Перець у цукерках, «уголок» в пологовий та янголятко з басом: полтавці відзначають День батька

День батька в Україні — молоде свято. Офіційно його відзначають лише з 2019 року.

Святкування Дня батька загалом відбувається двічі на рік — у третю неділю червня та у третю неділю вересня.

У 2021 році «осіннє святкування» припало на 19 вересня.

День батька: історія

Вперше про свято батька задумалися на початку 1900 років. Тоді мешканка США Сонора Додд зауважила несправедливість щодо існування Дня матері але відсутності Дня батька. Саме тому вона ініціювала святкування останнього. Вона вважала, що роль тата в сім’ї не менш важлива за материнську. До того ж таким чином вона хотіла висловити вдячність своєму батькові, котрому довелося самому виховувати шістьох дітей після смерті їхньої матері.

Її ідею схвалила місцева влада. Тож перший День батька відсвяткували у місті Спокан, штат Вашингтон. Згодом традиція святкування Дня батька поширилася й на інші штати країни, а потім — й на інші держави.

Свято батька по-полтавськи

До Дня батька «Полтавська Хвиля» звернулася до мешканців області і попрохала їх розповісти веселі або зворушливі історії про стосунки батька та дітей, надіслати нам скріни смішних переписок між ними та поділитися світлинами.

«Тато зі снів», Сніжана Ворона

Більшість з нас звикла, що тата завди можна було обійняти після роботи, вечорами побавитися з ним у іграшки або ж піти гуляти. Але що робити, коли татко працює далеко?

Полтавка Сніжана Ворона розповіла історію про зворушливі стосунки між батьком та його маленькою донькою Поліною.

За словами жінки, їх тато працює далекобійником, і кожна зустріч після повернення додому — тепла, і аж до сліз.

Одного разу, під час чергового батькового від’їзду, Поліна вирішила взяти участь у конкурсі «Дитячі сни». Малюнки-переможці тоді мали опинитися на одному із вокзалів Києва.

«На конкурс «Дитячі сни», у той час, коли дітки малювали котиків, мультяшних героїв..., Поліна намалювала папу. Зараз її витвір «поселився» на Київському Південному вокзалі. Татусик приїхав із каденції — донечка вирішила дивувати — сім'я відправилася до столиці України», — розповідає Сніжана.

«Мама» басом, Юрій

«Тато вам не мама, з татом можна все», — стверджує полтавець Юрій. За його словами, разом із донькою він регулярно піджартовує над мамою.

«Наші приколюхи з малою іноді маму доводили до сіпання ока. Яскравий жарт, це коли в 4 роки малу навчив казати «мама» повільним сиплим басом. Таким собі голосом маньяка. Воно ніби звучить так собі, поки не побачиш сам в контексті випадків. Бувало, виходить таке янголятко, довге волосся, блакитні очі, в пісочницю біля дому і каже отим скрежетом металу. Діти плакали, мами сіпались і хватались за важкі предмети. Дружині було ніяково, звичайно довелося провести бесіду на тему слабких людішек. Пару раз ще зробила, та й перестала. Про те, як вона вміє закидати наперед довге волосся, вдягши білу сорочку, вивертати ступні, і напівприсіда бігти назустріч кумі, може, розповім іншого разу», — каже пан Юрій.

Тато і «уголок»

Татки часто не дуже розуміються у «мамських» термінах, які стосуються дитини. Особливо, коли вона тільки народилася, і тато ще не встиг розібратися. Саме тому іноді виникає плутанина.

Історію про таке непорозуміння між батьками розповіла нам полтавка Тетяна:

«Перший чоловік, коли сказала купити уголок для дитини на виписку, пішов у меблевий магазин. Досі згадуємо, як він там шукав його».

«Уголок» (сурж), куточок або конверт на виписку — це поєднання пелюшки і одягу, у яке кладуть дитину після народження. Традиційно конверт купують на виписку із пологового будинка.

Татко-вигадник і татко-жартун

Іноді татки бувають ще тими вигадниками та жартунами. І все — заради дітей, їхнього блага та гарного настрою.

Кількома такими історіями поділився із нами полтавець Володимир.

Історія 1.«Син постійно без дозволу брав цукерки. Об'їдався ними до діатезу, до нудоти. Ми його довго вмовляли, намагалися домовитися — нічого не допомагало. Саме тому я вигадав таку штуку: взяв банку дуже гастрого перцю «Кароліна ріпер» і трошечки помазав ними цукерки. Поклав їх на холодильник і, як завжди, сказав сину не чіпати. Десь, хвилин за 15, почув крик з кухні: «Водиии». Одразу зрозумів, що той знову не послухався:) Ну та нічого, після того цукерки стали щезати значно повільніше»

Історія 2. «Ми відпочивали на річці. Вирішили позбирати терен, а після — погратися. Син попрохав спробувати бризнути із газового балончика. Мій на той час вже був доволі поношений, все одно планував замінити, тож дав спробувати. Тільки ось забув сказати, що після цього треба руки вимити. Далі продовжили збирати терен немитими руками. Кинули до рота по парі ягод. І аж сльози виступили - які ж вони були пекучі! Ми витираємо очі — і цими ж руками! З криком «Води» ми в сльозах, не розбираючи дороги, помчали до річки. Вмиваємось — а пече ще сильніше! Бо вода ж цю жиророзчинну речовину не змиває. То була дуууже довга година»

Історія 3. «Із фронту привіз із собою відстріляний тубус гранатомета. Виглядає, як бойовий, але насправді то пуста склопластикова з підгнилим залізом трубка. Сину розповів, що то таке, що воно колись стріляло. Через день телефонують родичі і кажуть, що з мене пляшка. Питаю, за що? Далі зі слів водія: «Їду з Харкова на Київ по трасі. бачу, біля кущів сидить малий, років шести. Ну сидить, то й сидить. Тут він раптом підскакує, закидає на плече гранатомет, наводить на мене і тисне на «спуск»... Я мало не зомлів, так як сам недавно повернувс з фронту»

Також читачі «Полтавської Хвилі» поділилися з нами скрінами із переписок з дітьми. Приємного перегляду!:)