Студент-самогубця та загадкова панянка — чи можуть полтавські легенди стати цікавинкою міста

Кожне місто в Україні має свою родзинку. Свій символ. Задумайтеся, Вінниця — фонтани, Київ — каштани, Львів — кава та шоколад, Полтава — галушки, Житомир — шкарпетки. Однак, кожне з цих міст, окрім історично-вкорінених символів має багато цікавинок, які можуть стати принадою для туристів і можливістю краще вивчити своє місто мешканцям.

«Полтавська хвиля» розповість вам найцікавіші легенди міста та те, як їх можна з потенціалом використати, розвиваючи нашу сплячу нині Полтаву.

Привид кадетського корпусу

Одним із найвідоміших та, на жаль, нині найзанедбаніших будинків Полтави вважають Кадетський корпус. Існує легенда, що у ньому мешкає привид.

Начебто в цьому, колись престижному навчальному закладі, навчався хлопчик, якого несправедливо звинуватили у крадіжці. Адміністрація повідомила про злочин батьків юнака. Ті мали обрати один із варіантів покарання — або привселюдно відшмагати хлопчика, або попрощатися з його майбутнім військового.

Батько і мати, які не повірили власній дитині, вибрали перше. Однак для хлопця це був удар. Не витримавши ганьби та недовіри, він наклав на себе руки, вистрибнувши з вікна верхнього поверху.

Пізніше у Кадетському корпусі виявили справжнього злодія. Але, на жаль, життя мертвого хлопчика вже було не повернути. З того часу привид несправедливо засудженої дитини блукає будівлею.

Його час від часу бачать у вікнах будівлі – худий, блідий, сумний юнак дивиться кудись вдалину і ніби про щось розмірковує.

Легенда про цілюще джерело

У давнину в Полтаві блукала загадкова хвороба. Люди масово помирали від неї. Це було пов'язано певною мірою з відсутністю чистої води в місті.

Під час цих страшних подій одній дівчині наснився сон. Начебто до неї в кімнату зайшов старигань у білому одязі. Він переступив поріг і звернувся до дівчини. Запитав, чому вона сидить вдома, а не гуляє з подругами. Дівчина відповіла, що не може веселитися в час, коли помирають люди. Тоді старигань сказав: «Сходи до Чорного Яру, під горою ти знайдеш джерело, випий води й ніяка хвороба тебе не торкнеться».

Про дивний сон дівчина розповіла своїм сусідам, а ті своїм. Так історію дізналася вся Полтава. Люди пішли в зазначене місце, розшукали джерело і почали пити воду з нього. З того часу хвороба покинула місто.

Легенда стала пророчою, оскільки саме на Панянці під горою у 1899-1900 роках заклали першу артезіанську свердловину.

Убивця Маруся Чурай

За легендою полтавка Маруся Чурай мала незвичайний голос, складала пісні та була звинувачена в отруєнні свого хлопця Гриця через його зраду.

За переказами, дівчина народилася в 1625 р. у сім’ї урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Маруся була єдиною дочкою у батьків, тому після смерті Гордія вдова Горпина залишилася вдвох з юнкою.

Маруся була закохана у полтавця Грицька Бобренка, хорунжого Полтавського полку, але хлопець виявився слабохарактерним і безвольним — кроку не міг ступити без материнської опіки. Матір була жадібною до грошей і всіма силами перешкоджала вибору сина, бо хотіла, аби дружиною Гриця стала багата племінниця полковника Мартина Пушкаря, дочка осавула Федора Вишняка — Галя.

Попри любов Марусі Гриць одружився з Галею Вишняківною. Нещасна Маруся не знаходила собі місця. Це був страшний удар долі. Маруся любила Григорія понад усе на світі й не знайшла в собі сили пережити зраду. Спробувала втопитися у Ворсклі, але її врятував Іван Іскра, який випадково опинився поряд. Потім їй спала думка помститися зрадникові. Якось, зустрівши Марусю і пригадавши минулу любов, Гриць запросив її на вечорниці. Дівчина одразу погодилася, адже саме на вечорницях вона задумала втілити свій задум — напоїти зіллям коханого.

Гриць помер. Суд Полтавського магістрату засудив Марусю до страти («карати на горло»). Але закоханий у неї Іван Іскра зумів потрапити до Богдана Хмельницького і переконав помилувати дівчину. Саме під час виголошення смертного вироку Іван на коні прорвався крізь натовп і вручив судді лист із підписом самого гетьмана. У листі мовилося: «Звільнити Чураївну з-під варти в пам’ять героїчної загибелі її батька і заради прекрасних пісень, які вона складала».

Дівчину відпустили, однак суд і прокляття не минули безслідно для нещасної дівчини. Вона ходила за прощенням до Києва, а повернувшись, в 1653 р. померла. Відомо ще дві версії про останній період її життя. За однією, вона, знаходячись у в’язниці, важко захворіла і того ж року (1652-го чи 1653-го) померла. За іншою версією, не змогла більше залишатися в Полтаві, де все нагадувало про Григорія, багато мандрувала і померла в одному з російських монастирів.

Нині про Марусю Чурай у Полтаві нагадує пам'ятник біля театру імені Миколи Гоголя.

Скарби Мазепи

Існує легенда, що видатний гетьман Іван Мазепа залишив у Полтаві частину своїх скарбів, коли збирався приєднатися до війська шведського короля Карла ХІІ. Подейкують, що тридцять возів із золотом і сріблом заховали на території, де нині стоїть Хрестовоздвиженський монастир.

Однак, не лише це місце вважають місцем схову багатства. Так, неодноразово старовинні залізні монети знаходили на Івановій горі. Кажуть, ніби там блукають примари, які й досі охороняють скарби гетьмана.

Легенда про галушки

Існує легенда – нібито галушки одного разу врятували місто. Його оточили вороги, взяли під облогу і вирішили чекати, поки у жителів закінчиться їжа. І справді, через деякий час виникла проблема з продуктами. Тоді одна господиня стала думати, що приготувати, та знайшла у своїх запасах яйця, трохи борошна й почала готувати галушки.

Раптом побачила через вікно, що ворожий шпигун нахабно пересувається по місту і вивчає обстановку. Люті господині не було меж, і вона кинула в нього перше, що їй трапилося під руку – галушками. Тому коли розвідник повернувся в свій табір, він доповів командирові, що в цьому місті ще багато продовольства – адже його жителі можуть собі дозволити кидатися у нього їжею. Облогу зняли, а місто – було врятоване.

Легенди приваблюють туристів більше, ніж історичні пам'ятки чи музеї. Цю просту істину вже давно збагнули у великих туристичних центрах. Тому варто скористатися ними, аби привабити відвідувачів до Полтави та сформувати позитивний імідж міста.

Як можна використати місцеві легенди

Спільні історії допоможуть розбудовувати інфраструктуру та об'єднати мешканців міста. До того ж завдяки таким історіям між людиною та містом виникає міцний зв'язок, жителі починають з цікавістю розповідати про місто те, що знають самі.

Також легенди можна розглядати як історію для «інших». Постійні мешканці маркують простір як свій та знайомлять із ним тих, хто перебуває тут тимчасово. Вони з готовністю переповідають історії, якими пишаються.

А ще легенди можуть змінити ставлення до міста. Так, розповідаючи легенду про привид Кадетського корпусу, полтавці привертатимуть увагу до будівлі. Це може мотивувати органи місцевого самоврядування врешті приділити увагу ремонту.

Можна оголосити конкурс на написання кращого твору за мотивами легенди, яка найбільше сподобалася та проводити його в школах. Таким чином діти будуть більше дізнаватися про своє місто.

Легенди створюють додану вартість усьому, що відбувається на певній території. Вони легко конвертуються у тематичні фестивалі, заклади, сувеніри. Як приклад, наведемо гастрофестиваль Полтавська галушка, який щорічно збирає відвідувачів з усієї країни. У дні його проведення гості міста знайомляться з Полтавою, її традиційною кухнею та поповнюють бюджет громади, відвідуючи полтавські заклади.

Окрім того, тематичні гастрофестивалі можуть бути платформою для поширення роботи місцевих крафтярів.

Легенди про відомих постатей можуть посилити інтерес до музеїв, у яких про цих особистостей розповідають. Так, оповідка про Івана Мазепу може стати цікавим гачком для відвідин музею Полтавської битви.

Варто пам'ятати, що легенди бережуть у собі інформацію, яку важливо передати наступним поколінням — щоб зберегти автентичний і самобутній колорит свого міста .