Парк «Нижньосульський»: 18 тисяч гектарів багатства Полтавщини

На березі річки Сула простягається найбільший в області парк національного значення. Дрімучі ліси, глибокі болота та унікальні червонокнижні тварини — у цей пейзаж чудово вписалися б герої «Лісової пісні».

«Нижньосульський» розташований на території Глобинської, Оржицької та Семенівської громад і займає частину Черкаської області. Ми зібрали розповіді про те, чим живе парк та чому він вартий уваги.

З Полтави до парку можна дібратися машиною або автобусом до Оржиці. І хоча обійти всі 18 тисяч гектарів території нереально, та подивитися є на що.

Тут можна замовити пішохідні екскурсії довжиною у середньому два кілометри: «Подорож до озера Судевське» та Онішківська стежка. Або ж відпочити в альтанках, розташованих на території. Ці послуги платні.

А можна самостійно прогулятися до озера «Судевське», в урочище «Високий горб», на «Лису гору», «Жовненські острови», до урочища «Драчки». Або ж забрести до Чубарового лісу — це десятки тисяч вікових дерев.

Площа під лісом нерівна, зрізана ярами і заболоченими озерами. Густі насадження можуть надійно приховати від стороннього ока не один загін у двісті чи триста чоловік.

За переказами, тут колись жив козак Чубар — вправний воїн і спритний мисливець. Ліс назвали на його честь, у пам'ять доброї серцем людини. Зараз тут мешкає рідкісний орлан-білохвіст. Хто зна, може це Чубар крізь віки охороняє свій дім. А от де точно не варто гуляти — це на Червоних болотах.

Сула десятки разів змінювала своє основне річище, залишаючи різні стариці й озера. Унаслідок цього, на лівому березі накопичилось понад півтори тисячі гектарів торфу протяжністю 20 кілометрів — тепер тут Червоні болота.

Добратися сюди можна, але ця подорож буде вкрай небезпечною.

Необачливого мандрівника підстерігають плавні й густий, майже непрохідний очерет. Глибина води в цій місцевості може бути від одного до п’яти метрів.

Парк славиться не лише легендами, а й своїми червонокнижними жителями. Тут часто зустрічаються горностаї, болотяні сови, чорні лелеки, баклани та річкові видри. У заповіднику налічують 12 видів кажанів та два десятки видів комах. Флора парку здивує міських жителів білим лататтям, квітами шафрану, весняним горицвітом.

За цим багатством природи слідкують полтавські й черкаські науково-дослідні відділення. Порядок і безпеку парку забезпечує державна служба охорони. Проте для розвитку туризму цього замало.

Начальниця відділу еколого-освітньої роботи та рекреації парку Оксана Козачкова розповідає, що парку не вистачає фінансування для повноцінного функціонування, не говорячи вже про розвиток.

Крім того, на території регулярно трапляються пожежі. А за останні роки у річці Сула критично впав рівень води. Відпочивальники залишають після себе купи сміття, а браконьєри виловлюють рибу та вбивають тварин. Працівники й волонтери намагаються впоратися своїми силами, але це не зменшує масштаби проблем. Постійно розорюють сіножаті та пасовища, змінюючи цільове призначення земельних ділянок.

Замість висновків

Природа Полтавщини різноманітна й унікальна. Прикро, що ця краса поступово зникає від людських рук. Не дарма Ліна Костенко писала: «Чого хвилюються народи і люди замишляють зло? Хто їм сказав: "Вінець природи"? Хіба для них її чоло?».

Фото Юлії Галушки та Оксани Козачкової.