Руїни величі. Як на Полтавщині занепадає одна з найбільших усипалень України (відео)

Село Вергуни, 120 кілометрів від Полтави. За легендою, першим на цьому місці поселився козак Вергун, ще на початку XVII століття. Короткий час тут нібито навіть існувала Вергунівська Січ. Про колишню велич села нині нагадує величезна усипальня, що стоїть на пагорбі. Що вона розкаже про історію поселення?

Храм Різдва Христового у Вергунах — одна з найбільших усипалень України, велична навіть у стані руїни. Пам'ятка архітектури національного значення розташована на найвищій точці села.

Церква побудована у стилі ампір, форма ротонди нагадує римський пантеон. Висота будівлі становить 28 метрів, діаметр зовнішнього контуру – 26 метрів, товщина стін – близько 1,5 метри. Споруда має сім входів та величезну діру в підлозі — тут був родинний склеп Базилевських, які свого часу і побудували цей храм.

Поміщики Базилевські придбали село у 1776 році. На той період пани мали у власності 12 сіл і понад 10 тисяч кріпаків, які час від часу бунтували. Під час одного з таких повстань розлючені селяни вбили трьох панів Базилевських, у пам'ять про яких у 1801 році їхній родич Іван на місці старої дерев'яної церкви почав будівництво храму Різдва Христового.

Оскільки пани мали цегельний завод, то усипальню будували з власного матеріалу. Подейкують, що цемент замішували на яєчних жовтках, буцімто завдяки цьому будівля і простояла понад 200 років.

Більшу частину стін нового храму прикрасили монументальним живописом. Аби отримати більше грошей на будівництво, художники вдалися до хитрощів: чим більшу суму жертвував меценат — тим більший небесний чин малювали з його обличчя. Простіше кажучи, умовно за 100 карбованців з вашим обличчям малювали янгола, а за 1000 — архангела.

Століття потому склеп неодноразово розграбовували. Старожили згадують, нібито селяни навіть грали черепами у футбол. У 1930-х роках радянська влада скинула з церкви дзвони та зруйнувала дві вежі-дзвіниці. Більшовики використовували храм як колгоспний склад і зерносховище, а в усипальні зберігали картоплю. Згодом будівлю намагалися реставрувати, та після розпаду союзу роботи припинилися.

Нині храм у руїнах. Нечастих гостів вабить сюди атмосфера постапокаліпсису та райський спів пташок у склепіннях церкви.

Раніше ми розповідали історію Лариси Ребристої, яка 21 рік живе на безлюдному острові.