За словами секретаря РНБО Олексія Данілова, Миколаїв на третьому місці серед міст, які найчастіше обстрілювали росіяни. Попереду лише Ізюм та Маріуполь. Тому місцеві рахують не дні війни, а дні без «прильотів». З 24 лютого таких було всього 30.
Смертельна лотерея
Останніми днями ворог дошкуляє іранськими дронами-камікадзе та переробленими ракетами протиповітряної оборони С-300. Через близькість до лінії фронту, часто сирену вмикають уже після перших вибухів. Росіяни люблять «кошмарити» цивільних уночі, а краще – під ранок. Місцеві говорять, що повітряна тривога у Миколаєві — завжди лотерея.
1 жовтня, 04:06 - Повітряна тривога
Вибухи розривають світанкове повітря, зливаючись із галасом пожежних машин і сирен. З вікон видно спалах, а за ним заграву — помаранчеве світло на пів горизонту ніби стискається досередини й миттєво зникає. Спостерігати за прильотами з восьмого поверху орендованої квартири не найкраща ідея, адже С-300 прилетіла всього в кількох кварталах. Дві хвилини на збори й спускаємось у під’їзд — до найближчого сховища близько 15 хвилин ходу. Ми єдині мешканці будинку, які так зробили.
Близько 10:00
Зранку виїжджаємо на місце «прильоту». Ніч у звичайній п'ятиповерхівці в центрі міста для когось стала останньою. Квартири на п'ятому і четвертому поверсі повністю зруйновані, у навколишніх будинках повилітали шибки.
Наразі тут працюють рятувальники. Почати розбір завалів заважає дерево, яке через пів години з хрустом падає перед будинком.
Перехожий зупиняється, щоб допомогти комунальникам прибрати гілки. Тепер за допомогою крану одна за одною спускають бетонні плити.
«Там всередині дівчина. Тільки я вам цього не казав», — по секрету говорить чоловік із рулоном плівки в руках.
Він роздає її тим, у кого вилетіли вікна. Поруч комунальники разом із жителями навколишніх багатоповерхівок прибирають скло. Повз них проходить монахиня у робочих рукавицях із повними відрами битих шибок.
Навпроти стоїть стара лютеранська церква. Вона здається кам’яним байдужим велетом, однак і її не оминула війна.
У приміщенні вилетіли всі вікна, лише вітраж німецького художника дивом уцілів. Двоє чоловіків підмітають розбите скло. Більшість парафіян виїхали через війну, зараз служби відвідують 15-20 людей.
«12 жовтня цій кірсі буде 170 років. Доки вона існуватиме, поки й будуть богослужіння», — каже один з чоловіків.
У дворі багатоповерхівки сидять жителі. Палять сигарети одна за одною.
«Оце крісло — єдине, що лишилося від моєї квартири», — говорить Наталія.
Вона власниця квартири, куди прийшовся епіцентр вибуху. Раніше там жила її донька з трьома дітьми, але після початку великої війни родина виїхала до Києва. Подруга доньки попросилась пожити, щоб квартира не пустувала. Чи була вона всередині на момент влучання ракети — точно невідомо. Однак весь ранок з нею немає зв'язку.
«Десь о 7:00 дзвонить подруга і говорить: “Твоєї квартири немає”. Немає від слова зовсім. Мені показували повідомлення російських пабліків, ніби тут базувались ЗСУ. Ніяких військових тут не могло бути взагалі», — каже жінка.
На питання чи збирається виїжджати з міста, Наталія категорично відповідає: «Ні!»
«Я не можу залишити свою квартиру. У мене там кіт, рибки, купа квітів. Це мій дім, я не можу його лишити. Не знаю як це пояснити, але там все: там моє ліжко, вікно, все моє. Я тепер розумію херсонців, які не виїхали».
Тим часом за кілька метрів від будинку біля будки-кав’ярні стоять миколаївці. Під гуркіт цегли, що падає з даху, п'ють каву і не тільки, сперечаються, дехто дістає телефон, щоб сфотографувати руйнування.
Близько 17:00
У ДСНС повідомили, що на місці розбору завалів після ракетного обстрілу знайшли тіло 29-річної дівчини.
Слідчі розпочали кримінальне провадження за фактом масованого обстрілу Миколаєва в ніч проти 1 жовтня – стаття 438 Кримінального кодексу України (Порушення законів та звичаїв війни). Санкція статті передбачає до 12 років позбавлення волі.
«Якби росіяни були розумніші, то вбили б більше людей»
Головна площа Миколаєва повністю перекрита. Пройти без дозволу та супроводу неможливо. Тут знаходяться адмінбудівлі, зокрема й зруйнована Миколаївська обласна державна адміністрація.
Її атакували 29 березня о 8:47 ракетою Калібр з акваторії Чорного моря. Трагедія забрала життя 38 людей, здебільшого цивільних. Ще 40 були поранені.
Навпроти зяючої величезною діркою будівлі — квітник з червоними, майже кривавими трояндами. Квіти та газони довкола доглянуті, дерева акуратно підстрижені.
«Якби росіяни були трішки розумніші й врахували, що за добу до удару в Україні перевели годинники на літній час, то, мабуть, вбили б більше людей», — говорить пресофіцер Миколаївської ОВА Дмитро Плетенчук.
Теракт стався у перший день Стамбульських мирних перемовин. Це приклад так званої «московської школи дипломатії», коли вони посилюють свої перемовні позиції, створюючи максимальне напруження. Так само росіяни робили у Сирії, так само свого часу вбили Джохара Дудаєва під час перемовин, пояснює пресофіцер.
Кабінет Кіма знаходився на четвертому поверсі, ракета влучила чітко у вікно його приймальні. Детонація відбулася всередині. Коли у будівлі вигорів весь кисень, утворився вакуум, і вікна всмоктало всередину. Тому було стільки постраждалих. Підіймаємося на четвертий поверх.
«Охоронець захотів чайку й відійшов від вікна. Уявіть його здивування, коли він увімкнув чайник і пролунав вибух. Його відкинуло в стінку, завдяки чому він лишився живий», — розповідає Дмитро Плетенчук.
Після розбору завалів і деблокування постраждалих, з будівлі забрали лише важливі документи, решта речей лишилися. Тут можна побачити різні предмети: іменні чашки, посвідчення, парфуми, м'які іграшки, брендовані блокноти тощо. На одному з поверхів під уламками скла і шаром пилу лежить український прапор. Повсюди — жіноче взуття на підборах.
На стінах коридору чітко видно сліди від закривавлених долонь. Ймовірно, хтось намагався вибратися зі свого кабінету і йшов навпомацки.
На останньому поверсі знаходився туристичний офіс Миколаївщини, який у порівнянні з іншими кабінетами, відносно вцілів. Його встигли завершити перед повномасштабним наступом. На стінах таврійський розпис, притаманний історичному півдню України. Майстриня наносила його власноруч протягом трьох місяців, щоб передати місцевий колорит. На жаль, у цьому кабінеті так ніколи й не розкажуть про ласі туристичні маршрути області.
За словами пресофіцера, з імовірністю 99% будівлю знесуть, адже відновити її буде дорожче, ніж побудувати нову, а культурної чи історичної цінності совкова забудова не має.
Навіщо Миколаїв росіянам?
Миколаїв обстрілюють з лівого берега Дніпра, з тимчасово окупованої Херсонщини. Місто може «похизуватися», що по ньому було застосовано майже всі наявні види озброєння російської федерації. Єдине, чим ще не відпрацювали — це атомна зброя і Кинджал (російський гіперзвуковий авіаційний ракетний комплекс). Останній використовували по Україні лише тричі.
Миколаїв важливий для росіян з кількох причин:
- місто має потужну інфраструктуру для кораблебудування та відповідне географічне положення;
- у Миколаєві знаходиться завод «Зоря» — «Машпроект», де випускають турбіни, які росіяни за 30 років так і не навчилися робити. Коли у 2014 році Україна припинила постачати ці турбіни, у росії зупинилася вся серія кораблів;
- Миколаїв є стратегічною точкою для подальшого захоплення всього півдня України;
- взяття Миколаєва дасть росіянам змогу здійснити давню мрію і з'єднатися зі своїм анклавом у Придністров'ї;
- також захоплення міста відріже Україну від двох морів і дозволить втілити повну економічну блокаду країни, адже морські шляхи є основними для експорту й імпорту.
З початку війни загинуло понад 130 миколаївців, в області цифри ще більші. Офіційний бренд Миколаєва — «Місто на хвилі», та місцеві вже видозмінили його на «Місто на вибуховій хвилі».
Не зважаючи на це, люди повертаються. Зараз у місті живе 200-230 тисяч мешканців. До вторгнення тут постійно мешкали понад 600 тисяч людей.
За злою іронією місто, яке стоїть вздовж води, має проблеми з водопостачанням. Ще у квітні росіяни перебили водогін, який постачав миколаївцям питну воду з Дніпра понад 40 років. Відремонтувати його неможливо, поки більшість труб перебуває на окупованій території.
Тепер з кранів тече солона вода з Південного Бугу, яка навіть після хлорування не придатна до пиття і приготування їжі. До всього, вона швидко роз'їдає мережі. Місцева влада разом з Мінрегіоном працює над альтернативами, втім найбільш вигідним все ж залишається перебитий водогін.
І навіть після деокупації Херсонщини сподіватися на швидке відновлення водопостачання не доводиться, адже території мають спочатку розмінувати, а на ремонт величезної труби знадобиться понад місяць.
Звідси до фронту трохи більше ніж 20 кілометрів, однак усі комунальні служби працюють, місто не можна назвати зруйнованим.
Попри менш велелюдні, мало не пустельні вулиці, Миколаїв продовжує жити та працювати. У неквапливій ході й звичці місцевих повільно курити, пізнається розслабленість південних регіонів. До всього можна звикнути, у том числі до війни. На жаль.
***
Пірс. Захід сонця. Троє рибалок закидають вудки, голосно перегукуючись. Над водою кружляють чорні зграї ворон. Попри все – життя у пекучому місті на півдні триває, і ніщо не зможе його зупинити.
Фото — Станіслав Пантелей
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.
