Від хат-мазанок до «сталінок» та будинків-монстрів — як змінювалася архітектура Полтави

Достатньо самого погляду на архітектуру міста, щоб зрозуміти, як воно формувалося та які епохи на нього впливали. У цій статті ми спробуємо розібратися, як історія вплинула на архітектуру Полтави, щоб краще зрозуміти наше місто.

Полтава в часи свого формування знаходилася на так званому фронтирі, слабко контрольованих і легкопроникних землях на перехресті між заходом і сходом, тому вона час від часу занепадала і відроджувалася. Сюди будь-якої миті могли вдертись кочові племена зі степу і вкотре спустошити місто, та так, що від нього нічого не залишиться.

У 15 столітті, наприклад середньовічних полтавців вбили, а поселення спустошили кримськотатарські орди. Щоправда, містом тодішню Полтаву назвати було складно. Це були невеликі стоянки на добре відомих нам пагорбах з помешканнями, які народилися з глини, й у ту глину потім перетворилися. Лише керамічні черепки на різних глибинах Іванової гори з різними орнаментами свідчать про часові проміжки між дуже давніми і давніми полтавцями.

Глиняна Мекка

Дерево, глина, солома, очерет — матеріали, з яких на цих землях формують житло вже тисячу років, а технологія суттєво не змінювалася ніколи.

Статус міста Полтава встигла отримати двічі, адже їй надавалося Магдебурзьке право двічі, а з ним і європейське самоврядування та судочинство міщан — перший раз за польської корони, а другий раз за Гетьманщини.

Але із загадкових причин Полтава до середини 19 століття більше нагадувала гарнюнє побілене велике квітуче село суцільно з гонтовими чи очеретяними стріхами, за винятком кількох цегляних хат і церков звісно. Хоча по документах була містом. При в'їзді було багато вітряків.

Не було навіть цегельних заводів, окрім тих що для потреб церков.

Академік Йоганн Гюльденштент, що подорожував Полтавою у 1775 році у своїх нотатках пише:

«... за виключенням двох-трьох будинків, всі були дерев'яні».

Через сім років подібний запис зробив і Василь Зуєв:

«Забудова у місті дерев'яна, низинна, за виключенням двох або трьох кам'яних будинків, проте все гарне, порядне, зовні вимащене і вибілене».

І купу разів про Полтаву хтось робив такі записи.

У стилі українського бароко житло в Полтаві ніхто не будував

Першим сформованим стилем на теренах Полтави, було бароко, якщо точніше – козацьке бароко. Ця архітектура виникла внаслідок злиття європейського стилю з притаманним українським землям рисами, й була більш стриманою порівняно з оригіналом. Храми у стилі українського бароко — це приблизно ті самі давні дерев'яні храми тільки з каменю й з різноманітним прикрашанням.

Цьому стилю притаманна вибагливість, ошатність, складні динамічні форми. Часто українське бароко називали мазепинським, бо саме Мазепа був найбільшим меценатом Гетьманської України. Завдяки йому українське бароко досягло визнання та розквіту.

Завдяки фінансуванню козацької старшини у свій час більшість церков Полтави, які відомі як дерев'яні в 18 столітті перевтілили у камені. Так було і з Хрестовоздвиженським монастирем, і зі Стрітенською церквою (не збереглася), і зі Свято-Успенським собором. При чому дзвіниця останньої не є бароковою, це класицизм.

Бароковими у Полтаві виконані тільки сакральні споруди, житлових барокових будинків не було жодного. Не складно зрозуміти чому. Якщо у Полтаві просто цегляний будинок був небувалою розкішшю, то вишукана архітектура — це взагалі щось нереальне.

Губернське місто з класицистичним обличчям

Переломним моментом у розвитку Полтави було заснування Полтавської губернії з перетворенням Полтави на губернську. Щоб це реалізувати, місто потребувало укрупнення та створення нового адміністративного і громадського центру.

Одразу на початку 18 століття почали розробляти нове планування, прорубувати нові вулиці, формувати нову експериментальну Круглу площу, вулиці якої розходилися променями у сторони світу.

Забудова нового губернського міста збігалася з буржуазною революцією, коли в імперії запозичили класицизм, хоча в Європі вже відходили від цього стилю. Класицизм взяли за основу, бо він відтворює необхідні росії принципи — імперськість, античність, Рим.

Основні риси класицизму: симетрія, використання прямих ліній замість довільних, використання помпезних колон.

У 1805 році за пропозицією генерал-губернатора Куракіна спроектували вісім адміністративних будинків у стилі класицизму на Круглій площі, але у білому потинькованому виконанні, що надавав йому ознак українських хат.

Поступово класицистичний стиль вийшов за межі нового адміністративного центра Полтави й багато де зустрічався по місту.

Одним з яскравих прикладів масового житла у класицистичному стилі є будинки на півтора поверху середини 19 століття на колишній Дворянській вулиці (Пилипа Орлика), яку готують повністю перепланувати. Тож є тимчасова можливість їх побачити.

А це одн із перших особняків нового губернського міста. Він має цілих шість колон з цільних стовбурів дерев. Колись належав то генералам, то радникам.

Але попри часи великих сподівань, відчутних соціально-економічних змін у губернській Полтаві не було, промисловість не розвивалася. На новопрокладених вулицях поряд з палацами вищих урядовців міщани у більшості все так само зводили маленькі будиночки у звичайному українському стилі, але подекуди декорували їх у класичному стилі: і мазанка, і висока архітектура в одному флаконі, як то кажуть.

Купецьке західне різноманіття: еклектика, модерн

У другій половині 19 століття в імперії почалися реформи, ширився капіталізм, росло населення міст. У Полтаву перенесли Іллінський ярмарок — другий по товарообігу в імперії. Сприяла економіці також побудова залізниці.

Тепер будувати у типовому класицистичному стилі було не обов'язково, як раніше. Дозволялося зводити будівлі за індивідуальними проєктами, не треба вже було тинькувати фасади у білий колір, як це було раніше, і в містах з'явилися червоні цегляні будівлі.

Цей палаючий червоний будинок, наразі кооперативний технікум, є пам'яткою архітектури, адже колись тут був торговий дім. Нинішня вулиця Небесної сотні тоді називалася Мало-Петровською й на цьому проміжку була суцільною торговою площею

Місто заполонила, не сказати, щоб вишукана, як в Одесі чи Києві, але різноманітна архітектура, яку замовляли заїжджі чи місцеві купці для себе, чи для бізнесу: торгові ряди, житлові будинки з магазинами на першому поверсі, прибуткові будинки, готелі.

Зазвичай це була еклектика, тобто будинки, що мали певні риси оригінальних стилів: готики, ренесансу, мавританського стилю, але такими не були.

Серед кращих зразків тих часів можна назвати будинок на Першотравневому проспекті, на даху якого є химерні звірі: чи то сфінкси, чи то грифони, які були дуже популярні у Франції. Також цікаві приватні будинки Перцовича на Пушкіна – в псевдо готичному стилі та особняк підрядника Бахмуцького на Пилипа Орлика — в мавританському стилі.

Наприкінці 19 століття архітектори починають відчувати внутрішній конфлікт з усім класичним, що асоціюється з імперіями, починається доба нового романтизму, весна народів. На цій хвилі розвивається новий стиль — модерн. Основні його риси: небагато декору, хвилясті лінії, що наближені до природних, декор з квітами, язики полум'я. Яскравим представником цього стилю є будинок архітектора Весселі на Котляревського.

Український модерн — новий голос та швидкий кінець

Поряд з європейським модерном, ніби поезія, на початку 20 століття не пасе задніх УАМ, де поєднані національні форми, народні традиції хатнього і церковного будівництва, рясне використання мальовничого керамічного декору, башт, що нагадують дзвіниці українських дерев'яних церков.

Після захоплення Полтави більшовиками багато хто з діячів УАМ опинилися в еміграції, багато підпадали під арешти й цькування з політичними обвинуваченнями.

УАМ якщо і набув подальшого поширення у Полтаві, то лише у більш раціональних формах. Наприклад для залізничників на Червоному шляху побудували декілька дрібних одноповерхових будівель з рисами народного стилю, де одразу впадають в око такі ж шестикутні вікна, як і в Краєзнавчому музеї. Зі значних зразків був також палац залізничників на Південному вокзалі, який, на жаль, не пережив другу світову.

На противагу УАМ у 1922 році за більшовиків збудували Народний дім імені Короленка з колонадою в архітектурних формах класицизму у симбіозі з модерном, так зване ар-деко.

Це було щось доволі дивне, вирване з часу, але оригінальне. Цей будинок, що нині слугує школою, був скоріше винятком. Ар-деко посунулося у бік спрощення й функціоналізму, проте у Полтаві більшовики надавали перевагу зведенню виробничих корпусів м'ясокомбінату чи панчішної фабрики, аніж будівництву житла для працівників. Люди тіснилися де прийдеться, по декілька сімей на кількох квадратних метрах у вже існуючому житловому фонді.

Сталінський ампір — будувати потрібно так, ніби радянський союз завжди існував

На початку 1930-х років у радянській архітектурі занепало нове дихання, тому стався повний розворот назад до традиційних помпезних форм. Архітектори повернулися до спадщини минулого – російського класицизму. Так виник «сталінський ампір».

Класицизм чомусь завжди брали на озброєння імперії й насичували його притаманним йому декором. У «сталінках» часто можна побачити ліпнину зі звеличувальними зображеннями серпа і молота, або з декором на тему дружби народів.

Ще до війни у 30-х роках у Полтаві збудували декілька багатоповерхівок для сімей робітників прядильно-трикотажної та панчішних фабрик чи для робітників заводу «Метал».

Сталінки не були позбавлені смаку. Навіть над найтиповішими малоповерховими зразками працювали архітектори, які намагалися урізноманітнити зовнішній вигляд, через що сталінки мають цікаві конфігурації, різне планування, поверховість, мансарди, балкони, прикрашені рустовкою, карнизами тощо.

Найамбітнішим проєктом у Полтаві мав бути комплекс сталінок на Авіамістечку у формі літер «ссср» біля авіабази для військовослужбовців. У 1934 році вже було зведено дві літери, але планам завадила війна, до наших днів збереглася лише одна літера.

Прикладом довоєнного палацу культури є ДК ПТМЗ у Полтаві з ліпниною на фасаді.

Декоруванню фасадів вирішили покласти край через надмірну, на їхню думку, увагу до нього, натомість у 1955 році постановою про усунення надмірностей взяли курс на здешевлення житла, адже головною з проблем досі було відновлення після війни.

Масове житло, хрущовки, брєжнєвки — «копіровать, вставить»

На зміну дорогому «сталінському ампіру» прийшла типова радянська архітектура, перш за все хрущовки, яку можна було б швидко спроектувати, скопіювати, на заводах наштампувати і цілими масивами побудувати. Радянська візія вимагала — розселити якомога більше пролетаріяту.

У 1968—1969 роках хрущовки були теж згорнуті, за ними прийшли брєжнєвки — в середньому на 9-16 поверхів, з'явилися різні варіанти висотності, планування, забезпечення комунікаціями. Але принцип залишався той самий — не відходити від типовості забудови. По проєкту одного архітектора могли побудувати тисячі багатоквартирних панельок чи цегляних будинків.

Надалі будинки виростають все більше у висоту завдяки поліпшеним технологіям, монолітним каркасам, стають досконалішими, з'являється навіть якась варіативність чи декоративність, як наприклад різноманітні патерни на сходових клітинах, дахи різної коніфгурації, балкони. Навідміну від хрущовок, з'являється простір для творчості.

Бруталізм і неомодернізм

Саме в цей період, на початку 70-х років у Полтаві з'являється багато не тільки типових будинків, але й індивідуального замовлення, наприклад театри чи адміністративні будівлі.

Раніше ми писали про неомодернізм, зачіпаючи тему майбутньої реставрації Автовокзалу. У будівлях цього стилю використовували прості лаконічні геометричні форми. Навідміну від бруталізму, де не те що грубі фактури, там взагалі використовувався необроблений бетон, тут могли облицьовувати фасади наприклад мармуром чи піщаником, а десь керамікою. Для Полтави це явище близьке, адже в нас під боком гончарна Мекка — Опішня.

Постмодернізм і хай-тек чи «жлоб-арт» та «бикоко»

Поки у срср архітектори були скуті рамками радянської боротьби з «ізлішествами», у світі архітектори ще у 60-х роках втомилися від простоти у дизайні, захотіли мати простір для експериментів, тож почали знову загравати з класичними чи рослинними формами, знову додавати декоративні елементи, які не мають практичного застосування. Архітектура у той час рухалася в бік розвитку та футуризму. Так виник постмодернізм, що розвивається і досі.

Наразі в архітектурі широко використовують скло, блискучі поверхні, нано-технології, 3д-друк і паралельно зелені дахи та різноманітний еко-активізм — все що є прогресивне у світі.

Але на українському просторі ще у 90-х сформувався інший підхід до архітектури. В українських архітекторів з'явилася свобода дій, але насправді вона була умовною. Адже до того моменту, поки замовник зі своїм баченням краси платить гроші за проєкт, архітектор залишається заручником його забаганок.

Гірше, коли не тільки архітектор є заручником цих забаганок, а й місто. Коли «мішки з грошима» отримують дозволи в кулуарах і диктують, як місто має виглядати, не питаючи усіх інших, це призводить до хаотичного шматування вулиць, знесення історичних будинків.

Девелопери штампують проєкти й місто заполоняють громіздкі однотипні історично стилізовані жк, на меті яких створити якомога більше ефективної площі, підсунувши замість відреставрованого старого нове в дешевій обгортці.

Звідси береться «бикоко» чи «жлоб-арт», бо будинки виглядають ніби макети, імітують цінність, не маючи ніякої оригінальності. Те саме стосується і міксування, коли створюють основу-репліку і надбудовують скляним футуристичним об'ємом — ніби хай-тек, а скоріше «хай-так».

Справа навіть не у законах краси чи гармонії, не в тому що та чи інша архітектура подобається, або ні, справа у зухвалості з якою це роблять, чхаючи на ту архітектуру, яка уже сформувалася у місті, і ніби служить фоном, приваблює туристів.

Щоб Полтава виглядала сучасним європейським містом, потрібно оберігати старі кам'яниці й навіть деякі мазанки від знесення і запобігати хаотичній забудові.

Редакція «Полтавської хвилі» зібралася, щоб писати не лише швидкі новини, але й хороші та корисні тексти для розумних людей. Підготовка деяких текстів займає тижні або й місяці. А матеріали з фронту завжди супроводжуютьсч ризиком для життя. Але ми віримо, що наша робота допомагає змінювати країну та суспільство на краще. Погані тексти — це швидко й дешево. Хороші — довго й дорого.

Щоб робити хороші, нам потрібна ваша допомога.