Злість і сльози — це нормально: як давати лад дитячим істерикам

Одного разу мій син запропонував мені свою печеньку, а я її взяла. Моїй увазі була представлена мініатюра «Як довести до істерики за 2 секунди». Що ж, життя юнака в кризі трьох років суворе і нещадне.

Зізнаюся чесно, я одна з тих щасливиць, у житті яких дитячі істерики зустрічаються рідше, ніж парубки в кулінарному технікумі. Але при цьому мені дуже знайома та суміш почуттів, коли тобі одночасно і шкода маляти та дратує так, що хочеться прямо зараз бронювати білет кудись в Куала-Лумпур, вдавши, що то не твій нащадок горла дере, що тобі його підкинули й, взагалі, «Дитино, де твоя мама?».

Істерики – це одна з найбільш емоційно заряджених тем серед батьків. І в ній багато сорому, адже ця реакція дитячого організму сприймається як ознака батьківської неспроможності.

Дивно, але факт, що в той час, як людство цілком серйозно планує колонізацію Марсу, істерика в людному місці все ще супроводжується цмоканням, «ай-яй-яйканням» і дружніми пропозиціями небайдужих «забрати цього неслуха із собою».

Що ж воно за звір такий? Під істерикою ми розуміємо бурхливий вияв емоцій, який часто супроводжується неконтрольованим плачем, криками та низькою реакцією на навколишній світ. Є хибна думка, що істерики – це виключно засіб маніпуляції.

Насправді основних причин істерик дві:

Фізіологічна – дитина плаче, бо втомлена, голодна, перевтомлена, хоче спати чи хворіє. Емоційна система дітей, особливо дошкільнят, ще дуже нестійка, і в момент перенавантаження перезаряджається істерикою. Це якщо простими словами. Істерика традиційно вважається чимось поганим, свідченням поганого виховання, але по факту – це природний спосіб скинути емоційну напругу. Сюди варто віднести також емоційні зриви у вікові кризи.

Так, трирічний малюк через вік просто не здатний контролювати прояви своїх емоцій та їх інтенсивність. А підліток, який теж у перехідному періоді переживає колосальні гормональні зміни, може реагувати надто емоційно.

Потреба у зворотному зв'язку – це оті добре всім відомі істерики-маніпуляції. Це надбаний спосіб реакції, який формується приблизно таким чином: дитина в магазині хоче іграшку, а у плани дорослого це не входить – дитина починає голосно протестувати – дорослий не може витримати негативні емоції малечі (через власну втому, страх показатися неавторитетним батьком в очах оточення тощо) – дитина отримує бажане, і така: «О, схема робоча». Насправді за один раз сформувати звичку маніпулювати істериками не можливо, але, якщо подібна ситуація повторюється, то цього варто очікувати.

Як відрізнити її від істерик першого виду:

• вона завжди направлена на глядача (не скільки на присутність, скільки на його реакцію);
• якщо під час істерики від перевтоми дитина не бачить і не чує білого світу, то в цьому випадку акція швидко припиняється, коли дитя отримує бажане;
• маніпулятивна істерика завжди має ціль – задовольнити конкретну потребу, в той час, як в першому випадку часто навіть не зрозуміло, чому дитя плаче.

Кілька важливих моментів:

У цій статті я говорю про ЗДОРОВИХ дітей, без неврологічних діагнозів.

Дитина навчається контролювати свої емоції, приблизно до семи років, а то і пізніше. Це цілком фізіологічне явище – відповідні зони головного мозку лише дозрівають. Тому кричати у відповідь: «Заспокойся, вража дитино» немає сенсу (хоча деколи дуже хочеться).

Маляті важливо проявляти емоції. Злість і сльози – це НОРМАЛЬНО!! Часто татусі, які виховують хлопчиків, переживають, що якщо давати майбутнім чоловікам плакати, то вони виростуть нитіками. Ні, якщо реагувати розумно, вони виростуть чоловіками з високим емоційним інтелектом.

І так, хлопчикам можна плакати.

Дорослим, яким в дитинстві не давали адекватної реакції на їхні ж істерики (кричали, забороняли рюмсати, били), складно витримувати прояв емоцій своїх дітей (у них просто відсутній такий досвід). І часта реакція серед них – дати все, аби лише маля не плакало. Що, знову ж таки підкріплює маніпуляції, як спосіб поведінки.

У момент істерики дитині складно, а часто і страшно, тому крик лише погіршує ситуацію.

Всі виховні моменти варто проводити лише після того, як маля заспокоїться, може і через кілька годин.

Що робити?

Дитину до 2,5-3 років, можна спробувати відволікти, але старших важливо вчити розрізняти та контролювати власні емоції (акцент на слові «вчити»).

Зберігати спокій. Ніщо так не продовжує тривалість істерики, як нестійкий, знервований дорослий поруч. Якщо здається, що от-от закипиш, варто спробувати заспокоїтися. Ми, на відміну від дворічки це вміємо. Можливо, знадобиться трішки віддалитися фізично, особливо, якщо є спокуса дати по попі. Дитині важливо транслювати, що вона в безпеці, в першу чергу через власну емоційну стійкість.

Якщо істерика має фізіологічну причину

Важливо усунути причину – вкласти маля спати, нагодувати, вивести з приміщення тощо, залежно від причини істерики.

Доволі міцно обняти, повертаючи дитині відчуття власного тіла. Можна ритмічно погойдати, втішати словами, пояснюючи, що дитя відчуває: «Ти плачеш, бо втомився. Зараз ми з тобою ляжемо спатки, ти відпочинеш, і вранці знову будемо гратися». Можна промовляти голосні протяжливо, я не знаю як це працює, але працює.

По можливості варто напоїти водичкою.

У перспективі важливо усунути причину істерик – відкоригувати режим дня, підлікувати. Якщо регулярні концерти відбуваються через перевтому, то знизити навантаження на нервову систему (прибрати частину розвивайок, зайвий похід у гості, зменшити час перегляду мультиків тощо). Було б добре, якби дитя завжди мало можливість вивільнити напругу фізично – побігати, пострибати на батуті чи поколотити грушу. Вдома можна влаштувати бій подушками. Можливо, є сенс переглянути встановлені заборони – чи не багато їх часом?

Якщо істерики маніпулятивні

Важливо лишатися з дитиною в контакті – взяти на руки, якщо протестує, просто бути поруч.

Спокійно і впевнено назвати емоцію, яка володіє дитиною і пояснити свої умови: «Зараз ти злишся, бо я відмовилася купувати тобі іграшку. Я розумію тебе, це сумно, але ми не будемо повертатися в магазин». Тут важливо не видавати зайвих емоцій, все максимально спокійно. Після цих слів плач може стати сильнішим, це нормально. Необхідно бути поруч із дитиною, зберігаючи спокій. Я не прихильних «вийду, хай проплачеться». Те, що дорослий не видає яскравих емоцій уже саме по собі здатне припинити істерику.

Повторюся, це не найкращий момент для виховання.

У перспективі, якщо маніпулятивні істерики – це частий гість, усім учасникам виховного процесу важливо дотримуватися однієї лінії – «Ні, означає ні. Ти маєш право плакати, але це не повпливає на рішення дорослого».

Взагалі, для того, щоб дати дитині можливість безпечно прожити свої емоції, батьки витрачають досить багато моральних сил (є таке слово модняче «ресурс»). Мабуть, кожна мама помічала, що коли вона в нормі, задоволена, спокійна, стабільна, то їй легше переживати дитячі вибрики, та і трапляються вони рідше. Звідси висновок – дорослому варто піклуватися про своє психологічне і фізичне здоров'я. І робити це на постійній основі.

І, на останок. Те, що в дитини трапляються істерики, ще не означає, що у неї погані батьки. Якщо мамі з татом вдається переживати істерики спокійно, познайомити дитя з емоціями, які ним керують в цей час, то це цілком може стати цеглинкою, яка бере участь у формуванні психічно здорової особистості, яка зможе жити в ладу із будь-якими своїми переживаннями. Щасливих нам дорослішань!