Старі будинки Полтави та їхні перші мешканці

Тільки уявіть, у нашому місті є будинки, яким близько двох сотень років.

Колись їхні стіни чули не одну родинну історію, а вікна бачили і запам'ятовували обличчя незліченної кількості перехожих та історичних подій: розбудова міста, зміна влади, пожежі, війни, голодомор — не одне історичне кіно можна зняти. "Полтавська хвиля" зібрала перелік цікавих будинків, кожен з яких має свою "біографію". І якщо зовнішній вигляд не вразить — історії точно не залишать байдужими.

Ми розповімо вам про старі будинки міста та їхніх перших мешканців. Готові? Беріть каву та вмощуйтеся зручніше.

Будинки Селастельникової та Капніста

На вулиці Пилипа Орлика, 7 розташований найстаріший будинок міста.

Точної дати його зведення ніхто не знає, але на плані Полтави 1805 року він уже позначений. Не відомо, кому належав той дім та куди поділися його перші власники. Жодних фактів про них, окрім прізвища, не збереглося.

Отже, дерев'яний будинок, який повністю імітує кам'яний позначений на карті міста як дім генеральші Саластельникової. Проте ким вона була, куди подівся її чоловік та хто їхні нащадки, напевно відомо лише дерев'яним стінам.

Наразі дім, якому понад 200 років стоїть наповнений голосами. У ньому знову живуть люди.

Майже ровесником дому генеральші є житловий будинок В. Капніста, який звели у 1805 році. Ви всі його бачите, коли йдете у парк «Перемога».

Подейкують, що дерев'яний, одноповерховий будинок з'явився на замовлення російського поета, освітнього і громадського діяча В. В. Капніста, який був родом з Миргородщини.

Сам Василь Капніст з 1802 р. був генеральним суддею Полтавської губернії, згодом — директором народних училищ, а у 1817—1822 pp. — полтавським губернським маршалом дворянства. Усі ці посади були виборними (від державної служби він ухилявся), а обов’язки директора народних училищ Полтавської губернії Капніст виконував безкоштовно.

Тепер у будинку — літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського (Першотравневий проспект, 18).

Аби дізнатися чи справді жив Василь Капніст у будинку ми звернулися до працівниць музею. У музеї підтвердили, що за переказами, пан Василь з дружиною і дітьми справді мешкав у Полтаві.

Наукова працівниця музею Євгенія Всеволодівна говорить, що існує багато легенд які пов’язані з іменами людей, що мешкали у цьому домі.

Одна з них стосується Василя Капніста. Нібито для зимового перебування, орієнтовно у 1805-1809 року, вибудували цей особняк. Однак, якихось документальних підтверджень крім спогадів віддалених нащадків ніхто не бачив.

Разом з тим, у спогадах доньки пана Василя Софії Капніст зазначено, що на зиму вона з батьками переїздили до Полтави. Особливо панна згадує зимові розваги та вертеп.

Прибутковий будинок Перцовича та легенда про Чорнокнижника

У 1890 році на Кузнецькій вулиці (зараз це вулиця Пушкіна, 40) присяжний повірений Перцович побудував один з перших прибуткових будинків в Полтаві. Кімнати в будинку були просторими та розрахованими на багатих пожильців. Усі квартири мали побутову та парадну частину: житлові та побутові приміщення мали виходи у внутрішні коридори, а кімнати парадної частини були об’єднані між собою.

За легендою, незвичайна архітектура споруди в 1906 році привернула увагу не менш цікавого жителя. Якось однієї дощової осінньої ночі дивний чоловік, загорнутий з голови до ніг у плащ, орендував квартиру на найвищому поверсі. З того дня він практично не залишав кімнати, лише іноді посилав мовчазного слугу з дорученнями в місто.

Мешканці будинку з побоюванням дивилися на двері загадкового сусіда. Мабуть, через цей страх, або, можливо, навіть на підставі фактів, по місту поповзли всілякі чутки про нового жителя прибуткової будівлі. Дехто казав, що коні поруч із «замком Річарда» несамовито іржали, пряли вухами та відмовлялися рухатися. А в самому будинку з постояльцями траплялися нещасні випадки. Хоча справжній жах на полтавчан наганяли ворони, які з незрозумілих нікому причин полюбили дах споруди.

Вважалося, що в усьому винен таємничий незнайомець, якого називали чаклуном та чорнокнижником. Ситуація не змінювалася до випадку, коли одного пізнього осіннього вечора слуга дивного мешканця вибіг з будинку в пошуках лікаря. Долаючи страх, дехто з персоналу зайшов до кімнати загадкового незнайомця і став свідком жахливої сцени: сивий чоловік мучився на ліжку в передсмертних судомах.

Здавалося, смерть не хотіла забирати його. Лікар не зміг нічим допомогти бідоласі. І тільки стара покоївка здогадалася, як вирішити ситуацію: вона відкрила вікно. У кімнату одразу увірвалося свіже холодне повітря та страхітливі крики ворон. Чоловік полегшено зітхнув і завмер у неприродній позі. Звичайно, що це лише легенда. Однак до сьогодні деякі помічають, що над дахом будинку часто збирається зграя ворон, які з гучними криками кружляють довкола.

Наразі це звичайний житловий будинок. А полтавка Юлія Злепко спілкувалася з його мешканцями.

«Один з них розповів, що в певні історичні проміжки часу там проживали найрізноманітніші мешканці і будинок виконував різні функції.

Свого часу тут був готель, будинок розпусти, а у часи Другої світової війни у споруді жили німці. Останнє засвідчують знайдені чоловіком, під час ремонту у власній квартирі, листівки. Чоловік повідомив, що незважаючи на таку багату історію, ніяких надзвичайних подій не помічав і порадив мені не вірити історіям із мережі Інтернет та назвав всі легенди не більш, як плітками.

Також додав, що ані туристи, ані журналісти будинком не цікавляться, не дивлячись на те, що в Інтернеті говорять про будинок, як про один з улюблених туристичних об’єктів містичної Полтави. Єдине, що мешканець не став заперечувати так це історію з воронами, які, нібито, кружляють над спорудою. Та на це він мав своє пояснення: чоловік повідомив, що ворони й справді кружляють над будинком, але відбувається це лише навесні та восени і пояснюється це тим, що птахи перелітають з місця на місце у пошуках насіння».

Зараз у будинку живуть люди. Виглядає він занедбаним, хоча і дуже гарним.

Колишній будинок Дворянського і селянського банку (нині будівля СБУ)

На місці Селянського банку в 1900 році стояв будинок відомого корінного полтавця Петра Павловича Старицького. Свого часу цей чоловік працював на Кавказькій залізниці, де й став відомою особистістю, а у 1871 році пішов у відставку. Згодом Старицький переїхав до Полтави і став головою повітової земської управи. Петро Павлович помер у 1902 році. А до 1903 року у будинку разом з сім'єю проживав письменник Володимир Короленко. Відомо, що після смерті Старицького до 1906 року в будинку мешкали полтавські держслужбовці.

Будинок Селянського банку з'явився уже у 1909 році. Тоді це був фінансовий центр, а зараз — одна з місцевих пам’яток.

Ви бачили птахів, які прикрашають споруду? Це міфічні диво-птахи — Гамаюн, Сірін і Алконост.

Гамаюн — віщий птах. Якщо уважно рахувати птахів на будинку, їх чотири — два об'ємних, два плоских.

Сірін — у слов'янській міфології диво-птиця, яка з'являється тільки щасливим людям і чий спів відганяє печаль. В інших міфологіях Сірін-птах — посланець володаря підземного світу.

Алконост — в легендах середньовіччя, птах бога сонця Хорса, який приносив щастя. За переказами, він проживає біля раю і, коли співає, сам себе не чує. Почувши спів Алконоста, ви можете забути про все на світі.

До речі, на споруді помітний старий герб Полтавської губернії, що використовувався у 1878—1918 роках. Щоправда зображений він не повністю (немає імператорської корони), але це чи не єдиний дотепер збережений малюнок.

Наразі будівля стали домівкою для Служби безпеки України.Остання реставрація проводилася в 2010-х роках.

Будинок Наума Бахмутського та його "таємне" кохання

У 1906 році підрядчик Наум Бахмутський займався спорудженням архітектурного пам’ятника – Селянського банку, який сьогодні є будинком Управління СБУ.

За будівництво йому була виділена певна сума, в яку входила і плата за роботу. Підрядник мав розпорядитися коштами та заощадити певну суму як оплату за свою працю. Проте Бахмутському вистачило не лише на будівлю банку, а й на спорудження будинку для своєї «дами серця». Власник хорошого статку міг дозволити собі збудувати маєток коханці та навіть найняти туди прислугу.

До речі, у будинку нараховувалося 13 кімнат загальною площею майже 300 квадратних метрів.

Однак у період громадянської війни Наум залишив Полтаву та емігрував до Франції. А будинок націоналізували совєти. У різні часи там були церква, РАЦС, штаб німецьких окупантів, а згодом і комунальні квартири.

З часом будинком зацікавилися спадкоємці Бахмутського, які приїздили подивитися на нього з Франції. Однак, коли вони побачили, в якому він стані, залишили його місцевим жителям.

Існує легенда, що після від'їзду Наума його кохана лишилася мешкати в будинку. Подейкують, що Бахмутський хотів забрати її до себе, але не міг зв'язатися з жінкою. А потім дізнався, що її закатували у підвалинах збудованого дому, де і зараз лежать її кістки. А душа жінки досі чекає Наума в оселі, яка стоїть пусткою і все більше руйнується.

Наразі будинок є пам'яткою місцевого значення і перебуває в занедбаному стані.

Будинок Болюбаша та націоналізація совєтами

1912 року київський архітектор П. Альшин збудував для Болюбашів будинок, який став окрасою не тільки Спаської площі, а й усієї Полтави.

Та пожити у своєму новому гнізді Болюбашам довго не судилося. Почалася Перша світова війна, родина передала будинок під офіцерський шпиталь. А після 1917 року згадки про Болюбашів обмежуються кількома скупими свідченнями. Відомо, що 12 січня 1918 року Володимир Болюбаш був заарештований ЧК.

Того ж року родина залишила Полтаву та переїхала на Тернопільщину. Там, в окупованій Польщею Україні, 1927 року Володимир Болюбаш помер.

Опісля будинок націоналізували совєти. Пізніше там розміщувався Художній музей, далі у ньому був комерційний банк «Біг-Енергія». Наразі будівля належить Віктору Бажану, який придбав його у 2019 році.

Замість висновків

Безумовно, це не вичерпний перелік усіх красивих старовинних споруд Полтави. А крім того існує думка, що чужі міста подобаються туристам більше, ніж власне. Можливо це пов'язано з тим, що турист не знає внутрішніх проблем міста, до якого приїхав. А може, місто у якому живеш набридає, бо ми постійно бачимо перед собою одні й ті ж будинки і з часом геть не звертаємо на них уваги.

Але якщо ви, любі полтавці, хочете побачити Полтаву з нового ракурсу, побачити її містичне обличчя — скористайтеся безкоштовним додатком WalQlike. І він поведе вас у незвичний квест містом, яке, здається, ви знаєте як свої п'ять пальців. При підготовці матеріалу частково використані факти із сайту Save Poltava.

Фотографії Станіслава Пантелея.