«Полтаву треба качати». Як МІСТОХАБ став серцем міста і не планує зупинятися

З 1 серпня активістка і волонтерка Альона Гончаренко офіційно стала керівницею МІСТОХАБу. За прикладом демократичного управління керівництво має змінюватися кожні два роки. Саме стільки розвивала проєкт попередня очільниця організації — Марина Герасименко.

За кілька днів до початку роботи Альона показала нам, як просувається ремонт в історичній будівлі на Спаській, 10, розповіла коли очікувати повноцінне відкриття хабу, і які плани команда проєкту будує на майбутнє.

Вступ

Основна ідея МІСТОХАБу — це імпакт-інвестиції, де люди вкладають гроші у ремонт приміщення по одній тисячі доларів, а компанії по пʼять тисяч. Команда не отримує грошей з цих сум. Частина людей, для яких це основна робота, шукають для себе грантову історію, частина — працює на волонтерських засадах, як от Альона.

Мета хабу - відновити історичну будівлю в центрі міста не для того лише, що відновити, а щоб тут функціонували три бізнес-проекти: крамниця локальних виробників, подієвий майданчик і міське кафе. Ці три проєкти передаватимуть зароблені кошти у фонд міських ініціатив, а імпакт-інвестори голосуватимуть, яку саме ідею реалізувати.

Кафе буде опікуватися місцевий ресторатор Дмитро Собакарь. У цьому випадку на МІСТОХАБ передаватимуть 80% прибутку, решту отримуватиме Дмитро як підприємець за адміністрування.

«Ми хочемо створити організацію, яка буде своїм ресурсом, без політики, без використання бюджетних коштів рухати й розвивати наше місто. Я побачила приклад цього в Івано-Франківську — Urban Space 100 працює вже 9 років. Коли я переглядаю проєкти на їхньому сайті, у мене просто навертаються сльози, бо ми теж могли це зробити 9 років тому і мати вже величезний прогрес», — каже керівниця хабу.

До призначення очільницею організації Альона займала позицію фандрейзера — залучала кошти на проєкт. Тепер цим, а також координацією ремонту займатиметься Марина Герасименко.

Інвестори

Станом на сьогодні на ремонт зібрали 103 100 доларів. Ці кошти надали 85 імпакт-інвесторів. Кожному новому інвестору пояснюють цілі проєкту й червоні лінії в тому числі. До прикладу в спільноту хабу не беруть людей, які підтримували чи підтримують країну-агресора.

«Є прецедент виключення людини зі спільноти інвесторів, яка долучилася до нас у 2021 році і до початку повномасштабного вторгнення виїхала за кордон, не в росію. Але продовжувала свою комунікацію з представниками країни-агресора і прямо їх популяризувала, проводила для них освітні заходи, висвітлювала це у своїх соцмережах. Тому ми спільним рішенням одноголосно виключили її зі спільноти. На щастя, наші дороги розійшлися», — говорить Альона.

За її словами, майбутніх інвесторів перевіряють також на відсутність заборгованості перед бюджетом у реєстрі боржників. Туди потрапляють люди, які не сплачують аліменти, мають довгострокові кредити, довгостроково несплачені штрафи за порушення ПДР тощо. Це не означає, що людині взагалі говорять ні.

«Будь ласка, сплатіть свої заборгованості, і тоді можете до нас повертатися, якщо інші вимоги дотримані».

Важливий критерій — відсутність корупційних злочинів і скандалів. Багато людей з політичної площини хочуть долучитися до проєкту, але якщо вони фігурували у подібних історіях, то отримують відмову. Якщо депутати, які вже інвестували, будуть причетні до корупційних скандалів, це також стане підставою для виключення їх зі спільноти, пояснює Альона Гончаренко.

До повномасштабного вторгнення на ремонт будівлі на Спаській, 10 зібрали вдвічі менше, ніж після. І це при тому, що збирати знову почали лише з листопада 2022 року.

Фести

Перший фест минулого року команда зробила для себе, зізнається Альона, щоб не з'їхати з розуму, адже весь МІСТОХАБ цілими днями працював у волонтерці. Подієве життя у місті на той час було мертве, тож це був виклик, з яким команда впоралася. Про це свідчить ще сім фестів, які відбулися потому, і сума зібраних за цей час коштів — понад чотири мільйони гривень.

СіноВайб відвідали чотири тисячі вісімсот полтавців, попередній фест зібрав чотири тисячі відвідувачів. Цифри зростають не в останню чергу завдяки хедлайнерам.

«Хедлайнери — це завжди гонорарна історія. Ми з усіма комунікуємо, що це благодійні фестивалі і на що ми збираємо кошти, тоді нам роблять знижку близько 15-20%. Додам, що гонорари й технічні райдери у наших артистів дуже відрізняються. Приміром сцена і техобладнання для Мірзояна обійшлися нам удвічі дорожче, ніж для Латексфауни», — розповідає Альона.

Якщо минулого року середній вільний донат на вході становив 120 грн, то цьогоріч — 60 грн. Однак з того часу додали платний квиток, адже на фести запрошують національних зірок, а це зовсім інший рівень витрат на організацію.

«Разом з тим ми робимо хвилі квитків: перша завжди по 100 грн на два дні, потім 200 грн і вже на вході 250 грн. Статистика показує, що 70% квитків купують на вході», — додає очільниця хабу.

Попри всі витрати МІСТОХАБ нині не просто вийшов на самоокупність, а працює в плюс. Приміром чистий прибуток від СіноВайбу становив понад 250 тисяч гривень, тобто організаційні витрати на доставку, оплату гонорару зірок, монтаж сцени тощо вже відрахували від загальної суми й це те, що залишилося. 20% від зібраних коштів передали на ЗСУ, решта 80% прибутку підуть на ремонт будівлі.

Наступний фест планують на кінець серпня у перші вихідні після Дня Незалежності. Команда ще не визначилася з хедлайнером, бо хочуть тримати поставлену планку.

Ремонт

З початку заснування хабу організатори заявили, що на ремонт необхідно зібрати 120 тисяч доларів. Звісно, курс з того часу змінився, і це вплинуло на деякі процеси. Однак команда ні від чого не відмовляється, а намагається оптимізувати бюджет і залучити нові інвестиції не у вигляді грошей, а у вигляді послуг.

«Наприклад “Стандартбуд” виконали нам роботи з посилення перекриттів першого поверху. По-перше, це взагалі не було передбачено, але коли ми почали ремонт, то зрозуміли, що без укріплення через три роки стіни просто складуться. Тому в нас не було іншого виходу, окрім як закупити додатковий метал і шукати додаткових інвесторів, які змогли виконати ці роботи й зберегти будівлю», — пригадує Альона Гончаренко.

Ще одна непередбачувана історія — додаткове посилення потужності для всього обладнання, яке планують встановити. Кондитерська фабрика по сусідству збанкрутіла, і Обленерго відключило їм потужність, відповідно будівля на Спаській, 10 теж втратила можливість подавати необхідну напругу.

Посилення обійдеться близько у 200 тисяч гривень. Тож нині команда веде перемовини з Обленерго, щоб вони це зробили як свій інвесторський внесок і допомогли проєкту таким чином.

Загалом люфт подібних непередбачуваних витрат становить близько 700 тисяч гривень.

Одна з суміжних цілей ремонту — показати історичну цінність будівлі, тому стіни не ховають, а навпаки — відкривають для очей. Пізніше цеглинки зачистять і залишать у такому вигляді. По закінченню ремонту в цьому приміщенні буде івент-простір.

В наступній залі працюватиме міське кафе. Увагу привертає одна зі стін, що оздоблена плиткою — це заново перекладена рідна плитка, яка тут була до цього. Вона була в жахливому стані, тому її зняли, відчистили, те, що могли, врятували.

«Це плитка 60-х років минулого сторіччя, радянського періоду, але це історія цієї будівлі, а ми хочемо її зберегти».

Далі майже готове побутове приміщення, де буде кухня, організована за всіма стандартами ISO та НАССР, і вбиральня. Частину обладнання вже закупили.

Альона зізнається, спочатку була переконана, що вистачить косметичного ремонту. А потім вони підняли лінолеум і побачили гнилі лаги й піддони. Звісно, хотілося заплакати й кинути все, але відступати було нікуди. Тож довелося повністю зняти й перезалити підлогу, перетинькувати стіни, замінити систему опалення, вікна, електропроводку, встановити вентиляцію, яка взагалі була відсутня.

Наприкінці XIX ст. на вулиці Спаській побудували завод штучних мінеральних вод. На початку XX ст. виробництво модернізували та переобладнали під пивоварний завод. Поряд у стилістиці романтичного модерну з рисами романської архітектури спорудили будинок пивниці під назвою «Притулок друзів». Наприкінці 1930-х pp. у приміщеннях колишнього заводу розмістилася Полтавська кондитерська фабрика. Будівля пиварні «Притулок друзів» є пам'яткою архітектури та історії місцевого значення.

«За моєю особистою легендою, у 1908 році після відкриття пам'ятника Котляревському, Леся Українка, Олена Пчілка, Коцюбинський і вся українська еліта приходили сюди пити пиво», — жартує керівниця хабу.

Ремонт вже готовий на 75%, хоч і виглядає як безлад. Однак найважчі, найоб'ємніші етапи роботи позаду. От тепер вже залишилася «косметика». Альона Гончаренко вірить, що МІСТОХАБ повноцінно відкриється вже цієї осені. Звісно зараз найбільші затримки в системному залученні коштів — залишилося зібрати ще 16 900 доларів.

Плани на майбутнє

Будівля, в якій реалізовують хаб, належить ПЦУ, яку в Полтаві очолює митрополит Федір Бубнюк. Сусідня будівля колишнього карамельного цеху теж їхня власність. Тож команда не хоче зупинятися на чомусь одному, в планах масштабуватися, мріяти, розвиватися. Альона сподівається, що після повноцінного відкриття МІСТОХАБу, вийде рухати й сусідню будівлю.

«Поки що це далекі мрії без конкретики. Бо на це потрібні величезні кошти, а знайти тих, хто погодиться в це інвестувати у воюючій країні поряд з об'єктом критичної інфраструктури буде дуже важко. Але ми про це думаємо, бо мій найбільший страх, що знайдеться забудовник, викупить цю будівлю у кондитерської фабрики й зробить тут багатоповерхівки», — говорить вона.

За словами активістки, а порівнянні з іншими містами Полтава дуже просідає в активності. Але водночас зрозуміло, що їй не було звідки взятися - жодної молодіжної програми підтримки низової активності немає. Бюджет участі перетворився на використання адміністративного ресурсу депутатами або комунальними установами. І це при тому, який профіцит бюджету має місто. Так, ми допомагаємо військовим, але в Полтаві все стоїть.

«Тож зупинятися немає ні сенсу, ні можливості, ні бажання. Бо Полтаву треба качати, давати всі інструменти для розвитку», — підсумувала Альона Гончаренко.