Пять міфів про високу самооцінку

Над нею радять працювати психологи, коучі та подруги після третього келиха вина на сеансах кухонної психотерапії. Про неї говорять, коли не виходить відмовити начальнику в понаднормовій роботі, соромно вдягати ті речі, які подобаються, чи якщо у справах сердечних постійно зустрічаються не ті. Її величність самооцінка, пані та панове!

Про неї так багато говориться і пишеться, що навіть ті, хто не особливо цікавиться саморозвитком, як мінімум знають, що вона буває "низькою" чи "високою". І начебто ми маємо прагнути саме до другого варіанту, бо там успіх і хороше самовідчуття.

Але чи те ми маємо на увазі, коли ставимо собі за мету підвищити самооцінку? Чи маємо ми її заслуговувати, і чому в підсумку можемо отримувати не надто приємні усвідомлення — поговоримо про п'ять найпопулярніших міфів про високу самооцінку.

Відразу ремарка: її класифікацій нині приблизно стільки ж, як і способів приготувати борщ. Тому я спропоную не занурюватися в їх дебрі, а користуватися доволі побутовим визначенням, де адекватну самооцінку називають "високою". За, проти, утримались? Немає? Пішли далі.

Міф 1. Висока самооцінка повинна бути виправдана

Тобто, право думати про себе добре потрібно заслужити: соціально значимими здобутками, надбанням майна, схвальними відгуками про тебе від інших. Це такі собі зовнішні маячки, які сигналізують, що тепер ти в порядку. Насправді ж, це більше нагадує занижену самооцінку, таку собі умовну достатність, коли моя думка про себе, моя "хорошість" коливається залежно від зовнішніх факторів і сигналів.

Насправді ж, кожен гідний мати щодо себе здорову позицію просто так, як-то кажуть, по праву народження, і твоя особиста цінність не залежить від того, скільки коштує твій сьогоднішній образ, яку за рахунком машину ти купуєш, і що про тебе думає колегія дам пенсійного віку із сусіднього під'їзду. Але що цікаво: з підвищенням рівня самооцінки у особистості зростає і рівень домагань, тобто ми не погоджуємося на менше, а стараємося обирати найбільш кращий для нас варіант із доступного, покращуючи якість свого життя. І тут ще питання, що визначає: зовнішнє самооцінку, чи самооцінка зовнішнє?

Міф 2. Вона або є або її немає

Або ще не так: з високою самооцінкою треба народитися. Звучить дещо фатально, чи не так? Насправді ж це категорія, яка піддається корекції, самостійній або разом із спеціалістом. І вона не є вродженою, а формується поступово, по мірі того, як ми ростемо, взаємодіємо зі світом і людьми довкола нас. Більше того, в процесі життя вона також може мінятися, і марно думати, що залишившись одного дня задоволеним своєю самооцінкою, ми можемо скласти руки — ні, робота над собою — це хронічне.

А ще, таку позицію часто займають люди в позиції жертви. Вони, часом несвідомо, відмовляються від розвитку, адже не готові брати на себе відповідальність за власне життя. Бо що, якщо ти раптом зрозумієш, що, до прикладу, живеш з чоловіком тільки тому, бо боїшся, що не знайдеш іншого, а з цим же треба щось робити потім. І це також вибір, за яким завжди стоять вигоди.

Міф 3. Люди з високою самооцінкою приємні та всім подобаються

Можливо, але скоріше навпаки. Зазвичай подобаються люди, які нам посміхаються, завжди готові допомогти, безвідмовні та безкорисливі. А персони з високою думкою про себе не зручні, не піддаються на маніпуляції і можуть відмовити навіть не пояснивши причину. Більше того, вони не надають особливого значення тому, що про них говорять люди, а їхнє самовідчуття практично не змінюється при контакті з думкою оточуючих. Само- оцінка на те і самооцінка, що особистість має власне, стабільне бачення себе, яке слабо залежить від думки оточуючих.

Крім того, маючи власну, позитивну і стабільну думку про себе, людина будує життя орієнтуючись на власні потреби і бажання, що може не влаштовувати тих, хто навчається в універі, який вибрав тато, одружився на жінці, яка сподобалася мамі, і привів на світ двох діточок, бо до тридцяти треба мати повний комплект з хлопчика і дівчинки. А те, що ми таємно забороняємо собі, те засуджуємо в інших.

Люди, які зайнялися своїм ментальним здоров'ям, можуть чути від свого оточення щось на шталт: "Якось ти помінялась не в лучшу сторону", "Раніше ти не така була", "Цей психолог на тебе погано впливає"(говорити з кислим виразом обличчя). Це часта реакція на відбудову особистих меж, наприклад, коли ти повідомляєш, що так з тобою не можна.

Річ в тім, що близькі соціальні зв'язки ми формуємо з людьми, з якими перебуваємо на одній хвилі, на подібних щаблях розвитку. А в процесі особистого внутрішнього росту ми неодмінно будемо міняти і свою хвилю. І це не рідкісна історія, коли одні люди в процесі життя віддаляються або взагалі зникають з поля зору, натомість з'являються ті, з ким у тебе більше точок дотику. Та і сама думка про те, що ти можеш подобатися всім, не має нічого спільного з дійсністю.

Міф 4. Висока самооцінка — це не добре. Краще прагнути до серединки

Ми можемо так думати, якщо плутаємо адекватну самооцінку із завищеною або проявами зарозумілості, нарцистичної чи демонстративної поведінки. До слова, останнє часто є компенсацією якраз таки низької самооцінки. А ще в цьому чітко прослідковується привіт від радянщини, коли скромність вважалась головною окрасою дівчини, де краще було облити себе гіменечком, ніж похвалитися. Ну і, звісно, деректива "Не висовуйся", яка цілком виправдана нашим історичним минулим. Крім цього, я вже писала, що часто в інших нас дратує те, чого ми не дозволяємо собі — звідси і знецінення, несхвалення проявів високої самооцінки в інших.

Міф 5. Для того, щоб виховати в дитині високу самооцінку — достатньо просто її хвалити

Доречна похвала і справді дуже важлива. Особливо, якщо ми звернемо увагу на те, за що хвалимо, опишемо вклад дитини, її мотиви та старання. Але, крім того, важливо намагатися не порівнювати її з іншими, не висміювати і не знецінювати її переживання, потреби та бажання, старатися бути не просто контролюючим органом, а людиною, яка вислухає, підтримає і не лізтиме з порадами, поки не попросять:) Але це лише перші цеглинки — самооцінка формується і змінюється все життя. Якщо ми раптом усвідомили, що у свій час не отримали всього того вищесказаного від батьків — не привід висувати їм притензії, вони робили все як вміли і як могли. Але цілком реальний привід взяти відповідальність за своє життя на себе і гребти в бажаному напрямку. "Я не те, що зі мною сталося, а те, ким я вирішив стати," — це не я така розумна, а Юнг.

Те, як ми відчуваємо себе, що дозволяємо собі, на чому фокусується наша увага — визначає наше життя. І коли ти підвищуєш свою самооцінку, дивовижним чином вирішується купа інших питань: від зникнення в невідомому напрямку подруги, яка вважала, що няньчити її дітей твій святий обов'язок (історія на основі реальних подій) до появи купи цікавих робочих вакансій (п.с. вони і раніше були, просто ти думав, що негідний такої зарплатні). І це не магія і запити у всілєнную — це результат цілеспрямованої роботи над собою.

Хай важливе вдається! До зустрічі!