"Ми продамо все": чому село на Полтавщині зрівняли із землею

Наша експедиція почалася два тижні тому. Тоді у соцмережах ми побачили відеоролик Суспільного, в якому журналісти спілкувалися із мешканцями Лисівки, а мимохідь згадали Стрижівщину, у якій людей не лишилося. Туди ми й вирушили — шукати історії про тих, кого вже немає.

Пункт прибуття: Стрижівщина

Після години в дорозі GPS повідомив нам: «Ви прибули до місця призначення».

Довкола було лише поле. А ще трактор, який те поле орав, охоронець біля зарибленого ставка, кілька собак.

• Добрий день, а ви не знаєте, тут село повинне бути. Стрижівщина, — запитали ми в охоронця.
• Так ось же вона, — відповів і показав рукою на поле чоловік. — Ще минулого року будинки розвалені були, але їх трактором із землею зрівняли.
• А кладовище?
• Та й кладовище, мабуть.

Зараз на місці Стрижівщини поле і приватне рибне господарство. Про колишнє поселення нагадує хіба що сарай, який слугує господарською будівлею для охоронця ставка.

«Село утворили після Другої світової війни. Тоді в одне поселення об’єднали декілька хуторів. У 60-х роках XX століття у Стрижівщину провели електрику та збудували нову дорогу. До занепаду тут вирощували коноплі, був глиномазний тік. Зараз від села лишилася лише дорога», — говорить пан Микола з Крутої Балки.

«Кладовище там було. Жило зовсім небагато людей. З них — хто поїхав, хто — помер», — додає жителька сусіднього села баба Галька.

Ми поїхали за поясненням до Драбинівки, аби поспілкуватися з головою ОТГ Тетяною Миколаївною.

«У нашій територіальній громаді Стрижівщина не єдина, де людей немає. Є ще Веселка. Там, до речі, люди прописані, але давно вже ніхто не живе. Та й хат давно немає. Молодь їде, старі помирають. Хто туди повернеться?

З усім тим у всіх хуторів є господарі. Діти, онуки, якісь далекі родичі. Коли будинок перетворюється на руїни, ми пишемо рідним листи з проханням привести земельну ділянку до ладу. Родичі приїздять і наймають трактор, аби зрівняти ту ділянку з землею. Це найпростіше. Тоді ділянку можна продати, або здати в оренду.

Ринок землі у нас працює. Люди заробляють на цьому гроші. У нас є ті, хто купує землю: паї та присадибні ділянки. Звичайно, зараз агрохолдинги офіційно не купують угідь. Але ж всі ми знаємо, як це працює насправді: декілька представників компанії-велетня можуть придбати невеликі земельні ділянки, які потім об’єднають в одну. Я проти цього. Бо так України не буде. І села не буде взагалі. Ми продамо все».

За словами очільниці ОТГ, село ніщо не може врятувати від вимирання. Дрібні підприємства витісняють фірми-гіганти, а робочі руки заміняє техніка.

То чи справді все так погано з українським селом?

Історія із селами що зникає — не нова. Майже все молоде населення їде у міста. А залишаються лише люди поважного віку.

Основна причина від'їзду молоді — можливість навчання, пошук роботи, перспектив та можливостей для самореалізації. Окрім того, студенти, які приїхали до міста на навчання із села зауважують, що навчання в місті - це втеча від важкої сільської роботи, втома від того, що ти весь час у фокусі уваги свого вузького соціуму, коли всі про тебе все знають, потреба в закладах для відпочинку і розваг та інших вигодах.

Чому села залишаються без людей?

• погіршується інфраструктура;
• закривають школи, амбулаторії, магазини, поштові відділення;
• трудова міграція;
• зменшується народжуваність (за словами голови Драбинівської ОТГ у Драбинівці цьогоріч народилися лише дві дитини).

Авжеж, Україна не єдина держава у світі, де є подібні проблеми. Так, схожі процеси відбуваються і в сільських регіонах ЄС. Європейські демографи стверджують, що до 2050 року населення європейських урбаністичних зон зросте більш ніж на 24 млн, натомість селян поменшає майже на 8 млн (Євростат).

В Україні занепад села нерідко пов’язують із розпадом СРСР, але 70% сільських поселень ЄС зазнавали депопуляції ще в 1960-х.

Найширше депопуляція охопила села Литви, Естонії, Болгарії, Латвії та Угорщини — там вимирають близько 80% сільських районів. За даними European Territorial Observatory Network, депопуляція пов’язана з тією ж соціально-економічною симптоматикою, що й в Україні: зменшення потенціалу місцевих ринків, зниження якості та доступності послуг, занепад інфраструктури, безробіття, старіння населення тощо.

Як врятувати село від знищення?

Усі опитані нами сільські мешканці впевнені, що села уже не відродити.

«Раніше про нас дбала держава», — говорили вони, а тепер кожен сам за себе.

Але позитивний досвід Сергіївської ОТГ доводить протилежне.

Важливо тільки:

• підтримувати місцевих виробників;
• давати вигідні кредити молодим родинам, які хочуть започаткувати бізнес у селі;
• звільнити підприємців, які залучають до роботи місцевих жителів від податків на 5 років;
• формувати держзамовлення на вирощену продукцію;
• постачати у місцеві супермаркети продукти, вироблені в селі.

Коли людьми керує зневіра, навряд чи можна щось створити чи відновити. Але якщо ви активні та прагнете змін у своєму селі, то завжди можна знайти тих, хто допоможе. Бо як казав класик — сміливі завжди мають щастя.