У медичній роті 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Влад із позивним «Дикий» служить із перших днів великого вторгнення. На війну цей хлопець із Полтавщини пішов разом із батьком і братом, через що дуже «зраділа» їхня дружина й мама. Усі троє – «чорні запорожці» з різних підрозділів частини.
До безпосередніх обов’язків Влада не входить надання допомоги хворим, травмованим і пораненим. Він, так би мовити, не зовсім медик. У «Дикого» інша відповідальна місія – евакуація тіл загиблих воїнів і підготовка їх до відправки у вже справді останню, а не крайню, як часто обережно кажуть військові, путь.
Передчуття того, що в 2022 році буде війна, у Влада було:
«Коли 21 лютого Путін виголосив свою промову й визнав “ДНР” і “ЛНР”, мені стало очевидно, що росіяни ось-ось полізуть. До вторгнення залишалися лічені дні».
Зрештою, сама атмосфера в суспільстві була просякнута цією емоцією. Світові медіа називали дати й напрямки російської навали, а дипломатичні представництва іноземних держав терміново покидали українську столицю. Хоча багато хто до останнього не вірив, що таке можливо.
Попри градус напруги, Влад зважився на відповідальний крок у житті й одружився з коханою Вікторією. Молодята побралися 22 лютого. А вже за два дні хлопця розбудив телефонний дзвінок двоюрідного брата, який служив командиром військової частини в Очакові на Миколаївщині.
Саме від нього Влад дізнався, що почалася велика війна. Ця уривчаста розмова під звуки вибухів стала останньою. 24 лютого брат загинув, а потім вороги телефонували з російських номерів і шантажували рідних: «Готовьте бабки, вернем тело». Врешті-решт, його таки вдалося повернути.
Строкову службу Влад проходив у 2013–2015 роках на Харківщині, на ракетно-артилерійських складах у Балаклії. У період АТО звідти возили боєприпаси на передову, де хлопець і познайомився з бійцями «сімдесятдвійки». Тож коли в районному ТЦК постало питання, в яку частину мобілізуватися – тилову чи бойову, вибір був очевидним. У бойову, 72-гу Білоцерківську. Бригада безвилазно на війні з самого її початку: Київщина, Харківщина, Луганщина, Донеччина.
Історія із загиблим братом вплинула на Влада та спонукала його робити більше, ніж передбачали прямі службові обов’язки водія-санітара медроти. До речі, звідти й позивний «Дикий» – через агресивну манеру кермування.
«Мене це трохи “переклинило”. Я підійшов до командира і сказав, що добровільно хочу займатися евакуацією загиблих, починаючи від техніки й закінчуючи пакетами для тіл. Після звільнення Київщини я повноцінно зосередився на цій діяльності, – розповідає боєць і зізнається далі: – На початку було важко. Іноді снилося, що доставляю тіла без голів, а вони зі мною починають говорити. Думав, що навіть “не вивезу” це. Хоча потім переборов себе і ставлюся до своїх обов’язків як до повсякденної роботи».
Інтенсивність і динаміку бойових дій, які розгорнулися в 2022 році, раніше складно було уявити. На їхньому тлі АТО видавалася чимось затишним і ламповим. Тоді обстріл зі ствольної чи реактивної артилерії був подією, нині ж став буденністю.
Масштаб війни зумовлює і кількість втрат. У перших полеглих воїнах Влад бачив брата і відтоді намагається належним чином ставитися до тих, хто назавжди повернувся з поля бою «на щиті». Саме так тепер кажуть про загиблих у нашому війську замість донедавна поширеного бездушного терміну радянських часів «вантаж 200».
«Завжди говорю про те, що як-не-як, хлопці віддали своє життя за наших батьків, дітей, внуків, рідних, за нашу державу. І ці військовослужбовці мають бути поховані з усіма почестями, як герої», – пояснює свою мотивацію «чорний запорожець».
Доводилось Владові забирати з точки евакуації тіла не тільки українських воїнів, але й ворогів. Супротивником «сімдесятдвійки» ще з часів оборони Київщини є 155-та бригада морської піхоти Тихоокеанського флоту РФ, особовий склад якої вже кілька разів оновився чи обнулився. До завдання хлопець ставиться водночас по-філософськи і практично.
«Коли надходить подібний наказ, мені байдуже, куди їхати. Взагалі, у мене є мрія – вивезти всі 145 мільйонів росіян, аби швидше настали перемога й мир», – напівжартома говорить «Дикий», докурюючи цигарку, і повертається до роботи.
Сергій Шебеліст
Матеріал створений у межах і за підтримки стипендійної програми Українського ПЕН для прозаїків, поетів, драматургів, есеїстів, перекладачів і літературних критиків
Подякуй авторам!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторам гривнею.
