«Нам потрібно розвивати не русофобію, а українофільство»: полтавські митці про відмову від російської культури

Уповні з російською культурою ми познайомилися 24 лютого. Росіяни принесли свій культурний код на нашу землю у вигляді ракет і снарядів. «Нашої русофобії недостатньо», — чуємо ми звідусіль. А чи достатньо нашого українофільства? Полтавські митці намагалися знайти відповідь на це питання.

Російська культура у Полтаві нагадує дерево з відрізаним корінням

Полтавець Денис Чернявський вісім років працював у рекламі, але з початком вторгнення остаточно розчарувався в професії. Тепер він створює комерційні проєкти для бізнесу, і мистецтво для душі та продажу.

Митець поставив собі за мету створювати радикально український продукт. Як він сам пояснює, причиною цього є війна та втрачена культурна ідентичність.

Щодо російської культури його думка однозначна: про неї просто варто забути.

«Воно піде саме. Треба перестати думати про російське та почати робити українське. Бо російське вже не генерується — ніхто не буде у Полтаві зараз передруковувати Достоєвського. А Валер'яна Підмогильного “Місто” можна зробити у класному дизайні. Або, можна подумати, хтось із власної волі читатиме півтори тисячі сторінок “Війни та миру”. Він буде добре підпирати двері, не більше», — говорить Денис.

Полтавець упевнений — треба спрямувати всю енергію на створення українського. Забути про Достоєвського і робити Котигорошка.

Денис наголошує, що неможливо змінити систему, знаходячись усередині неї. Якщо ми думаємо, що робити з російською культурою, то ми знаходимося в системі російської культури. Ми визнаємо її існування. Отже, нам потрібна альтернативна система не русофобії, а українофільства. У ній просто немає місця дискусіям на тему «що нам робити з Достоєвським». Там є дискусія «що нам ще зробити крутого українського».

Все, що залишилося російського, нагадує дерево з відрізаним корінням та гіллям, каже Денис. Воно стоїть і буде стояти, врешті засохне і ніхто до нього не ходитиме. А якщо навколо буде прекрасний український сад, й поготів.

«Полтава унікальна кількістю імперських символів. Я думаю, що процес деколонізації потрібен, бо війна все спрощує, вона ділить світ на чорне і біле. І тепер абсолютно зрозуміло, що будь-який пам'ятник Пєтру I — це чорне. Я звучатиму як радикальний анархіст, але не треба ніяких громадських обговорень і напрацювань. Просто пригнати бульдозер і знести. Сьогодні, зараз», — запевняє митець.

Денис говорить, що в музеях має зберігатися українське, а не історія, яка написана колонізаторами.

«Що ми намагаємося берегти? Те, що Пьотр I відкрив вікно в Європу, Ленін подарував нам державність, а Сталін — збирач земель? Той, хто хоче берегти цю історію, має бути в базі Миротворець».

На місці кожної церкви було капище старовірів — це теж наша історія, та її вже не повернути. У старовірстві не було нічого поганого, на відміну від Пєтра I, й Україна відчуває це прямо зараз.

«У мене немає дітей, але якби були, то я не можу уявити, що з якогось дива веду свою дитину в музей пам'ятників Пєтру I. То нащо ж витрачати на нього гроші платників податків?»

З точки зору монументального мистецтва, наприклад, пам'ятник на місці відпочинку Пєтра I, а точніше його верхів'я (меч, щит і шолом) — це красиво. Тому у Дениса є інша ідея: продати подібні пам'ятки й передати гроші на купівлю зброї. Хто з цим не погоджується — фактично стає ворогом. Бо ж це не для того, щоб просто розвалити, а для того, щоб купити ще 10 байрактарів.

На питання чи є сенс переосмислити ці символи, Денис відповідає, що це і є першим етапом перед продажем. Пам'ятник потрібно перевести із розряду возвеличення імператора, у розряд «здоровенна красива фігня». Напис «окупант» лише переводить його у розряд «пам'ятник Пєтру I, на якому написано окупант». Це привертає увагу до проблеми, але не більше.

«Бо якщо перевести його в площину українського спротиву, завжди виникатиме конфлікт. Такі пам'ятники мають стати просто артоб'єктом. Тому це складне питання», — каже митець.

Поговорили також і про споживання російського контенту, адже наразі створити якісну українську альтернативу в якихось вузьких темах дуже складно і дорого.

«Ті, хто здатен це робити, вже готові й імовірніше за все почали. Просто у них поки що 800 підписників, але прискорити цей процес, на мою думку, складно».

Бо, мабуть, коли у твоїй країні війна і по 10 разів на день повітряна тривога, неможливо пиляти контент у такій кількості, щоб повністю витіснити російський продукт.

Не оминули й тему шароварщини. На це явище у Дениса власний погляд: окрім москалів, у культурному просторі ні з чим не треба боротись. На його думку, треба створювати багато всього, навіть неякісного.

«Я б хотів, щоб на найнижчій полиці АТБ все було у шароварах і пластикових віночках, бо це як фундамент. І лише з нього може прорости щось значуще».

У культурному просторі простежується тенденція активного переходу на українську мову. Митець переконаний, що це працює інстинкт самозбереження — бий або біжи. Не можеш бити — біжи у всіх культурних і фізичних площинах.

Коли остаточно зникнуть російські вивіски, у кожному закладі до відвідувачів звертатимуться українською, решті доведеться теж перейти.

«Звісно, хтось залишиться в опозиції, ну й нехай, суспільство не буває гомогенним. Важливо у кого контрольний пакет акцій, а поки що він у всього москалівського, зокрема з точки зору мови», — констатує Денис Чернявський.

Підсумовуючи усе сказане, він наголошує, що є лише один шлях до розвитку української культури — і це попарт. Не щось складне і вишукане, що висить в музеях, а щось настільки просте і зрозуміле, аби багаті хотіли оригінал, а небагаті — репродукцію, навіть не знаючи, що це.

З російською культурою ми вже познайомилися, дякую, більше не треба

Дискусія про те, що ж робити з російською культурою, точиться вже майже пів року. Одні говорять, що від неї треба повністю відмовитися раз і назавжди, інші стверджують, що це викличе негативну реакцію. На думку полтавської художниці та ілюстраторки Нато Мікеладзе, прийнятним є лише перший варіант.

«Багато десятиліть українці споживали російський культурний контент, нехтуючи власним. Зараз ми пожинаємо наслідки. Більше можна не зважати на те, що росія прийде “захищати російськомовне населення” — вони вже прийшли й нищать якраз здебільшого наших російськомовних громадян. Тому ми не маємо іншої альтернативи, окрім як викреслити все російське з нашого суспільства», — говорить Нато.

Художниця додає, що важливо прибрати імперські символи з вулиць і топонімів Полтави, адже у нас є свої герої, яких ми не бачимо. Хоча не всі художні роботи, зроблені за часів СРСР, погані. Як приклад вона наводить панно на Автовокзалі, яке було виконане майстерно і не несло в собі зміст комунізму.

Це не знищення історії, а її переосмислення, наголошує ілюстраторка. Ми маємо відмежуватися від російської культури й показати, що до нас не варто пхатися з «рускім міром», ми тут його не чекаємо.

За словами Нато Мікеладзе, наразі попит на українські проєкти зріс, він набуває росту і ренесансу. Процеси українізації суттєво відчутні, особливо у прогресивних виданнях, бізнесах, організаціях.

Складно використовувати термін «культура» в одному реченні зі словом «росія»

Полтавська мисткиня і художниця Роксолана Дудка вважає, що важливо вчити власну культуру, знати своє коріння, історію, міфи та легенди.

«Тоді ми абсолютно та безповоротно закохаємося у все українське – це факт! І питання викорінення навіть стояти не буде, нове покоління просто не буде навіть знати що таке росія», — каже Роксолана.

Наразі триває процес деколонізації, однак багато містян цим невдоволені, аргументуючи тим, що це знищення історії. На думку мисткині, це закономірно, адже багато полтавців проголосувало за проросійського мера, тому, звичайно, вони будуть плакати коло пам’ятника Петра I й оголошувати гонорар, щоб знайти людей, які його розмалювали.

«Люди мають знати представників культурної інтелігенції та видатних державних діячів, що були пов’язані з Полтавою та Полтавщиною (якщо вони, звичайно, не були проросійськими пропагандистами та вбивцями). Про їх здобутки мають говорити назви вулиць, авторські кав’ярні та заклади громадського харчування, унікальні та цікаві інформативні маршрути та мапи. Мають плекатися залишки архітектури, пов’язані з життям цих людей, а пам’ятники цим видатним постатям мають бути не залізо-бетонними одороблами серед міста, а прекрасними парками та дозвіллєвими зонами», — розмірковує художниця.

Однак це складний процес, який передбачає цілу систему з профільним відділом, представниками громадського сектора, спеціалістами різних областей та активістами культури (головне, щоб то все не розтяглося на десятиліття і не «померло» в тоннах протоколів із засідань). Тому починати треба вже зараз на позавчора, але робити все правильно, каже Роксолана.

Разом з тим, важливо розвивати українську мову. Адже неможливо створити україноцентричний контент російською. Кожен українець має допомагати іншим в намаганнях вивчити українську мову. Не «плювати» в бік тих, хто не говорить, але намагається, і вести діалог з тими, хто не хоче вчити мову.

Підсумовуючи, художниця говорить, що складно використовувати термін «культура» в одному реченні зі словом росія.

«Не знаю, як може так бути, що ми говоримо про культуру країни, військовослужбовці якої захоплювали церкви та стріляли з їхніх вікон по мирному населенню».

Мисткиня має на увазі захоплений на початку березня 2022 року російськими окупантами Храм Покрови Божої Матері в Маріуполі. ЇЇ відеоробота на цю тему називається «Нічого святого».