Андрухович у Полтаві прочитав уривок з «ненаписаної книги, яка, може, і не напишеться» (фото)
11 листопада до Полтави приїжджав письменник Юрій Андрухович. Зустріч з читачами відбулася в Художній галереї, літературні читання координували організатори Meridian Poltava. Це вже другий письменник, який відвідав наше місто цієї осені.
Перед початком зустрічі Юрій Андрухович розповів, чому обрав саме Полтаву і чи має до нашого міста особливий сентимент:
«Є кілька причин, чому я обрав Полтаву. По-перше, знову захотілося виступити у вас — востаннє це було понад два роки тому, у складний культурний час пандемічних обмежень. А друга причина суто логістична, бо Полтава на шляху з Києва до Харкова».
На думку митця, культура в цій війні отримала одну з провідних ролей. Одна з особливостей цієї специфічної війни полягає у тому, що ми весь час говоримо про культуру, думаємо про культуру, й у нас постійно щось відбувається в культурному житті.
«Географічно так склалося, що місто, в якому я живу (Івано-Франківськ), далеко від фронту. І це добре — мати у воюючій країні такі міста, які можуть виконувати тилові функції: лікувати поранених, проводити культурні заходи, попри повітряні тривоги й всі інші обставини. Полтава значно далі на Схід від нас, тому усі ці функції тут гостріше відчуваються. З одного боку місто тилове, але якщо не буде жодних культурних подій, то це буде неповноцінно».
Письменник також виокремив, що відрізняє Полтаву від інших українських міст. Він відповів з точки зору людини, для якої базовою цінністю є мова.
«Полтава несе в собі особливу цінність, як місто, в якому почалася література, яка пишеться тією мовою, яку ми сьогодні всі розуміємо, знаємо і щодо якої ми усі погодилися. Це місто Котляревського, де один із варіантів української мови створив норматив для загальноукраїнської мови», — сказав Андрухович.
На питання про доцільність пам'ятників російським полководцям, діячам, письменникам тощо, митець порадив застосовувати індивідуальний підхід. Андрухович переконаний — всього руйнувати не варто. Для цього доцільно залучитися підтримкою істориків, політологів, просто краєзнавців, і передусім врахувати думки містян.
«Знаю про обеліск на честь Полтавської битви, от його напевно можна якось переозначити. Мені, наприклад, минулого разу, коли я тут був, сподобалося, що над цим орлом були синьо-жовтий і червоно-чорний прапори. На мій погляд, цього вже було достатньо. Пригадую монумент на місці відпочинку Петра I, тоді там теж був якийсь український знак поставлений. Тому, я думаю, що до всього треба диференційовано підходити».
Говорили й про початок великої війни. Після 24 лютого письменник взяв творчу паузу передусім суто з психологічних мотивів. Перші п’ять-шість тижнів він був завантажений постійними інтерв'ю закордонним та українським журналістам. Приблизно на травень-червень зміг повернутися до тієї книжки, яку почав писати перед вторгненням і уривок з якої прочитав для полтавських прихильників.
Не змогли оминути й одну з найочікуваніших новин — звільнення Херсону.
«Стосовно Херсону у мене постійно було відчуття несправедливості того, що відбулося. Бо з усього українського півдня Херсон і Херсонщина, мабуть, найбільш патріотичний регіон. Відповідно там залишилися наші люди, які скільки часу провели в цьому кошмарі. І ми ще будемо дізнаватися звідти багато різних страшних речей. Але вони вистояли. Я пам'ятаю їхні весняні безстрашні демонстрації. І я радий, що це позаду».
Крім усього, Юрій Андрухович прокоментував свою участь у публічній дискусії з росіянином Міхаїлом Шишкіним.
«Першим моїм відчуттям було просто “за що? за що ця атака? що я зробив не так?” 30 років триває моя діяльність, коли я абсолютно самостійно приймаю рішення і виступаю з позиції українського письменника перед зарубіжними аудиторіями. І я вважаю, що за ці три десятиріччя мав би встановити елементарний рівень довіри до того, що я роблю».
Письменник висловив розуміння щодо напруженої ситуації у суспільстві, коли в усіх здають нерви. Однак свою участь у цій події оцінює позитивно. На його думку, це принесло Україні тільки користь і жодної шкоди.
«Я маю на увазі Україні, нашим інтересам і нашій справі. І час поступово розставляє це все на місця. Мені здається, на сьогодні цих радикальних оцінок або немає зовсім, або поменшало.
Насправді дуже в багатьох людях розчарувався. На їхнє щастя, я не маю доступу до соцмереж, до того, хто що про мене писав. Але від знайомих і друзів дізнавався про декого — вони в моїх очах доволі багато втратили. Але я не буду сопливо у це впиратися і плекати у собі якісь образи».
***
Зала поступово наповнилася глядачами й прихильниками. Модерував розмову президент видавництва Meridian Czernowitz Святослав Померанцев. Сам письменник волів розпочати привітанням Херсона з днем визволення. Під оплески авдиторії він сказав:
«Радіємо разом з Херсоном, що він знову здобув волю».
Родзинкою вечора став уривок з «ненаписаної книги, яка може і не напишеться», який Андрухович вперше публічно прочитав. Хоча письменник ще до кінця не впевнений, буде це роман або ж збірка оповідань.
Митець пригадав, що останні правки вніс до тексту 20 лютого в потязі, дорогою додому з Києва до Івано-Франківська. І привідкрив завісу, що художнім тлом нового твору будуть 70-ті роки.
Сам уривок можна послухати в записі:
У контексті сьогоднішньої розмови від митця прозвучали різні контроверсійні думки. Зокрема про російську класичну літературу, як от Достоєвського, якого, на думку письменника, українці мають перечитувати з олівцем і занотовувати, щоб мати контраргументи у дискусіях.
Також дивними видаються намагання Андруховича всіляко уникати прямих відповідей, перекладаючи їх на самих запитуючих. Часом навіть здається, що наш митець ще не визначився з позицією щодо російської культури в Україні. Як для письменника, який зробив кар‘єру на українському контенті для українського читача, це виглядає щонайменше неоднозначно.
Нагадаємо, раніше Полтаву відвідував український поет, публіцист і перекладач Андрій Бондар.
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.