«У Полтаві — заїсись»: гастрогід бізнес-ланчами полтавських ресторацій і кафе. Випуск 1

Де поїсти в Полтаві, коли на обід в тебе є максимум пів години і щоб при цьому було смачно, ситно і не за всі гроші світу?

Звісно, можна носити обіди з дому, але це не завжди зручно, а інколи й просто бракує часу. Як варіант, можна перехопитись фаст-фудом чи випічкою з найближчого кіоска, але здоровим і корисним такий раціон назвати складно. Відтак, ми з командою вирішили обійти популярні та маловідомі заклади міста та знайти ті, які нам буде не соромно порекомендувати.

Упродовж цього тижня ми інспектували заклади середмістя, в яких можна поїсти в межах 100 гривень на одного. Оцінювали за шістьома критеріями:

• Загальна атмосфера;
• Сервіс;
• Мова обслуговування;
• Витрачений час;
• Смак і розмір порцій;
• Ціна.

Кожен із них оцінюємо за п'ятибальною шкалою.

Де та що сподобалось і в якому закладі з нами принципово спілкувалися російською мовою? Ділимось з вами враженнями першого тижня.

Понеділок. «Козацька броварня»

«Козацька броварня» — ще один заклад у центрі поруч із театральною площею. Фактично навпроти попереднього ресторану. Ці заклади мають спільне керівництво — це помітно в деталях оформлення. При цьому меню і загальна атмосфера тут зовсім різна.

Атмосфера

Інтер'єр можна схарактеризувати як агресивний лофт. Цегляні стіни подекуди вкриті гладкою вифарбуваною в яскраво-червоний штукатуркою, з вкраплень матово-чорних панелей.

Еклектичності оформленню додають масивні дерев'яні столи, металеві конструкції. Разом із тим тут, також бачимо зв'язок зі "Шкваркою" в оздобленні стільців, крісел і диванів в етностилі та керамічний посуд замість абажурів. У "Броварні" є два поверхи. На першому кілька столів і барна стійка, на другому також бар, санвузли, окрема кімнатка для святкувань або на для середньої компанії, яка хоче приватності і два великих зали.

Музика грає різноманітна, не надто гучна. Проте високі стелі і велика площа не стримують луну від розмов і совання меблів, тому добре відчуваються всі сторонні шуми. Загалом атмосферу ми з командою оцінили на тверду четвірку. Один зняли саме через надмір шуму.

Сервіс

На вході нас чекала стандартна процедура перевірки сертифікатів про вакцинацію. Ми прийшли у вівторок саме в розпал обідньої перерви, тож місць було обмаль. Втім ми забачили столик заброньований на 15:00 і попросились сісти туди, запевнивши, що ми скінчимо ще до 14:00. Офіціант дозволив, тож голодними ми не лишились. Зафіксували це в пам'яті, а самі почали відлік часу.

Меню нам подали відразу. Не забарився офіціант і прийняти замовлення. Нам навіть довелось просити почекати ще. Загалом обслуговуванням ми лишились задоволені. На наше прохання офіціант одразу ж погодився розбити наше замовлення на кілька чеків і прийняти частину оплати готівкою, частину карткою. Перевірка була підступною, але її пройшли без нарікань. Ми не відзначили жодних моментів, які б не сподобались з боку сервісу. А тому тут не гріх винагородити заклад п'ятіркою.

Мова

Було б дивно, якби в закладі з такою назвою працював російськомовний персонал. З цього приводу в нас від початку не було сумнівів, та й процесі нашого візиту питань не виникло. Якщо коротко, то ставимо п'ятірку. Хіба лиш зауважимо, що українською тут спілкувались не тільки з нами — запримітили, що поза залом на барній стійці офіціанти та бармени між собою теж говорять українською. І за це від нас окрема повага. :)

Час

Швидко подали меню і прийняли замовлення. Так само швидко й виносили страви. Враховуючи, що тут ми замовляли зі спеціального ланч-меню, приготованому заздалегідь, це нормально. Час подачі від замовлення до виносу страв у нас зайняв близько п'яти хвилин. А на весь обід ми витратили заледве більше ніж 30 хвилин. Дуже зручно, якщо маєш встигнути за обідню перерву дійти до закладу, пообідати і повернутись на роботу. Тому тут тверда п'ятірка.

Смак і розмір

Пункт огляду, який нас у "Броварні" розчарував найбільше. :(

Ми частенько заходжуємо сюди з редакцією на посиденьки після роботи і нам завжди подобалося основне меню. А от ланч меню трішки розчарувало.

По-перше, борщ. Він виявився не солоним, не кислим, не солодким, не гострим — одним словом ніяким. І якщо досолити чи поперчити можна самому, то довести до смаку все одно не вийде. Також до борщу не подають сметану від слова взагалі. Теж неприємно. Розуміємо, що борщ ціною 19 гривень за порцію не може бути зварений на свинячому ребрі й мати насичений колір, але, на нашу суб'єктивну думку, краще зробити страву трішки дорожчою і смачною, ніж подавати дешеве, але ніяке.

Ще один мінус — очевидно, що під час обіду борщ весь час стоїть на плиті. І він був настільки гарячим, що можна обпекти не лише язик, але й усе в роті. І це значний недолік.

На відміну від борщу смачним виявився оселедець під шубою. Його смак був збалансованим, а сам салат нежирним, без надлишку майонезу. Сам оселедець не мав сторонніх присмаків чи ознак несвіжості. Тому плюс.

Основною стравою та гарніром ми замовили м'ясну ковбаску з тушкованою капустою. Капуста виявилась теж трішки ніякою. Можливо навіть трішки томату могло б її врятувати своєю кислинкою, але ні.

Ну і з мінусів. З незрозумілих причин капуста виявилась дуже жирною. Натомість порадувала ковбаска. Смачна, в міру обсмажена, соковита. У ковбасі добре поєднується смак самого м'яса та спецій, які не перебивають його. До того ж у ковбаски досить приємна текстура. Це великий помел м'яса, або навіть рублене. Зваживши всі недоліки та переваги, довго радившись і дискутувавши ми зрештою вирішили поставити "Броварні" двійку. В принципі їсти можна, але хотілося б краще.

Ціна

Обід з трьох страв без напоїв обійшовся нам у демократичні 77 гривень. Це борщ та салат по 19 гривень, та основна страва за 39. Не знаємо, що тут можна ще додати — для повноцінного обіду в центрі міста це, на наш погляд, відмінна ціна. Тому ставимо п'ять.

Отже, в підсумку «Козацька броварня» отримує результат 4 бали.

Вівторок. «Viva Olive»

Не національною кухнею єдиною, — вирішили ми і пішли далі в глиб історичного центру міста в італійську тратторію «Віва олива». Зручна геолокація поруч із театром та неподалік від зупинки громадського транспорту і можливість скуштувати щось нове підкупили нас. Зі словником італійської мови в одній руці та з технікою в іншій рушаємо куштувати місцеві бізнес-ланчі.

Атмосфера

«Віва Олива» вирізняється з-поміж поередніх закладів тим, що тут багато світла. Великі майе панорамні вікна, коло яких стоять столики і голі дерева дають світлу безперешкодно заповнювати приміщення навіть у похмурий день, а світле дерев'яне оздоблення в елементах інтер'єру разом з великими люстрами під стелею множать природнє освітлення.

На стінах та взалі полиці й стелажі з посудом різних кольорів та закатки з помідорами, огірками, фруктами і ягідними компотами. Тут немає інтимної напівтемряви, але тут затишно. Наче приїхав до бабусі. Порушує ідилію тільки акустика. Вона тут чомусь неправильна. Попри велику кількість поличок на стінах і м'які барвисті оббивки диванів тут дууууже гучно. Чути все про що перемовляються, сміються гості. Це, звісно, їсти не заважає, але загальне враження трішки псує. За атмосферу ставимо четвірку.

Сервіс

Перший заклад, у якому звернули увагу на те, що ми дістаємо камери. При цьому жодних заперечень чи обуреня офіціантка не висловила. Запитала що й навіщо ми знімаємо та де то можна буде подивитись. Обідній час, велика посадка і багато замовлень її не збентежили. Працівниця протягом всього обіду посміхалася, жартувала. Перевірила сертифікати і тільки після цього принесла меню.

Загалом сервіс справив приємне враження. У пересічний день ми певно б залишили ще й великий відгук в книзі скарг і пропозицій. Дівчинка витягла Оливу на п'ятірку.

Мова

Коротко й по суті. Весь персонал «Оливи» говорив з нами виключно українською мовою. Без питань і зайвих розмов відправляємо до заліковки заслужену п'ятірку.

Час

Довго розписувати немає сенсу. Це був найшвидший наш ланч цього тижня. Загалом у закладі ми пробули 28 хвилин від моменту як сіли за стіл і до моменту розрахунку. Звісно, п'ятірка.

Смак і розмір

Тренуйте артикуляційний апарат, щоб зробити замовлення в цьому закладі, бо нам з першого разу вимовити всі назви страв із ланч-меню не вдалося.

Нам запропонували можливість самому зібрати собі обід: на вибір пропонують по два варіанти перших страв, основних страв з гарніром, салатів та десертів. Треба зауважити, що на момент замовлення в меню були доступні вже не всі позиції. А десерти ми не замовляли для чистоти експерименту, зокрема в оцінці вартості. Традиційно взяли перше, друге і салат. І навіть до ланч-меню нам одразу ж подали комплімент від шефа: солоні хлібні палички - грісіні. Хрумкі та дуже смачні. Примємно :)

Мінестроне — традиційний італійський суп, який дослівно в перекладі означає «великий суп», бо сюди можна додавати безкінечну кількість інгредієнтів. В супі було багато овочів і сама страва на смак нагадує насичений овочевий бульйон. За невеликим браком солі, що є досить індивідуальним критерієм, суп був смачним.

Пеше кон патате, або в перекладі на нашу — риба з картоплею. Дійсно смачно. Філе риби (швидше за все хека) припечене в духовці під томатним соусом з підгарніровкою зі стручкової квасолі чимось на смак нагадує заливну рибу.

Величезний плюс поставили за те, що риба ідеально філейована — в страві не трапилося жодної навіть маленької кісточки. На гарнір звична нам відварена картопля з маслом та кропом. Морозного дня трішки присмаку літа. В цілому залишились задоволені.

Салат на дегустацію замовили під назвою Інсалата ді прімавера. Огірок, помідор, пекінська капуста, зелень і все це приправлене ароматною олією. Звичайний домашній салат. Смачний.

Загалом «Олива» за смак та розмір страв отримує відмінну оцінку.

Ціна

З цінами тут також усе просто. Перші страви, та салати по 19 гривень. 36 і 38 гривень коштує основна страва та гарнір. Тобто за стандартний обід ваш чек буде 74 гривні. Можете додати ще 19 гривень і скуштувати на вибір один із двох десертів. Хіба можна не радіти таким цінам? Ми теж вважаємо, що не можна. Тому п'ятірка.

Сумарно італійська траторія «Viva Olive» набирає 4,8 бала.

Середа. «Шалена шкварка»

Озброївшись фотоапаратом і відеокамерою, йдемо на пішохідну частину вулиці Соборності. У середмісті працює одразу кілька бізнес-центрів та офісних будівель, тож питання обідів тут дійсно актуальне. Перший об'єкт, який ми обрали — народний ресторан «Шалена шкварка». Так вони себе позиціюють на своєму сайті.

Варто зауважити, що саме в день знімання нашого огляду в закладі не було бізнес-ланчів. Тож ми обирали страви з основного меню, які зазвичай потрапляють у пропозиції комплексних обідів. На момент виходу публікації, ми спеціально перевірили - бізнес-ланчі в закладі знову з'явились.

Атмосфера

Тут спокійний і виважений інтер'єр в неоукраїнському стилі: оббивка стільців та диванчиків стилізована під ліжники, замість абажурів глиняні глечики, макітри та горщики та плетиво, а більшість елементів внутрішнього оздоблення виконані з дерева. У залі лунає помірної гучності українська музика. Усе це створює хоч і не домашню, але затишну атмосферу. Тут цілком зручно як вести неквапні й тихі перемовини з партнерами, так і гуляти гучною компанією. Загалом за атмосферу заклад отримує свої заслужені п'ять балів.

Сервіс, Мова

Одразу на вході нас зустрічає офіціантка. Як і належить вона в медичній масці, яка повністю прикриває ніс і рот. Переконавшись, що в нас є сертифікати про вакцинацію, нас провели до столу й одразу дають меню. Приймати замовлення підходить вже інша дівчина. Обидві спілкуються українською. За це ми собі одразу додаємо плюсик в блокнот і в карму дівчатам. Коли ми дістаємо камери й фотоапарат, дівчина посміхнулася, перепитала чи не заважатиме нам і продовжила роботу. Відтак за сервіс та мову ми ставимо «Шкварці» також по п'ятірці.

Час

Загалом у «Шаленій Шкварці» ми пробули трохи більше ніж 40 хвилин. Нам пощастило, ми прийшли вже в пообідній час, тож людей за столиками було небагато — обслуговування та подача страв були досить швидкими, навіть з огляду на те, що страви ми замовляли з основного меню. По-справжньому довго ми чекали тільки на рахунок — майже 10 хвилин із 40. Тому тут мусимо знизити оцінку. У цьому пункті заносимо в табель "Шкварці" чотири бали.

Смак і розмір

Найбільше у Шкварці нас підкорив борщ. Справжній домашній, червоний з балансом солі, кислого та солодкого. Суб'єктивно не вистачило гостроти, але це справа смаку, яку легко можна виправити за допомогою спецій на столі та гострого сала з чилі, яке подають до борщу як комплімент від кухні. До борщу також подають чималу порцію сметани (що важливо — окремо) та пампушки. Ми до сала замовили ще й хліба.

На гарнір ми замовили звичайний салат з капусти.

Немаленька також і порція салату: капуста та огірок. Салат на смак... як капуста з огірком :) звичайний салат з оцтом, цукром і сіллю. Нічим не зіпсований. Смачний.

Основною стравою ми обрали вареники у фритюрі. Це звісно не та страва, яку можна зустріти в звичайних ланч меню, але за ціною нам цілком підходила. До вареників також в окремому соуснику подають сметану. Мені б такої кількості сметани на таку порцію вареників не вистачило б, але сама порція велика. Цікава подача — у горщику. Що важливо: вареники з фритюру, але при цьому вони абсолютно не жирні, з них не тече й не капає масло. Приємно хрумтять, мають однорідну начинку.

Загалом, за смак і розмір порцій — ставимо п'ятірку. Враховуючи, що ми збирались тільки куштувати, а зрештою з'їли все до дрібки — це може бути показником.

Ціна

Загалом обід на одного нам обійшовся 118 гривень, що трохи перевищило наш ліміт у 100 гривень. Зокрема через те, що ми не звернули увагу, а офіціант не попередив, що хліб у "Шкварці" платний. За кожен шматочок беруть по 5 гривень. Насправді це древній і в більшості закладів давно забутий архаїзм. Брати окрему плату за хліб і фільтровану воду — деякою мірою жлобство. Краще накиньте вже по гривні до кожної страви у меню. Заклад в цілому не втратить, а гостям так буде значно комфортніше. Відтак, попри те, що ціни в "Шкварці" досить демократичні, зіпсутий хлібом настрій змушує нас знизити бал. Ставимо заслужену четвірку.

Загалом за сумою балів народний ресторан «Шалена шкварка» отримує 4,6 бала.

Четвер. Ресторан «Галушка»

Центральніше нікуди. Галушка певно перший заклад, який зустрічає полтавців і туристів на пішохідній частині вулиці Соборності. Відгуки про неї досить контраверсійні. Для когось це улюблений заклад, хтось ганить за якість сервісу. Але, як відомо, краще самому один раз побачити, аніж 10 разів почути. Прямуємо сюди. Який же полтавський обід без полтавських галушок? :)

Атмосфера

«Галушка» в усіх сенсах різноманітна. Тут поєднані етномотиви і яскраві розписи, неонові коти і мереживні абажури, дерев'яні меблі і кахляні стіни. Все якось еклектично та сумбурно. При цьому все це дивним і незрозумілим для мозку чином гармонійно поєднується та співіснує.

Доповнює враження різноманітна музика: це і лаундж, і українські мотиви і поп. Музика нев'язливо лунає на фоні, не змушуючи підвищувати голос, щоб звернутись до співрозмовника навіть за доволі широкими столами. Для затишних посиденьок великою компанією на другому поверсі є ще один зал — тут ніби завмер час, інтер'єр більше схожий на бабусину квартиру середини-кінця дев'яностих.

Килим на стіні, ще пісслявоєнний телевізор, дерев'яні автентичні рами у вікнах. Тут спокійно. Хто знає, саме це слово напрошується, щоб описати цей зал. Тож, немає причин не поставити галушці п'ять за емоції. Псує враження тільки реклама проросійського блогера та ведучого на моніторах в залі. Але, сподіваємось, після цього репортажу, адміністрація зверне увагу на цей «нюанс».

Сервіс

Щоб описати сервіс, почну з кінця. В цьому закладі ми залишили найбільші чайові цього тижня. І для цього довелось просити номер його картки, бо готівки ми з собою не мали, а віддячити дійсно хотіли.

Після перевірки сертифікатів нас одразу запитали де б ми хотіли сісти і показали вільні столи. Коли ж ми скзали, що хочемо коло вікна (насправді шукали де побільше світла для подальших зйомок) і виявилось, що всі столики там заброньовані, Андрій (наш офіціант) за кілька хвилин дізнався на котру година бронь на кожен зі столів, співставив з нашими потребами і обрав нам столик. Коли ж ми дістали апаратуру запитав чи заважатиме він в кадрі й без зайвих розмов продовжив нас обслуговувати так, ніби нічого й не відбувається. Саме Андрієві ми ставимо цю п'ятірку.

Мова

Щодо мови ми йшли з упередженням, адже раніше в соцмережах було дуже багато нарікань на те, що саме в «Галушці» часто звертаються до готсей російською й відмовляються обслуговувати українською, навіть, коли просиш. Хто зна чи змінився персонал, чи адміністрація провела якусь роботу з працівниками. Всі працівники, яких нам вдалося побачити і почути в закладі говорили українською. Тримайте п'ять.

Час

У "Галушці" немає окремого «обіднього» меню для того, щоб пообідати швидко. Це великий мінус. В «гарячу» пору поїсти швидко тут вийде навряд чи. Ми замовили окрошку — для різноманіття, салат з капусти — традиційно та галушки по-полтавськи — куди ж без них.

Загалом у закладі ми провели понад годину при тому, що після того, як ми почали знімати було видно, що обслуговувати нас намагались максимально швидко. Вимушено ставимо мінус. Для звичайних посиденьок це нормально, а от для того, щоб поїсти під час перерви таки задовго. Тому з огляду нашої теми поставимо за швидкість чотири бали.

Смак і розмір

Окрошка. Найбільше сумнівалися саме щодо неї, адже це страва, яку в кожній родині готують по своєму, а варіацій рецептів і, відповідно, улюбленого смаку десятки. Тут окрошка була така, до якої ми звикли вдома: на воді зі сметаною, замість звичної ковбаси — курка. Практично ідеальна по кислоті та солі. Не всім може бути до вподоби, що всередину вже додали гірчицю. Але це справа смаку. Нам якраз зайшло.

Салат, з капусти. Що можна чекати від капусти? Нічого. Але нам одразу запропонували на вибір різні заправки: за бажанням гостя вам можуть змастити салат сметано, майонезом чи простою олією. Ми обрали сметану. Хто зна, чи то на кухні хтось закохався, чи поспішали, аби швидко принести, чи кухар перенервував. Салат вийшов добряче пересоленим, а подекуди сіль навіть скрипіла на зубах. Їсти той салат ми не стали. Хоча порція його була просто таки величезною.

Галушки. Подають у красивих горщиках на підставній тарілці. Варені на пару, плавають у підливі з курячого філе та вершкового масла. Можна їсти прямо з горщика, щоб галушки встигали просочитись підливою, можна викласти на тарілку, щоб швидше охолонули.

В цілому тут можна поїсти смачно і при цьому наїстись від пуза. Навіть з огляду на те, що салат ми не їли, обід був дуже ситним. Але хиба є — нічого не зробиш. Мінус бал за пересол. Четвірка в заліку.

Ціна

Так, ми замовляли з основного меню. Але ціна тут кусається. За окрошку, салат, галушки та узвар ми заплатили 183 гривні. І попри всі плюси та переваги, які ми побачили в інших критеріях, це дуже дорого, з огляду на те, що наша мета знайти заклади, де можна обідати щодня.

З такою вартістю навряд чи більшість полтавців матимуть змогу ходити сюди регулярно. На 83 гривні більше встановленого нами ліміту для обіду в центрі міста — це немало. Тому в цьому пункті ставимо трійку.

Загальний бал галушки в розрізі місця для обіду — 4,3.

П'ятниця. Піца на дровах

Піца на дровах. Вона ж BeerHous. Мережевий заклад — у Полтаві він не один, а цілих три. Велика мережа — велика відповідальність. Ми пішли в найближчий з точки зору нашої логістики до нас заклад на Пушкіна, 16. Він цікавий тим, що тут заклад розділений на дві частини з двома різними входами: Піццерія та паб. Утім через внутрішній дворик можна потрапити з одного в інший. Цікава концепція.

Атмосфера

Тут симпатично. На відкритій печі смажаться піци. При цьому добре працює витяжка — в залі не чути сторонніх запахів і ти не боїшся, пообідавши, вийти з запахом пиріжечної на одязі та волоссі.

В самій піцерії кілька залів, один з яких на цокольному поверсі був зайнятий під якесь дитяче свято. Звідусюди лунав гамір і дитячий сміх. А діти цілими групами з криками і тупотом з нижнього поверху весь час бігали на горішній в туалет. На цей нюанс ми уваги не звертаємо в оцінюванні, бо це не перманентне явище, а ситуативне.

Інтер'єр простий: цегляні стіни, оздоблення з дерева та кухонного приладдя. Ніби й стильно, мінімалістично, але чогось бракує. Музика не намагається перекричати відвідувачів закладу. Загальне враження залишається непогане. Псує вигляд доволі блякле світло і це не ітимна напівтемрява, яку створюють подекуди штучно, а просто брак освітлення, через що здається, ніби все в легкому тумані. При цьому над столиками є бра, які чомусь не працюють. В цілому атмосфера тягне на четвірку.

Сервіс

Дівчинка, що нас обслуговувала була максимально привітною. Допомагала обрати страви, постійно перепитувала чи хочемо ми чогось іще, намагалась в усьому бути потрібною, при цьому не була надто нав'язливою. При цьому так само вона слідкувала за судніми столиками, нікого не обділяючи увагою. А коли залишалась без роботи, розважала малечу, яка прийшла на обід з батьками і відверто нудьгувала, доки дорослі поїдять. За сервіс, почуття гумору та увагу до гостей ставимо п'ятірку.

Мова

І отут в нас виникла проблема. Попри всю уважність і привітність, офіціантка вперто відмовлялась говорити українською. Кілька разів ми натякали, гіперболізовано голосно обговорювали, що з нами не бажають говорити українською і навіть кілька разів повторювали своє замовлення українською, але ніт — всі зусилля розбилися, як хвилі об корму корабля. Стиснувши серце, ставимо 5 путінів із п’яти нуль балів.

Час

Швидко. Від того моменту як ми сіли за столик і отримали меню і до оплати рахунку ми провели в закладі трішки менше 40 хвилин. До слова, що сподобалося. Всі страви виносили всім одночасно, не змушуючи когось чекати на свій обід, і заглядати до рота товаришам, які вже почали їсти. За оперативність "Піца на дровах" отримує п'ятірку.

Смак і розмір

Обмовимось відразу. Претензій до розміру порцій немає. Вони не великі, не маленькі. Звичайні такі собі, стандартні розміри. Тож, зосереджуватись на них окремим пунктом не будемо.

Ми обирали зі стандартного ланч-меню. Тут воно фіксоване. Щодня можна замовити тільки один комплексний обід без варіантів на вибір. Наприклад, четвер тут виключно рибний день.

Тепер щодо смаку і презентацій страв. З одного боку — це така собі домашня подача. Так ми звикли насипати їсти вдома. Борщ у скляному полумиску був уже невизначеного іржаво-блідого кольору, що свідчить про те, що його вже не раз перекип'ятили. Ще збентежила капуста — порізана великими неакуратними шматками, наче поспіхом. Найбільше здивувало, що одразу в тарілку поклали й сметану. При цьому офіціант не попереджав про це. Якби в когось із нас була аергія на сметану, міг би виникнути й конфлікт. Про такі штуки краще говорити задалегідь. В цілому вигляд ця страва мала неапетитний. Водночас смак — цілком прийстойний. Сходий на домашній борщ. Попри не високу ціну тут всього було вдосталь. І цукру, і кислоти, і солі.

Гречка з котлетою. Якщо ви скучили за смаком дитинства — то вам сюди. Справжня ностальгія. Котлета шкільна. Думаю цим все сказано :) Вона смачна, але відчувається, що туди додали чималеньк хліба. Зовній вигляд, як і у випадку з борщем, залишає бажати кращого. Така собі котлетка нашвидкуруч.

Салат з капусти по смправжньому смачний. Змащений домашньою олією. Теж смак дитинства. Але от подача: капусту, мабуть, щоб здавалось більше, навіщось розмастили по всій площі тарілки. Якби її поклали гіркою, це мало б значно естетичніший і привабливіший вид.

Врахувавши всі недоліки — ставимо в цій позиції "Піці на дровах" трієчку.

Ціна

Фіксована щодня. Вартість обіду на одного за першу страву, хліб, салат, основну страву з гарніром та узвар — 85 гривень. Доволі демократично. І наїстись насправді можна цілком. Тому тут заслужено віддаємо п'ятірку.

Сумарно Піца на дровах набирає 3,6 бала. Мало, але недоліків дійсно забагато. Сподіваємось у закладі сприймуть критику конструктивно та спробують виправитись.

Замість вас бізнес-ланчі куштувала і оцінювала команда «Полтавської хвилі»:

Фото: Станіслав Пантелей

Відео: Іван Козаченко

Монтаж: Денис Шевченко

Дизайн: Роман Нікітченко