То брат чи не брат? Викрадена історія та економічна залежність як частина турботи про "молодших"

Ну як же ж можна воювати з нами, ми ж брати. Це братовбивча війна? Брат на брата йде. Це щось страшне. Не може Україна і росія, які завжди дружили отак просто взяти і посваритися. Ми завжди разом все робили. Ми — один народ. Може їх там чимось у росії обпоїли?

Вам доводилося чути такі висловлювання на вулиці чи в магазині? Чи може, від рідної бабусі? Думаю, кожен з нас хоч раз ставав свідком подібної розмови. І справа не в тому, що довкола нас росіяни чи суцільні ватники. Справа в тому, що не одне покоління виховувалося на ідеології про один народ. І не одне покоління виховувало наступне покоління на цих самих поглядах. Але чи справді українці, росіяни та білоруси брати. Звідки взагалі з'явилася концепція триєдиного народу?

Про концепцію братніх народів

Концепція триєдиного народу своїми коріннями сягає 1654 року. Саме в той час московити та українці підписали договір, який росіяни пізніше почали трактувати як воз'єднання народів.

У 1654 році, шукаючи союзників у боротьбі проти Речі Посплитої, Богдан Хмельницький уклав українсько-московський договір. І саме цей документ росіяни трактували як воз'єднання. Але ніякого воз'єднання не було. Бо згідно цього договору Україна (Гетьманщина) мала залишалися незалежною державою. Свої сили тоді об'єднали лише для боротьби проти Речі Посполитої.

Крім того, цей договір проіснував недовго, бо Московія зрадила Хмельницького і з поляками підписала перемир'я.

У 19 столітті національна політика Російської імперії базувалася на теорії Погодіна, який стверджував, що немає ніякого окремого українського народу та ніякої окремо української мови, а є єдиний російський нород.

Наприклад, у ті часи взагалі заборонялося вживати назву Україна — була Південна росія, Західна росія або Малоросія. А останнє, що довершило формування концепції єдиного народу — теорія розвиненого соціалізму в Радянському Союзі. Там теж говорилося про злиття націй і створення нової окремої спільноти людей — радянського народу.

До речі, саме завдяки договору з Богданом Хмельницьким, постать гетьмана не була заборонена у Радянському союзі.

Історичні аналогії знаходимо у Гітлера. Скандинавські народи гітлерівці вважали відгалудженням «єдиного германського народу». Тому норвежців, які з цим не були згодні і воювали проти німецьких окупантів у загонах Руху Опору, гітлерівці називали норвезькими націоналістами, а тих, хто записувався до лав таких формувань як дивізія СС «Вікінг» — шанували як справжніх патріотів.

Україна — "старший брат", а Московія — "додаток" до стародавньої держави

Усе почалося з Києва. У 9 столітті саме з центром у Києві сформувалася середньовічна держава — Русь. Упродовж наступних кількох століть Руссю у широкому значенні називалася вся територія, де визнавали владу київських князів. Землі ж на північному сході, де згодом сформувалось московське князівство, в ті часи називали Заліссям (за інформацією УІНП).

Плем’я великоросів, або російський народ, як він сьогодні зветься, з’явилося близько 15–17 ст. серед фінських племен: мурома, мері, весі та ін. Тоді зароджується його історія. Немає історії великоросів на землі Київській! Історія великоросів починається із «Залещанської землі», з Московїї, які ніколи не були Руссю.

На цьому наголошував історик, політик та громадський діяч Михайло Грушевський.

«Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської (слово Русь, не Росія), Володимиро-Московська — другої, великоруської»... «Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені».

Тому ніякі ми не менші. І точно не малі. І якщо вам будуть говорити про те, що українців називали малоросами, то це зовсім не тому, що ми сформувалися пізніше чи залежні від "більших". Адже визначення Малоросія походить від «Малої Русі», під якою у 14-15 століттях малися на увазі Галицька та Київська митрополії, а в 15-16 столітті подеколи землі Русі, що знаходилися в складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського. У першій половині 17 століття саме ця назва відрізняла Київську митрополію від Московського патріархату.

«Московщина по суті загарбала назву Русь, яка своїм питомим змістом – етнічним, географічним, устроєвим – цілком відповідає сучасному термінові Україна… Це дало Московщині, хоча й підроблений, але все ж таки, блиск культурної, цивілізованої держави з давньою історичною традицією, з візантійсько-київською церковною метрикою», — доктор історії Ярослав Дашкевич.

Пізніше ідею створення нової історії Російської імперії «блискуче» втілила у життя імператриця Катерина II. 4 грудня 1783 року за наказом Катерини створили «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской». Комісія працювала 9 років і шляхом переписування та перекручування історичних фактів створила нову історію Російської імперії, яка брала своє походження до княжої Русі. Усупереч історичній правді, комісія утверджувала право росіян на політичну та культурну спадщину Русі, і все її населення оголосила «единым народом».

«Катерина ІІ намагалася пізнати історію своєї держави на основі наданих їй писемних джерел — літописів та інших документів московської старовини. Правдива історія Московії її шокувала, бо була куцою і дуже бідною. Особливо царицю вразило те, що могутня держава Русь, слава якої протягом трьох століть гриміла на весь світ і з князями якої вважали за честь породичатися королі Франції, Угорщини, Швеції… як з’ясувалося, до Московії не мала жодного стосунку» — академік Григорій Півторак.

Економічна залежність

Саме Петро І розпочав процес перетворення України на колонію. Він заборонив купцям торгувати на території загарбаних Московією територій. Відрізана від Європи, Україна ставала ринком збуту лише для російських товарів і постачальником сировини для промисловості "старшого брата".

Успішно цю політику продовжила Катерина ІІ, ліквідувавши Гетьманщину та наказавши графу Румянцеву перетворити Україну на доходну провінцію.

У 19 столітті, коли швидко почала розвиватися індустрія — Україна стала вугільно-металургійною базою Російської імперії.

Економічна політика російського уряду полягала в тому, що в Україні прогресували ті галузі промисловості, які не мали відповідників у росії. Або ті, що постачали сировину для росії.

Натомість така давня галузь української промисловості як текстильна, була штучно затримана. А деякі її види, наприклад бавовняна, взагалі не могли існувати в Україні через різні мита і тарифні заходи Російської імперії.

Росія намагалася зробити якомога більш залежною економіку України. Так, наприклад, виробником тютюну в імперії була Україна. А виробництво цигарок з українського тютютну здійснювалося в Петербурзі. Потім ці цигарки привозили до України, щоправда продавали втридорога.

Велика кількість українського цукру відправлялася на рафіндні заводи Москви. Щоб навіть у цукровій промисловості зробити Україну залежною та примусити її ділитися своїми прибутками. Це була свідома політика росії — Україна мала відставати економічно та не мала завершеного циклу виробництва.

За Радянського союзу в Україні набудували багато підприємств, але завершеного циклу виробництва не мало жодне.

З точки зору історика Михайла Погодіна, українці були частиною великого "російського народу". Російські літератори і публіцисти підхопили цю гіпотезу. Про це у своєму виступі і путін говорив.

Щоправда тези сучасного вождя московитів зовсім не співпадають з поглядами його народу. Бо частіше росіяни говорять пр українців як про ворогів і націоналістів, яких треба знищувати, а не допомагати.

Критичне ставлення росіян до України зафіксоване і в нещодавньому соціологічному дослідженні московського «Левада-Центру», що склав список десяти недружніх до РФ країн.

Загалом 83% росіян уважають, що їхня держава має ворогів. Трійка лідерів така: США (66%), Україна (40%) і Велика Британія (29%).

Ну як же ж можна воювати з нами, ми ж брати. Це братовбивча війна? Брат на брата йде. Це щось страшне. Не може Україна і росія, які завжди дружили отак просто взяти і посваритися. Ми завжди разом все робили. Ми — один народ. Може їх там чимось у росії обпоїли? Як ви думаєте?

У матеріалі використані уривки з праць Михайла Грушевського, Григорія Півторака, Ярослава Дашкевича, Кирила Глушка.