Громада, яка робить себе сама: у Сергіївку на Полтавщині приїздять жити більше ніж виїжджають

Публікація про села, що вимирають зібрала на «Полтавській хвилі» рекордну кількість переглядів, тож ми продовжуємо цикл матеріалів про села Полтавщини. Цього разу поїхали у протилежний від Тагамлицького бік — на Гадяччину. Сергіївка — чи не найменша територіальна громада в області. Попри те, що ТГ об'єднала 13 населених пунктів, тут мешкають заледве 2800 людей. Але це не стало перепоною на шляху до розвитку. Як маленькій громаді вдалося в п'ять разів збільшити свій бюджет, подолати безробіття та зробити життя й роботу на селі престижними, читайте у нашому спецрепортажі.

Хто рано встає — тому Бог подає

Якою буде дорога до селища ми не знаємо, тож збиратися почали спозаранку. Від декого з місцевих, з якими попередньо спілкувалися у фейсбуці, знали, що в багатьох сергіївців є корови, відтак втрапити у селище плануємо десь між вранішнім та обіднім доїнням. Передусім, щоб не відривати людей від господарства та й самим, щоб даремно не простоювати. Виїхали ми о 8:30, дістались до місця призначення об 11:00. Дорога, якщо чесно, не з легких. Хоча й з перемінним успіхом.

Добре ми їхали аж до Опішні. Траса не скрізь ідеальна, але в принципі їхати можна спокійно. А от за столицею гончарства почались проблеми. Найгірші ділянки дороги за Бухалівкою, за Бобрівником та між Вельбівкою і Гадячем. Ями тут подекуди по коліна, тому їхати треба обережно, вони з’являються та зникають абсолютно неочікувано. Будьте уважні, розганятись тут не варто.

Врешті бачимо вказівник і звертаємо з траси до Сергіївки — центру громади. Подивитись ми запланували багато: нас цікавила інфраструктура, соціалка та бізнес. Тому прямуємо до селищного голови питати дозволу побродити селом і походити по закладах — вдиратись у школи та лікарні ми не збиралися.

У центрі селища бачимо велику будівлю. «Будинок громади», пригальмовуємо… але, як виявилось, нам не сюди. Сільрада трохи далі. Невеличка будівля сільради більше схожа на чийсь будинок. У порівнянні з Будинком громади губиться. Зате навпроти великий і добре окультурений парк. Відзначаємо про себе літню естраду, дитячі майданчики й інсталяції з квітів.

poltavska-khvilia_xcwi/Hlx8QJnnR.jpeg
Ігор Лідовий, голова Сергіївської громади
«Пане Ігорю, можна до вас? — стукаємо в приймальню. — Ми журналісти з Полтави. Пишемо про села області. Дістались ось і до вас. Ви нам зможете приділити трохи часу?»

Усупереч сподіванням (журналістів у сільрадах часто відверто недолюблюють), нас зустріли привітно. Голова — Ігор Лідовий здивувався, що ми приїхали посеред буднього дня та ще й з Полтави — дорога не близька. Зазвичай журналісти сюди не доїздять. Але погодився розповісти про громаду та організувати екскурсією по цікавих об’єктах.

«Наша громада — одна з найменших у Полтавській області. Але при цьому ми намагаємось тримати планку успішної, спроможної та самодостатньої. Ми в цьому році прийняли стратегію розвитку Сергіївської громади до 2027 року, в якій чітко прописали шляхи і плани економічного, соціального розвитку і розвитку інфраструктури. І тепер слідуємо їй. Найпріоритетніший зараз для нас — розвиток економічний. Тому що добробут жителів стабільна робота і зарплата — є основою розвитку в цілому всієї громади», — розповідає Ігор Лідовий про ввірену йому ТГ, доки ми йдемо до вже баченого нами Будинку громади.

Будинок громади — доступність на заздрість містянам

За словами голови, головним напрямком для економрозвитку обрали підтримку місцевих підприємців. розвиток кооперативів, розвиток комунальних підприємств. Але про це пізніше. Поки що ж ми підходимо до колишнього клубу. Сільрада виграла грант від USAID. За допомогою цих коштів реалізували проект з перетворення старого сільського будинку культури на сучасний громадський простір. Починаємо екскурсію. Тут розташувалося одразу все. На першому поверсі розмістились ЦНАП, центр соціальних послуг, пошта, та управління комунальних підприємств. Піднімаємось на другий поверх. Відзначаємо сучасний ремонт та систему опалення.

«Багато коштів витрачають на газ у зимовий період, щоб опалювати?» — питаємо.
«Нуль, — сміється голова. — Перевели всю соціальну та бюджетну сферу на твердопаливні котли. Створили комунальне підприємство “Добробут” — воно в нас має лісорубний паспорт. У нас дуже багато інвазійної порослі в селах, вздовж доріг. Узбіччя за роки недогляду заросли, непроглядними аварійними деревами. КП їх розчищує, а деревину переробляє. В нас ще є й місцева пилорама. Як наслідок ми отримуємо щепу, пелети, гранули для опалення. Там само функціонує й столярний цех, роблять дошки, можуть виготовити якісь меблі. Все це для громади. Місцеві мешканці можуть придбати недорогі дрова. Це була частина нашої економічної стратегії в сфері енергетики і наразі вона себе виправдовує».

Тим часом ми вже дісталися другого поверху. Тут працює великий і світлий танцювальний клас. Займаються в ньому переважно діти, але є й дорослі групи. Поруч — кабінет для художньої творчості. Тут малюють, освоюють гончарські навички. Зараз в обох приміщеннях порожньо.

«О 15:00 прийдуть дівчата танцювати, — говорить економістка сільради Інна. — Зараз всі зайняті по господарству, а по обіді можна вже й позайматись».

У протилежному кінці коридору бачимо книгозбірню. Тут облаштований окремий куточок для найменших читачів. А в великому читальному залі стоять столи для читачів більш дорослих. На стінах зроблені м’які ніші, в які можна, роззувшись, залізти і читати напівлежачи, ніби в гамаку.

«Багато читають місцеві», — питаємо бібліотекарку. Мимоволі підмічаю: на столах розкладені книжки сучукрліту останніх років, на полицях — видання з багаторічною історією.
«Багато, — посміхається у відповідь бабуся. — Особливо взимку. Зараз жнива, підготовка до школи, городи — то ввечері можуть забігти кілька людей. А в зимку ходять щодня. Переважно діти-школярі та пенсіонери. Останні читають пресу, спілкуються, або ж в інтернеті вишукують цікаві рецепти».
«Емм, так, а де комп’ютери?» — роззираємось по боках.
«Ну не в читальні ж їм бути, — вже зовсім весело відповідає місцева господиня, — он там вони, в комп’ютерному кабінеті».

Комп’ютерний кабінет — невеличка досить скромно обставлена кімнатка, в якій при цьому стоїть 3 сучасних ноутбуки. Взимку тут на них черга, пояснюють нам. Малеча з старшими людьми одне поперед одного місця займають.

«А там у вас що»? — раптом відчув себе у дитинстві. Приблизно так питав у бабусі про все, що впадало в око. Мимоволі перед очима постала картинка, як смикаю вже свою бабусю за спідницю: “Ну що, ну що там? Ну скажи”.
«Там — наші місцеві скарби. — Наша екскурсія добряче розважила стареньку. Імовірно влітку тут і дійсно людей не дуже багато. — То наш краєзнавчий музей».

Музей невеликий, але оформлений, здається, не гірше за деякі міські експозиції, а можливо, навіть і краще за окремі з них. Тут стоїть абсолютно цілий ткацький верстат — раритет, який знову відправляє у дитинство. Такий самий стояв і в моєї прабабусі. Фух. І прядка з веретеном така ж сама. І рушниками було завішено так само скрізь: одвірки, вікна, облямівки ліжок. Ніби хтось клацнув пальцями і відправив на 25 років назад. Але менше з тим — це до нашого матеріалу ніяк не відноситься.

Дякуємо бібліотекарці і рушаємо вниз, на цокольний поверх.

У підвальному приміщенні обшитому ОСБ приємно пахне деревиною. Тут облаштували атлетичний зал: вісім різних тренажерів на різні групи м’язів. Займаються тут також безоплатно. Тренуватися за спеціальним графіком ходять 4 дитячих і три дорослих групи.

Одразу ж на виході зі спортзалу, за рогом — станція поліції. Офіцера знайшли у місті. Сільрада спільно з ГУ НП придбали йому службову машину. Він у громаді контролює правопорядок, хоча здебільшого слідкує, щоб транзитні автівки дотримувались швидкісних норм. Криміногенна обстановка в ТГ спокійна, говорить нам Інна.

«А що у вас із освітою? Скільки у громаді шкіл? Скільки учнів?»

Освіта: діти мають вчасно їсти і навчатись на сучасних ресурсах

«Шкіл у нас три. Це порівняно сучасні побудови — кінця 80-х початку 90х років, — розповідає Ігор Лідовий. — Ми своєю чергою повністю зробили там ремонти. У трьох школах у нас зараз понад сотня дітей з усіх 13 сіл ТГ, і ми намагаємось зробити так, щоб навчання було передусім комфортним, безпечним і продуктивним», — продовжує голова, доки ми переїжджаємо до наступної локації.

У школах Сергіївки вже п’ять років працює спеціальна програма. Окрім обов’язкового гарячого харчування в обід, всі учні 1-4 класів зранку, прийшовши до школи, випивають склянку молока зі свіжовипеченою у місцевій пекарні булочкою. Для учнів старших класів такий сніданок коштує 5 гривень.

«У нас вся молодша школа забезпечена новітніми мультимедійними дошками, — розповідає директорка школи. Викладачі переважно молоді, тож швидко освоїли нові технології. Плюс громада закупила нам ліцензоване сучасне програмне забезпечення, яке дає змогу навчати дітей у процесі розвивальних і дидактичних ігор. Такі ж дошки зараз сільрада планує закуповувати і для старшої школи — заплановано обладнати всі навчальні кабінети».

Директорка швиденько водить нас класами, показує спортзал. Видно, що її щось бентежить. Вже трішки розговорившись, зрозуміли в чому справа. В школі активно готуються до навчального року: тут клеять, малюють, миють — як і більшість педагогів, очільниця навчального закладу переживає, який вигляд школа матиме на світлинах, адже не всі роботи вже закінчені. Натякнувши, що не кожна міська школа може похвалитись таким облаштуванням, ми швиденько біжимо далі. Не хочеться турбувати вчителів. Наступний пункт — амбулаторія.

Медицина: квартири лікарям і надбавки до зарплати

Місцева лікарня — назвати амбулаторією її язик не повертається — розташувалася у тій же будівлі, що й школа, але з іншого боку з окремим входом. Нас зустрічають молодий лікар та медсестра, вітаються, і знову зникають у кабінеті — у них прийом.

«Медицина для нас в пріоритеті. Відтак ми повністю зберегли ту мережу, яка в нас була: дві амбулаторії та три ФАПи», — розказує тим часом пан Лідовий.
«Емммм, і є фахівці? Зараз багато бачимо повідомлень, що лікарі не дуже охоче їдуть працювати на село».

У відповідь голова хитро посміхається:

«Ми досить далеко від районної лікарні. Тому для нас це пріоритет. Ми запросили молодих лікарів і доплачуємо їм до зарплати, щоб у них було 20 тисяч гривень щомісячно, незалежно від того, скільки декларацій вони уклали іі яка зарплата в них іде через НСЗУ. Так само до зарплати додаємо медичним сестрам. Крім того, щороку близько мільйона гривень сільрада витрачає на матеріальне забезпечення медзакладів: придбали аналізатори крові, кардіографи, постійно поповнюють новим обладнанням. Медпрацівникам також придбали тут на місці квартири, щоб вони мали змогу тут жити, придбали службовий автомобіль, щоб медицина була доступною, а лікар міг їздити на виклики. Рівень медобслуговування має бути високим — це одна із основоположних засад успішної здорової громади».

За словами голови, тергромада зацікавлена у підвищенні рівня життя людей, зростання довголіття. Зокрема й для того, щоб у селі було більше працездатного, здорового населення.

Робота: працевлаштовуємо жінок, а чоловіки усі при ділі

«О, до речі… а що у вас із роботою? Бо безробіття на селі зараз проблема повсюдна. Через неї їде молодь — у вас як із демографією?»
«Ну якщо саме про демографічні показники говорити, то тут в принципі як і скрізь по країні, на жаль: у нас менше дітей народжується, ніж людей помирає. Але якщо говорити про міграційні процеси, то позитивна динаміка. Зараз у громаду більше людей приїздить жити, ніж виїжджає. І це відповідь на вашу першу частину питання про роботу. Ми постійно працюємо над тим, щоб створювати робочі місця. Чоловіки у нас майже всі при ділі — тут велика присутність нафто-газового сектору, який дає роботу. Також велика потреба у трактористах, комбайнерах. За останніми статистичними даними в нас середня зарплатня у селі, як у крупних містах — 13-13,5 тисяч, — розповідає Ігор Лідовий.

Поки ми підходимо до пилорами, Голова додає, що багато чоловіків працюють і на комунальних підприємствах: вищезгаданому “Добробуті”, в благоустрої. Натомість основна проблема була із працевлаштуванням жінок. Але її теж вдалося вирішити завдяки розвитку місцевих підприємців, які охоче беруть на роботу саме сергіївських жительок.

«Для нас важливо, щоб люди залишались тут жити, розвивати громаду. Ми розуміємо, що прив’язати людей може власна успішна справа. Тому ми створюємо особливі умови для підприємців і тих, хто тільки хоче почати свою справу, щоб молоді активні люди мали змогу самореалізуватися тут».

Підтримка підприємців: безпроцентний кредит в обмін на робочі місця

Пилорама. Ззовні це звичайний ангар. Як виявилося, інтер’єр від екстер’єру особливо не відрізняється. Бліде світло, дошки, лом дерева. Столярні інструменти і вже готові дошки. Нічого дивовижного тут ми не побачили. Звісно пам’ятаємо, скільки потреб села закриває ця напівтемна споруда, але знімати тут не цікаво, почався обід, працівників на місці немає — рушаємо далі.

«Ви говорите про підтримку підприємців. Це як? Податки не платять? Чи землю даруєте?»
«Податки всі платять, — знову веселиться Ігор Лідовий. — це не вельми суттєві для бюджету гроші. Ідея підтримки була не стільки в економічному, скільки в соціальному плані. Селянам створити робочі місця плюс умови для формування нормальної ціни на їхню продукцію».

Щоб дати змогу молодим підприємцям стати на ноги, на Гадяччині громади району створили спеціальний фонд підтримки бізнесу, в який кожна громада вклала з бюджету певну суму коштів. Наразі в фонді акумульовано 1,5 млн гривень. Коштом цього фонду громади дають ініціативним підприємцям безвідсоткові поворотні позики на 2 роки. За цей час бізнес встигає вийти на власний оборот і повернути гроші. Натомість підприємець на кожних 50 тисяч позики має створити щонайменше одне робоче місце.

«Крім того, в нас є дотаціний відділ, який допомагає підприємствам заробляти грантові кошти. Тобто взяти участь у якихось проектах і залучати кошти. У нас уже реалізовані проекти “Сергіївська сироварня”, “Сергіївська пекарня”. ФОП “Скороход”, який зараз надає повний цикл сервісних послуг: мийка, СТО, профілактика кондиціонерів...Створюємо підприємство зі збору фруктово-овочевої продукції. Здали підприємцю в оренду колишню олійницю. Вже є сушарка, буде також засолочний цех, перероблюватимуть ягоду і фрукти на джеми та варення, — а це знову ж таки і прийом с\г продукції в людей, і робочі місця», — розповідає вже економістка громади Інна.

Таким чином громада не тільки підтримує підприємницькі ініціативи, але й радує, щоб це були підприємства, які у свою роботу залучатимуть невеликі особисті селянські господарства, які здають молочну чи плодово-овочеву продукцію за нормальною ціною своїм компаніям. Ті своєю чергою тут на місці створюють додану вартість і вже потім реалізовують продукцію на масовому ринку. За словами Ігоря Лідового вже зараз громаді вдалося таким чином створити власну локальну економіку, в якій залучені більшість жителів:

«У цьому році ми відкрили програму підтримки малих господарств. Так, наприклад, ми готові доплачувати родинам, які мають 3 та більше корів по 10 тисяч за корову. Держава також дає компенсацію. Так само дрібним с\г виробникам компенсуємо витрати на трактори, доїльне обладнання, придбання саджанців, крапельний полив тощо».

Він також додає, що майбутня плодово-овочево-ягідна переробка також стимулюватиме людей вирощувати більше рентабельної продукції та здавати її місцевим виробникам і знову й знову запускати колесо обороту грошей у громаді.

Для того, щоб співпрацю підприємств з домогосподарствами зробити прозорою і легкою створили спеціальний кооператив. Він приймає молоко по 10 гривень за літр, це майже вдвічі дорожче за ціну від перекупників. Це молоко потім іде на перероблення у сироварні, випічку в пекарні та у місцеві школи для сніданків.

«Зараз маємо ідею створити тут навчальний центр, або по сучасному хаб для підприємців. У ньому будемо навчати молодих бізнесменів і бізнесвумен маркетингу, застосуванню сучасних технологій, проектній роботі для участі у грантах, — додає Лідовий. — Також хочемо створити живий ютюб канал, на якому кожен підприємець зможе показувати всі процеси виробництва своєї екопродукції і таким чином виводити свої товари на нові й нові ринки. Зараз, коли логістика стала простішою, а замовлення можна відправити і отримати буквально через добу — підприємець може продавати не лише з прилавка. Але треба вчити їх цьому».

Екопродукт: свій до свого по своє — як працюють Сергіївська пекарня і сироварня

Один із перших підприємців, який на собі випробував безвідсоткове кредитування з Фонду підтримки підприємців став Володимир Опришко. Ще у 2018 році чоловік загорівся ідеєю відкрити власну пекарню, яка б забезпечувала хлібо-булочними виробами всю громаду. Тоді ж він узяв допомогу на 300 000 і справа пішла. Закупили обладнання, розробили власну рецептуру, навчили людей і створили «Сергіївську пекарню», яка сьогодні забезпечує свіжою випічкою вже не тільки громаду, але й частину Гадяцького району, трішки Сумщини і готується виходити на полтавський ринок.

Паралельно створили і «Сергіївську сироварню» — саме вона сьогодні скуповує у місцевих молоко за конкурентною ціною по 10 грн/л, тоді як перекупники дають 5-6 грн. На сироварні виробляють кілька видів твердого і м’якого сирів, варене та неварене згущене молоко.

«Це місцевий продукт. Це перш за все. Ми знаємо з якого молока робиться продукція. Знаємо хто і як її виробляє. Ми допомогли з облаштуванням. Зараз там надсучасне обладнання і це повністю екологічний продукт, якому довіряють, на відміну від магазинної продукції на прилавках маркетів», — говорить Ігор Лідовий.

Розвиток внутрішньої економіки — як збільшити бюджет громади вп'ятеро

Сергіївська громада самоутворилася однією з найперших у 2016 році. Тоді, розповідає голова ТГ, бюджет громади складав 9 млн гривень власних доходів. А вже цьогоріч планують, що він складе 50 мільйонів гривень.

«Тільки за перше півріччя ми вже маємо 30 мільйонів. Це, по-перше, земля. Ми цьогоріч провели низку аукціонів і здали в оренду землю по 30 000 гривень за гектар, збільшивши ціну майже на 100% від нормативної вартості. Провели нормативно-грошову оцінку під промисловими підприємствами. Зросли також доходи і від ренти з нафто-газ видобутку. Зростає разом із заробітною платою і податок на доходи фізичних осіб. Плюс податки платять наші місцеві підприємці. Завдяки тому, що більшість людей працює тут і гроші витрачає тут, ми маємо фактично локальну економіку».

Сильні мають право бути оптимістами

Сергіївська громада — приклад того, як співпраця бізнесу, влади і мешканців може бути не лише плідною, але й по справжньому ефективною. А ще доводить, що за будь-яких умов при правильному плануванні та бажанні розвиватись можна створити дійсно здорове, самодостатнє та спроможне суспільство. Селищна громада, в яку приїздить жити більше людей, ніж звіти їде — це найнаочніший показник успіху.

Віталій Улибін

Ще з рубрики: "Соціум"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар