о 8.10-8.20. Закінчується робочий день завжди по-різному. Найдовше працювали за ці місяці до пів на першої ночі. Тоді відбувалося засідання наглядової ради. Воно розпочалося о 16:00 і завершилося о 22:00. І коли члени наглядової ради роз'їхалися, потрібно було все підписати і об’єднати. А в такі моменти час летить непомітно.

У архіві було по-різному. Бо то розмірена і спокійна справа.

УКФ — це не про спокій. Це про постійні коливання. В будь-який момент може трапитися будь-що. Бо УКФ знаходиться на перетині багатьох інтересів. Це той осередок, в якому ніяк зупинитися.

Після вашого призначення багато тих, хто критикує вашу роботу. Як ви до цього ставитеся? Стресуєте?

Я прийшов в УКФ із певним баченням. Це основне. Якщо звертати увагу на всіх недоброзичливців, то на роботу часу не залишиться.

У мене є ціль — зберегти надбання УКФ, те що було зроблено, ідею самого фонду. Не дати зруйнувати ті надбання, які є. Вивести фонд з пелюшок. Щоб він став на ноги і не боявся ніяких зрушень. Щоб Фонд був тією структурою, яка не просто щось фінансує, а тією, яка реально впливає на культуру і визначає культурний контекст України.

Це було закладено моїми попередниками. А мені тепер потрібно тільки розвивати.

Комусь це не подобається. Але це нормально. У кожного своє бачення. Хтось вважає, що потрібно бути жорстким, хтось за гнучкість, а хтось, що треба бігти між крапельками. Мені імпонує ця позиція — пройти між крапельками, зуміти взяти весь позитив і відкинути негатив.

Я не маю відношення до того, що моя попередниця пішла. На той момент я і не думав подаватися до УКФ. Це було спонтанне рішення, яке народилося в квітні. Всі події до початку квітня для мене пройшли стороною. Тоді я був в архівній справі. Просто в якийсь момент настав час змінити своє життя. А робота в УКФ показала, що є життя поза межами архіву. За ці місяці я отримав просто колосальний досвід. Це робота де ти розумієш, що потрібен.

Ви суворий керівник?

Мені кажуть, що дуже анархічний і в деяких моментах треба бути суворішим. Я керівник, який намагається бачити коло себе людей, які не бояться зі мною говорити. Я своїх попередив, що в той момент, коли вони схилять голову і будуть в усьому зі мною погоджуватися — я їх звільню.

Мені не потрібні люди, які будуть схилятися. Мені потрібні ті, хто розуміє куди ми йдемо. Я практично кожну свою дію обговорюю зі своїми колегами. Я намагаюся донести керівникам відділів, чому я роблю певний крок, і що намагаюся цим досягнути. Коли люди знають для чого я це роблю — вони намагаються підказати як зробити краще. Вони звертають увагу на нюанси, яких я не бачу. Я змінюю думку, коли колеги доводять, що вона хибна. Для мене нормально працювати тандемом.

Багато звільнилося?

Це болюча тема. Я не звик до такого. На всіх попередніх місцях роботи потік кадрів був до 5 %. Для мене це показник того, що ми працюємо в команді.

Я прийшов в УКФ, коли значна частина вже звільнилася, значна написала заяви. 14 червня отримав на руки купу документів на звільнення, тоді я намагався з’ясувати причину.

Мене дивує, що в масмедіа причину вказують іншу, бо мені говорили про невисоку зарплату та велике навантаження.

Ми замінили приблизно половину колективу. Заміна відбувалася серед проєктних менеджерів. Без змін лишилася бухгалтерська частина, частина фінансування проєктів та міжнародний відділ.

Зараз прийшли люди до яких я ставлюся з повагою. У них величезний досвід у культурній сфері. Вони мають за плечима серйозний бекграунд і розуміють, що ми хочемо. Розуміють, що є червоні лінії за які не можна переступати.

Про культуру

Грантовий сезон 2022 ваш стартовий. Що чекає заявників, поділіться секретами?

Певна частина програм лишилася сталою. Певна змінилася. Зараз у нас лише 24 менеджера, на них падає контроль і робота з майже 500 проєктами. Протягом року на одну людину лягає до 40 проєктів. Тоді як класично вважається, що один менеджер може контролювати 10 проєктів протягом року.

Ми зрозуміли, що фізично не витягуємо. Для того щоб не втратити якість і не завалити сезон довелося зменшити кількість програм і лотів.

Інноваційний культурний продукт, Безбар’єрність (інклюзія), Аудіовізуальний продукт залишилися без змін. З’явилася програма Культурна спадщина. Є попит на її забезпечення, охорону та дослідження. Відповідно, винести її з лоту в окрему програму було необхідно. Дуже болючою була програма Культура +. На жаль, вона не змогла бути виконана цьогоріч. Але всі хто виграв будуть профінансовані наступного року.

У цьому році було 14 програм і 49 лотів. У наступному у нас 8 програм і 32 лоти. 26 жовтня буде засідання наглядової ради, де затвердять точну кількість програм. 1 листопада ми оголосимо початок грантового сезону.

Чиї культурні потреби ви враховуєте при формуванні програм?

Насправді це складно. Ми намагаємося дивитися на те, чи це сенсовний чи розважальний захід. Ми не будемо фінансувати виключно сенсовні проєкти. Так не можна. Ми говоримо, що всі рівні. Відповідно, всі продукти мають право на існування.

Дослідження допомагають нам зрозуміти, що буде цікавим у наступному році. Наскільки будуть вдалі напрямки — покаже час грантового сезону.

Але варто сказати, що насправді експертиза у нас на низькому рівні знаходиться. Поки що немає гарного великого експертного середовища. І це проблема.

Як ви ставитеся до того, що чи не на кожному святі місцевого та обласного значення у нас одягають вінки та шаровари?

Якщо ми говоримо про шаровари і віночок як елемент кітчевої культури, яка просто накладається на всіх, то негативно. Створення цього шароварного образу - чоловік в шароварах, обов’язково в сорочці, червоних чоботях та шапці і жінка, в червоних черевичках, синій спідниці, сорочці і вінку прийшло до нас ще з часів Російської імперії, а потім перейшло у Радянський Союз. Це Совок, який закладений в голови і який триває.

Люди на місцях не знають як виглядав одяг регіону. Коли дивишся, що у Галичині з’являються шаровари і віночок — за голову хочеться вхопитися.

У нас у кожного є перлинка в моді, яку треба підтримувати. Варто підтягувати локальні традиції.

Пересічний громадянин мало думає про те, що йому показують. Він просто споживач. Тому тут питання до режисера, сценариста і хореографа. Вони мають визначати, що робити. Дуже добре працювати за стандартом. Але потрібно розвиватися і розуміти, населення сприйме будь що в добрій і зрозумілій обгортці.

Про Полтаву

Які в Полтаві є унікальні сильні сторони, що варто розвивати?

Як історик я багато знаю про Полтаву. У вас чудове архітектурне обличчя, але боляче дивитися на те, як зараз виглядає центр. Насправді в Полтави є багато елементів, які дають можливість розвиватися. Єдине — мало проєктів, які б залучали зовні.

Повинна бути стратегія, яка базувалася б на конкретних речах. Але стратегія має діяти. Важливо розуміти свою відповідальність перед населеним пунктом. Бо під лежачий камінь вода не тече, а потрібно створювати можливості, щоб текла.

Громадські організації і комунальні установи, чому на вашу думку від перших більше ініціативи?

Комунальні установи — це установи стабільного ринку, в яких з року в рік відбувається одне і те саме: одні й ті самі заходи, одні й ті самі підходи. Для установ держсектору це найбільша загроза.

Установи і заклади громадського сектору постійно в русі. Не будеш рухатися — тебе забудуть. Ця несталість, вона і спонукає до руху. ГО може дозволити собі винайняти грантописьменника. Комунальні установи цього зробити не можуть. Вони обмежені в можливості здійснення витрат. Установи поза державою більш вільні у використанні коштів. Тому вони більш реактивні.

У багатьох організаціях районного рівня є звичка роботи. Працівники думають: мені добре, для чого рухатися? Я посиджу в кабінеті, отримаю зарплату. Невелику, але стабільну. Я ввійшов у цей ритм життя... І так від початку роботи до пенсії. На жаль, це біда багатьох установ.

Хороший приклад показала ваша Галерея мистецтв та громадський сектор. Це якраз той випадок, коли стабільність об’єдналася з креативом і дала гарний продукт. Тепер двигун музею рухається ще швидше.

Тепер історія з життя. Команда з Полтави посіла високе місце у рейтингу з програми Культура і ветерани. Але програму не запустили. Що тепер буде? Люди докладали зусиль. Чи фінансують їх цьогоріч, зважаючи, що нюанси і контекст може змінитися.

У січні ми підписуємо з ними договори на реалізацію. Щодо контексту — ми фінансуємо лише сталі проєкти. Вони повинні бути важливими і через рік, і через два. Наша мета — розвивати культуру, а не давати кошти на одноразові проєкти від яких ніхто не отримає користі.

Для того, аби краще вас пізнати не як виконавчого директора, а як людину — пограємо в асоціації. Я говорю вам слово, а ви, протягом трьох секунд, говорите асоціацію до нього.