«Вона до нас приїхала з животом, дітьми і в жахливому стані. Частина її руки не працювала, два пальці відрубані»: де полтавки шукають порятунок
«Не кожна жінка розуміє, що живе у домашньому насильстві. Саме тому і мовчить. Варто пам’ятати: кожна жінка, яка страждає від домашнього насильства, має викривлену реальність. Вона розуміє, що щось не так, але піти не може. Бо якби ми всі знали, як уникнути маніпуляцій, як не опинитися на місці постраждалої — то таких центрів, як наш, не існувало б,— розповідає Олена Чикурова, керівниця Притулку для жінок від благодійної організації «Світло Надії». З нею кореспондентка «Полтавської Хвилі» зустрічається 25 листопада, в Міжнародний день усунення насильства проти жінок,
"Когось привозили до нас з тяжкими травмами. Наприклад, була жінка, яка прибула після операції — чоловік побив аж до розриву кишківника. І тепер у молодої жінки — перша група інвалідності».
З пані Оленою зустрічаємося прямо у притулку. Тут кілька обладнаних для проживання кімнат, є туалети, душові, кухня. Окрім цього, є й спеціальні приміщення для спілкування з психологом та іншими спеціалістами.
Коридором бігають діти. На кухні щось готує чорнява жінка у довгому халаті.
«Центр відкрився 27 червня 2017 року. З самого початку у нас проживало 367 людей: приблизно половина дітей, половина жінок. З них 91 — за 2021 рік. Але це не враховуємо тих, хто звертався за психологічною чи якоюсь іншою допомогою, але не потребував притулку. Якщо брати в цілому, ми допомогли більше 600 жінкам. Зараз у нашому центрі проживають шість жінок та четверо дітей. В основному, усі — мешканки Полтави та Полтавської області. Проте бувають випадки, коли жінці небезпечно у рідній області, тому вона приїжджає до нас з іншого кутка України. До нас тікають від чоловіків, батьків, від тих — хто дозволяє собі знущатися над іншими», — ділиться пані Олена.
За її словами, жінки, яким знадобився прихисток можуть мешкати в притулку до трьох місяців. Якщо ж виникли якісь непереборні обставини, цей термін можуть подвоїти до половини року.
«Зазвичай ті, хто потрапив до нас, вже не повертаються у те життя, яким вони жили раніше. Бо коли ти сама можеш заробити гроші, орендувати житло і забезпечувати своє життя та дітей, ти відчуваєш свободу від того, що було з тобою раніше. За останні два роки жодна жінка не повернулася після притулку до свого агресора. Хоча у перший рік роботи — таких було 4 випадки», — розповідає керівниця притулку.
За її словами, було й кілька ситуацій, коли жінка настільки звикала до статусу жертви, що продовжувала у ньому перебувати ще дуже довго. Такі жінки після потрапляння у притулок не шукають роботу, не намагаються покращити життя. Лише в останній місяць перебування знаходять інший такий Центр допомоги, в іншій області, куди їдуть.
А буває й таке, коли жінка пробує знайти допомогу, але наштовхується на тотальну непідтримку з боку оточення.
«Мені хотілося б звернутися до кожного: думайте, що і де ви пишете. Іноді у соцмережах я бачу, як жінки пишуть з проханням про допомогу. А для багатьох розповісти свою історію — це великий крок. Жінки описують ситуацію і запитують, чи це домашнє насильство, чи це “вона накрутила”. І їй коментують у стилі: “це ти з жиру бісишся”, ображають тощо. І найгірше — що ця жінка може прочитати коментар і більше ніколи про свою біду не заговорити. А вдома у неї буде агресор, який вже роками їй каже, що це вона все накручує. І рано чи пізно така жінка опиняється повністю у почутті вини, переконана, що це з нею щось не так».
За словами пані Олени, кожна має знати — є місце, де допоможуть. І наступні історії про мешканців притулку — тому приклад (імена постраждалих від домашнього насильства змінені)
«Вагітна з відрубаним пальцем»
Олександра проживала у селі на кордоні з Румунією. Мала двох дітей, на момент звернення у Центр для жінок, які опинилися у складних життєвих обставинах була вагітна втретє. Там, де вона жила, не мала безпечного місця перебування. Відтак жінка втекла у Полтаву.
«Вона до нас приїхала з животом, дітьми і в жахливому стані. Частина її руки не працювала, одного пальця не було взагалі, а один був майже відрубаний і якось дуже криво і неакуратно пришитий. Її діти розповіли, що ця жінка обороняла від свого співмешканця свою малечу, коли той кидався на них з ножем. І так вийшло, що під час нападу він відсік їй два пальці», — розповідає Олена Чикурова.
Як розповідала Олександра, побої вона терпіла не раз. Її чоловік займався контрабандою — цигарки, алкоголь — і регулярно «взаємодіяв» з поліцією. Давав хабарі тощо. Тож правоохоронці прикривали чоловіка Олександри не тільки під час його діяльності, а й тоді, коли жінка шукала захисту в поліції після побиття.
У Полтаві Олександра поволі отямилася й розповіла про те, що двоє дітей — не від чоловіка-контрабандиста, а від колишнього. Ще до стосунків з насильником, вона шість років працювала у Німеччині. Там познайомилася з німцем, з яким невдовзі почала жити разом. Згодом народила йому двох дітей.
Так сталося, що жінці треба було повернутися в Україну. Там вона вже зустріла іншого, закохалася і передумала повертатися у Німеччину, а зі своїм колишнім співмешканцем перервала всі зв’язки.
«Ми у соцмережах, через знайомих змогли знайти цього німця. І зараз вже більше трьох років ця жінка знову живе у Німеччині, діти з батьком, тож історія, на щастя, завершилася добре», — повідомила Олена.
«Бабуся та 6-річний онук, який майже не вміє розмовляти»
Бабуся Ольга потрапила у притулок кілька місяців тому. З собою мала лише старенький телефон, за руку тримала 6-річного онука Романа. Дитина плакала і не могла зв’язати слів.
Ольгу привезла поліція. Її та дитину забрали з орендованої кімнати, де ті проживали. Свого житла у них не було — оскільки кілька років тому бабуся продала квартиру, а купівлю будинку довірила недобросовісним рієлторам. Ті запропонували дім без документів, забрали кошти. А через кілька місяців бабусю та онука виселили з будинку справжні господарі.
У результаті Ольга мала шукати недорогу кімнату в Полтаві. Орендувала її у чоловіка, який любив випити. Часто його застілля закінчувалися тим, що він бив Ольгу та її онука. Захистити родину було нікому: син Ольги та його дружина (батьки маленького Романа) мали проблеми з алкоголем, були розлучені між собою. На додаток, мати ще й позбавили батьківських прав.
«Дитина майже не розмовляла. Він ходив у садочок, але так… Ним ніхто не займався, він майже не розмовляв, не розрізняв кольори тощо. Хоча хлопчику 6 років! Ми взялися за питання адаптації дитини дуже серйозно. Почали спілкуватися зі Службою у справах дітей, шукали, як ми можемо допомогти маленькому Роману. А цей хлопчик такий добрий! Постійно ходив за нами, часто сидів у нашому кабінеті, з нами він навчився краще розмовляти, допомагав, у чому міг. За короткий проміжок часу він став душею нашого притулку», — розповідає працівниця притулку Анжела.
Аби врятувати родину, працівники притулку допомогли батьку Романа піти у Центр адаптації БО «Світло надії», аби він зміг побороти алкоголізм. Проте чоловік звідти втік.
З бабусею, яка теж узялася до чарки, почав працювати психолог. А дитину спершу перевірили в Інклюзивно-ресурсному центрі, де йому провели психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини.
Наразі хлопчик цілодобово перебуває у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей «Любисток», відомий у Полтаві кількома неприємними випадками. Так, наприклад, у 2020 році там побили хлопчика, а у грудні того ж року 13-річний вихованець закладу зґвалтував 5-річну дівчинку, коли перебував у лікарні.
Проте, як вказує Олена Чикурова, наразі у закладі змінилося керівництво та педагогічний склад. Також працівники БО «Світло надії» постійно контролюють ситуацію.
Як стверджує Олена Чикурова, вихід є навіть з найскладніших ситуацій. Головне, не мовчати!
Тож, якщо ви потерпаєте від домашнього насильства, звертайтеся за телефоном: 0668295573 (консультування жінок із питань домашнього насильства від БО«Світло надії»). Тут допоможуть!
Окрім цього, в Україні з’явився перший мобільний додаток для захисту жінок та дітей від домашнього насильства
Нагадаємо, раніше Олена Чикурова розповіла «Полтавській Хвилі» про те, що для притулку не треба документів. А якщо немає й грошей, то притулок забезпечує й «банком їжі»
