Пухнастим присвячується: як живуть полтавські вуличні коти (фото)
У вас бувало таке, коли збираєшся на роботу, а котик лежить на ліжку й одним примруженим оком слідкує за тобою? Може ще й грайливо перевернутися на бік, начебто усім виглядом демонструє: «Дивись, господар, як мені добре!».
У цей момент ти починаєш йому заздрити. Навіть здається, що віддав би все, аби хоча б на день помінятися з ним місцями й самому валятися увесь день під теплою ковдрою.
Але чи всім котикам так пощастило?
До Дня котів, який святкують 17 лютого у більшості країн Європи, «Полтавська Хвиля» підготувала фоторепортаж і побачила, як живуть вуличні коти міста. Особливо зараз — під час снігопадів та «мінусової» температури.
Фотополювання на котів або чому ранок — не надто вдале рішення
Ранок. На завдання кореспондентку проводжає домашня кицька Лія. Позаяк у квартирі прохолодно, господарка одягла кішку в теплий светрик з оленем. Проте пухнастій це не подобається. Зазвичай активна і непосидюча, зараз вона відмовляється ходити. Лише лежить і очікує, поки одяг із неї знімуть. Сама вона це зробити не може, хоч як би не намагалася.
Кореспондентка знімає з неї светр, перевіряє, чи повна кицькина миска, прощається і йде на вулицю — до її менш залюблених, але таких же пухнастих мешканців.
Фотополювання розпочинається о 9 ранку, в одному зі спальних районів Полтави — мікрорайон Мотель.
Чому обрали саме це місце? Бо тут багато і чотири- п’ятиповерхівок зі своїми теплими підвалами, і старих приватних будинків, де можуть дати прихисток тваринці в мороз або хоча б трохи підгодувати. Тоді як у центрі міста, де багато галасу та автівок, навіть влітку коти майже не гуляють.
На вулиці -3 градуси, легкий морозець та дуже слизько. Починає йти дрібний сніг, який неприємно б’є по обличчю і дрібними льодяними краплями потрапляє за комір. Люди ховають шиї та обличчя, ковзаються і, ледве не падаючи, продовжують йти у справах.
Десь далеко, з боку підвалів сусідньої багатоповерхівки чути нявкіт кота, проте саму тваринку ніде не видно. Кореспондентка йде на голос, але нікого не знаходить. Та і взагалі, в міру наближення до ймовірного місцеперебування кота, нявкіт припинився.
Краєм ока кореспондентка помічає облаштований «котобудиночок», який розташований під одним із балконів багатоповерхівки. Там стоїть коробка з ганчір’ям, мисочки. На жаль, пролізти туди було зовсім незручно — земля вкрилася льодом, між нею та балконом було не більше пів метра, а «котячі меблі» знаходилися в глибині, тож перевірити наявність їжі не вдалося. А на «кс-кс-кс» ніхто не відізвався.
Тому вирішено прямувати далі. За понад годину пошуків вдається зустріти сорок, які дуже голосно скрегочуть на гіллі, песика, який голосно гавкає на перехожого, людей, які пораються біля авто, жінку, яка введе перед собою цуцика на повідку — кого завгодно, але не кота.
«Холодно ж, а коти тепло люблять», — каже бабуся, яка вийшла з мисочкою сметани.
Вона розповідає, що підгодовує котів щодня. Ті виходять із підвалів ближче до обіду, коли відігріються і зголодніють. Жінка лишає сметану біля підвалу і йде. На прохання сфотографувати її відмовляє.
«Я ж не модель».
Нарешті зустріч: голодне кошеня
Майже о 12 годині, між дитячим садочком «Ромашка» та п’ятиповерхівкою кореспондентка нарешті чує нявкання. Кілька секунд «кс-кс-кс» — і до неї з боку сухого бур’яну біжить маленьке кошеня. Сіре з жовтими очима. Воно голосно нявчить, треться об взуття та намагається видертися на руки. Через густу шерсть видно його хребет, а очі заліплені якимсь чорним брудом.
«Це моє, — до кореспондентки підходить жінка поважного віку в пальто та домашніх капцях і забирає кошеня, — Своїх заведіть і фотографуйте». Після цього повертається і швидко тупцяє до під’їзду. Як кошеня опинилося на вулиці в мороз — питання.
Більше котів у цьому місці не було, тож кореспондентка повертається до будинку, де біля підвалу раніше бабуся лишила сметану. На наш подив, їжі вже немає, а біля мисочки сидить біла з сірими плямами кішка. Вона вилизується, а на вусах лишається крапля сметани.
На спробу підійти кішка ховається у підвал, але через хвилину виходить і обережно ступає до мисочки, де була сметана.
За цим дійством спостерігає великий чорно-білий кіт. Він надто лякливий, тож підійти до нього неможливо — одразу ховається під автівку, припарковану біля будинку. А на спробу покликати його, тікає ще далі.
Неподалік від кота, біля сусіднього під'їзду стоїть ще одна «котогодівничка». Там на розкладеному картоні з-під коробки розташували дві миски з котячим кормом. Їжі багато, і вона не замерзла, тож можна припустити, що її поклали недавно.
З такою картинкою дуже контрастує рудий квартирний кіт, який сидить на одному з підвіконь, спиною до скла. Він щось видивляється на шторі й зовсім не зважає на те, що відбувається на вулиці.
І так, домашньому коту, певно, тепло. Він виглядає значно повнішим за тих вуличних пухнастих, яких зустріли на вулиці під час свого фотополювання. І він, мабуть, не знає, як воно — вишукувати собі їжу, затишне місце, аби тільки прожити ще один день.
У такі моменти справді радієш, що є люди, яким не байдуже. І які можуть витратити кілька десятків гривень на пару баночок котячого корму.
Фото: Ярослава Фоніна
Ілюстрації: Роман Нікітченко
Нагадаємо, як Полтава змагалася зі снігопадом.
