Мою дитину ображають. Що робити? Частина 1 «Майданчик і дитячий садок»

У ті далекі часи, коли син гуляв на дитячих майданчиках виключно у візочку і сплячим, я була профі у питаннях конфліктології. Спостерігаючи за мамами і їхніми чадами у природному середовищі, так би мовити, я вирішувала всі їхні проблемні ситуації в два рахунки!

Подумки звісно «А я б зробила отак, сказала так і так». А по факту, коли зіштовхнулася з першим такого роду прецедентом, то повелася геть непродуктивно. Вірніше, варіантів розвитку подій в моїй голові було багато, але більшість з них обмежувалися Карним кодексом. Тож я, буркнувши мамі пацана, який штовхнув Вову: «Угомоніть свою дитину», – ганебно покинула поле битви. Зараз, уже маючи «бойовий досвід», реагувати екологічно простіше.

Просто, коли це лише парк, зі спаринг-партнером можна і не побачитися більше ніколи. Інша справа, якщо конфлікт виникає у садку чи школі. Як захистити своє маля? Що робити, якщо Вам здається, що дитину ображають в садку або травлять в школі?Спробуємо розібратися. Тема дуже широка, тож я вирішила не змішувати грішне з праведним і присвятити цю статтю конфліктам в середовищі зовсім ще малюків.


Дитину ображають на дитячому майданчику

poltavska-khvilia_xcwi/hJkKyOD7g.jpeg

Найперше, що хотілося б зауважити, це вік дитини. Приблизно до 3 років ( а деколи і до 3,5), маляті досить складно вирішувати конфліктні ситуації.

По-перше, немає досвіду. Якщо дворічним гладіаторам дати волю, вони настукають один одному по головах лопаточками і дружненько заревуть. По-друге, дітям елементарно складно одне одного розуміти через недосконале мовлення.

Тож, головне правило пісочних розбірок звучить так: «До 3-3,5 років мама вирішує конфлікт ЗА дитину і РАЗОМ з дитиною». Саме так малеча і здобуває досвід, яким буде користуватися надалі.

Важливо пам'ятати також, що, відстоюючи кордони своєї дитини, не можна порушувати їх у інших. Тому необхідно демонструвати вирішення конфлікту, в першу, через домовленість і без принижень.

«У нас розмова коротка. Я вчу малого, що якщо ображають, то треба давати здачі», Олександр, тато 5-річного Микити

Коли я говорила на цю тему зі знайомими, «здача» лідирувала в топ-методах. Я нікого не засуджую, але із сином такого не практикую. Не тому, що пацифістка, просто:

для мами «образив» – це завдав болю, а для дитини може означати «він забрав машинку, перший прогнав голубів і взяв палицю, яку я хотів». Скривджений дає здачі (наче по-ділу), а по факту отримує чортів сам, бо«Коля, не можна бити діток». До речі, так, дитині часто не зрозуміло, чому «бити» не можна, а «здачу» дозволяється. Якщо, по суті,ці дії однакові. Ми, дорослі, розуміємо різницю, а дитячий бортовий комп'ютер висне і видає «EROR» ;

Окрім того, дошкільник елементарно не може розрахувати силу «здачі» та її наслідки. І, нарешті, дуже ймовірно, що за «здачу» захочуть дати «здачі». І акт правосуддя перетвориться в банальну бійку.

Тому я не вважаю це досконалим інструментом для вирішення конфлікту. Але і на істину в останній інстанції не претендую.

Розгляньмо дві конкретні ситуації.


Дитину вдарили. Дії мами

poltavska-khvilia_xcwi/6FQhsdv7R.png

Підійти, заспокоїти і пожаліти. Описати ситуацію і почуття маляти: «Аню, тебе штовхнув Коля? Я знаю, це дуже неприємно, тобі образливо, і ти злякалася. Скажімо Колі, що діток ображати не можна і зробимо пальчиком «ну-ну»».

Якщо ситуація одноразова, то не варто загострювати на цьому увагу. Якщо забіяка проявляє підвищений інтерес і ображає знову, можна звернутися до того, хто його супроводжує з тактовним проханням повпливати. Якщо реакція мами-тата-бабусі неадекватна або відсутня, то, можливо, найкращим варіантом буде прогулянка в іншому місці.

Потрібно вчити дитину говорити про свої прикрощі мамі, щоб та могла допомогти.


Якщо в дитини забирають іграшку. Дії мами

poltavska-khvilia_xcwi/S_65ydv7g.jpeg

У випадку, коли забрали без дозволу власника, який от-от зареве, сказати: «Аню, Коля не готовий зараз ділитися. Віддай, будь ласка, машинку. Хочеш, візьми літачок».

Як правило, після запропонованої альтернативи, дитина перемикається на нову іграшку. Але, якщо цього не сталося, знову ж таки, можна звернутися до її супроводу: «Аня забрала машинку мого сина. Допоможіть її повернути». При цьому, якщо власне дитинча намагається присвоїти чуже – не дозволяємо.

Наче нічого космічно, правда? Але ми навчаємо малюка домовлятися, показуємо, що мама поруч і готова прийти на допомогу. Поступово дитина буде відтворювати мамину стратегію вирішення конфліктів і після 3-3,5 років ми вже можемо втручатися по ситуації – якщо бачимо, що маля справляється – не втручаємося. Сидимо собі, спостерігаємо за процесом соціалізації.

«Пам'ятаю, як мене все дитинство змушували ділитися своїми іграшками з іншими. Я дуже плакала. Тож майно доньки стережу мов коршун, без її дозволу нічого не даю. Але вчу ділитися і мінятися», Інна, мама 2-річної Іванни.

Якщо дитину обзивають

poltavska-khvilia_xcwi/Kft0ydvng.jpeg

Освоївши мову на достатньо хорошому рівні (років з 3-4), діти починають використовувати її якості інструменту для образ. Обзивання, до речі, це форма агресії. Важливо пояснювати дитині, що обзивають дітки, яким сумно і самотньо, які бояться, але хочуть показати себе сміливцями. І до тебе це немає жодного відношення.

Але водночас необхідно вчити припиняти обзивання відразу. Допомогти можуть фрази «Я так не граюся», «Я не дозволяю себе обзивати», «Я не граюся з тим, хто мене обзиває».

Щойно дитина почала вирішувати конфлікти самостійно, їй можна запропонувати наступну стратегію:

  • Захищатися словами «Мені неприємно, я так не граюся».
  • Припиняти гру (будь-яку взаємодію) та йти, віддалятися фізично.
  • Кликати дорослих (батьків, рідних, вихователя, вчителя). Ні, це не соромно. Коли на тебе нападають, ти мусиш захищатися.

Пункт з дорослими останній не випадково. Дитина спершу пробує вирішити конфлікт самостійно вибудувавши кордони. Якщо не виходить, то треба залучати старших. Нам важливо заступитися, а не формувати у маляти свідомість жертви.

Цю стратегію можна застосовувати уже від трьох років.

Зі старшим дошкільням можна пограти у гру«Обзивалки». Дитина стає в умовне коло (в гімнастичний круг, наприклад), а мама кидає в неї подушки, супроводжуючи різними прикметниками. Те, що дитині не подобається, вона може не ловити, або викидати за межі кола. А от позитивні словечка може залишати із собою. Наприклад: летить подушка зі словом «некрасива» – і дитина дозволяє їй пролетіти повз, це не про неї. А от зі словом «добра» ловить.


Якщо дитину ображають в садку

poltavska-khvilia_xcwi/yj91sdv7R.jpeg

Коли конфлікти з однолітком. Дії

Перш за все варто подякувати маляті за те, що поділилося з вами. І пам'ятайте, важливо не обзивати того, хто ображає, не реагувати надто емоційно. Це лише додасть страху (якщо велика мама так реагує на Васю, то значить, мені таки треба його боятися). Натомість даємо оцінку його діям :«Вася зробив недобре, коли пхнув тебе». Так ми показуємо, що образник зробив щось погане, але не демонізуємо його.

Батьківський чат навряд чи допоможе, скоріше забезпечить адреналіном на вечір.

Варто поцікавитися у вихователя, як вона реагує на ситуацію, як ми можемо допомогти. За потреби, розв'язуємо цю проблему, спілкуючись трьома сторонами: батьки потерпілої дитини, батьки агресора та вихователь.

Просимо у виховательки, щоб та фізично розмежовувала дитину з агресором (пересадила, поміняла шафи місцями тощо).

«У сина в групі був хлопчик, який дуже часто бився. Дійшло до того, що вихователі вимушені були цілими днями контролювати його, щоб він не розбив нікому голови. Ми майже півроку боролися за те, щоб наші діти були в безпеці. В кінці-кінців його перевели в інший садок, а там же такі самі діти , як і наші. Знаю, що садочкова психологиня радила мамі сходити до невролога, але, думаю, навряд чи вона це зробила», – Яна, мама 4-річного Кості.

Якщо конфлікт з вихователем

Варто зауважити, що навряд чи педагог хоче завдати шкоди вихованцю навмисно. Але дитину може лякати манера чи інтонації мови, можливо, вона стала свідком покарання – причин може бути багато. Важливо не відмахуватися від скарг, розпитувати, ставити уточнювальні питання, при необхідності пояснювати дитині причини деяких дій вихователя.

«Дочка скаржилася, що вихователька в групі дуже голосно говорить (у нас вдома так не прийнято). Я пояснила їй, що в групі багато діток, і якщо вона говоритиме тихо то ви її не почуєте. Я сама рік працювала в садку, в мене було 19 дітей. А від звички кричати відучила себе лише через роки півтора. Вихователь не може влаштовувати дітей у всьому», – Олена, колишня вихователька, мама 5-річної доньки

Я згодна з позицією Олени. Вихователь на думку дошкільняти – це тьотя, яка відриває від цікавої гри, щоб рахувати дурні палички і не дає ходити по групі на голові. Тому добре, якщо мама пояснює доцільні дії педагога. Дитя може скаржитися на несмачну кашу, відсутність мультиків та обридливі прогулянки, але іти виясняти стосунки варто лише з питань, які загрожують життю, здоров'ю і добробуту маляти.

А що, якщо скарги обґрунтовані? Що в поведінці дитини має насторожити:

  • пройшло 3 місяці з початку відвідування садочку, перерв більше ніж в тиждень не було, а дитина категорично відмовляється туди йти;
  • з'явилися невмотивовані страхи і розмови про «бабайок», в той час, як це не ваші методи виховання;
  • в іграх помічаються агресивні нотки, фрази про покарання тощо;
  • дитина почала впісюватися вночі, у неї з'явилися неврологічні симптоми;
  • у садку, при зустрічі з конкретною вихователькою, кричить, істерить, не пускає маму.

Якщо спостерігається хоча б мінімум тривожних симптомів, можливо, є необхідність у роботі із дитячим психологом. Спеціаліст за допомогою ігрових методик допоможе прояснити ситуацію і допомогти дитині.

У приватній розмові можна поспілкуватися з іншими мамами, висловивши свої побоювання.

Якщо, все ж таки, виявилася неприємна ситуація, то в першу чергу варто спокійно поговорити з вихователем. «Я добре розумію специфіку Вашої роботи. І розумію, як не просто зберігати спокій, коли в групі 20 дітей. Але, мене турбує ситуація з… Подумаймо, яким чином ми можемо її вирішити».

Якщо педагог не іде на контакт, не бажає співпрацювати, то найбільш ефективно буде звернутися до адміністрації з проханням перевести дитину до іншої групи. Якщо мова йде про різного роду насилля над дітьми, то відвідати керівництво можна і без попередньої розмови з вихователем.

Сам факт того, що твоє маленьке ображають, дуже гіркий. А враховуючи, що більшість батьків самі в дитинстві були жертвами образ, обзивалок, насилля з боку однолітків, то ситуація може стати і зовсім вибухонебезпечною. Але світ змінюється, і наші діти ростуть у суспільстві, де особиста гідність поступово стає правом від народження, а не заслугою.

poltavska-khvilia_xcwi/DmyayODnR.jpeg

Наступного тижня поговоримо про те, що робить наші шкільні роки зовсім не «чудесними».

До зустрічі!

Інна Радченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар