Десять ігор із дітьми, задля яких не потрібно вставати з дивану
Дитина може не хотіти одягати рукавиці та їсти капусту, рахувати палички та прибирати в кімнаті, чекаючи, що сміття еволюціонує й саме покине приміщення. Але дитина завжди хоче гратися. Особливо, коли треба лягати спати або швидко виходити з дому. А ще, звісно, тоді, коли мама чи тато нарешті прилягти на диван із блаженною думкою: «Полежу трішки».
Для дитини років до 6-7 років гра є провідним видом діяльності, займаючись яким, дитина «прокачує» нові вміння і переробляє отриманий досвід. Граючись, маля не «займається дурницею», як може здатися дорослому, а робить те, чим і повинна перейматися серйозна людина дошкільного віку.
Гратися з дитиною потрібно. Так ми одночасно розслабляємо, розвиваємо, діагностуємо і навчаємо свого нащадка. Але, давайте чесно, деколи тааак не хочеться. Буває нудно (що цілком нормально), чи втомлений, чи просто немає бажання. Для таких випадків я підготувала кілька своїх улюблених «лежачих» ігор, які вимагають від мами мінімального втручання, але із захватом сприймаються дитиною. Вони одночасно прості й непрості, так часто буває, коли займаєшся з дитиною якоюсь нісенітницею, а потім дізнаєшся, що в тому є глибинний психологічний зміст. Тому, годі передмов, ходімо, покажу!
Гра «Десь тут»
Чимось подібним усі займалися в школі, ми називали її «Ковпачок» або «Холодно-гаряче». Суть в тому, що я виганяю дитя з кімнати та ховаю десь заздалегідь обрану "жертвою" іграшку. Далі, зручненько всідаючись, запускаю сина, і він починає її шукати. Я лишень направляю його підказками: «Не тут», «Трохи ближче», «Праворуч-ліворуч», «Під-над-за». Гра прекрасно розвиває просторове мислення, увагу, тренує розуміння прийменників і терплячість.
Гра «Вибиваємо пил»
Полягає в тому, що дитинча лягає, а я долонями легенько поплескую його від ніг до плечей (внизу спини особливо обережно), мов вибиваю пил із подушки. Спершу по задній частині тіла, а потім по передній. По голові може «пройти дощик», коли я легенько, мов капельки дощу, проходжусь по ній кінчиками пальців. Для чого? Поясню нижче.
Гра «Тісто»
Повідомляю сину: «Зараз будемо місити тісто!» — і починаю його «жмакати», проходячи по тілу, проминальними рухами. Паралельно можна разом вирішувати на що ми, власне, тісто місимо: на пиріг, піцу чи пельмені. А ще, домішувати сміливості, мужності, розуму і всього-всього, що потрібно. Не дивлячись на видиму придуркуватість гри, вона, як і попередня, ідеально підходить, щоб втихомирити дитя, яке розбушувалось, або повернути в тіло, коли нащадок нервує. Але все по добрій волі! Масажувати дитя, яке репетує і виривається явно не потрібно.
Гра «Назви щось…»
Пухнасте, гаряче, мікроскопічне і так далі. Лінива гра, яка розвиває мовлення і творче мислення, змушує подумки повертатися до вже здобутого сенсорного досвіду, а ще фантазувати та порівнювати.
Гра «Кур'єр»
Нарікаю дитину кур'єром, телефоную йому через долоню, і прошу привезти мені з доставкою, наприклад, книжку про бетономішалку. Дитя копошиться, приносить бажану річ, а я дякую, і роблю нове замовлення. Якщо заморочитися, напередодні можна навирізати «грошей», і потренувати товарно-ринкові відносини. Якщо мати набереться нахабства, то може замовити собі і яблучка з кухні чи водички скляночку. Єдиний мінус цієї прекрасної гри полягає в тому, що всі покупки доводиться потім повертати на місце.
Вправа «Що я люблю»
Все максимально просто: влаштувавшись зручненько, ми по черзі називаємо те, що любимо (в їжі, одязі, звичках, погоді – що завгодно), і те, що не дуже. При всій своїй простоті, ця вправа одна з моїх улюблених, бо кожного разу допомагає дізнатися щось новеньке про своє ж дитя. А в купі до цього прекрасно тренує мислення, пам'ять, а ще формує довірливі стосунки між мамою і малям.
Вправа «Тунель для потяга»
Ця гра – фаворит моєї дитини. Я, лежачи на підлозі, одну ногу випрямляю, і ставлю на неї другу, зігнуту в коліні. Виходить така собі печерка-тунель, яку повинний подолати паротяг-Вова. В процесі гри тунель може звужуватись, нахилятися – і це сприймається прямо на «ура»! Читала, що ця вправа особливо корисна дітям, які з'явилися на світ шляхом кесаревого розтину. 100% не дам, але шкоди точно не зробить.
Гра «Казкар»
Можна запропонувати дитині скласти разом казку. Починає, як правило, мама, а далі просто доповнює сюжет. Цікаво те, що діти схильні ставити себе на місце головного героя, наділяючи його своїми характеристиками й труднощами з власного життя. Так можна дізнатися причини, чому дракончик перестав дружити з ведмедиком, і чому динозавр не хоче ходити до дитячого садку. Мама може направляти сюжет так, щоб делікатно показати, як можна розв'язувати реальні проблеми вигаданих персонажів. Окрім цього, це позитивно відіб'ється на мовленні й розвиткові фантазії малечі.
Гра «Жучок»
Її, думаю, всі знають! Дитя заплющує очі та простягає мамі ручку. Вона ж двома пальцями, мов жучок, пересувається від зап'ястя до згину ліктя. Завдання дитини вловити момент, коли «жучок» добереться до фінішу і сказати «Стоп!». Діти часто фінішують завчасно і в цьому немає нічого поганого. Вправу цю, до речі, мені нагадав посібник по нейропсихології!
Гра «Про ім'я»
Ця вправа має терапевтичний характер, і буде корисною невпевненим в собі, сором'язливим дітлахам, які не вірять у свої сили. Отже, беремо ім'я дитини, розкладаємо по літерах, і на кожну вигадуємо позитивну рису. Наприклад, ім'я «Аня»: А - активна, Н – ніжна, Я – яскрава. Ця гра підходить уже для старших діток, з молодшими теж можна гратися, але провідну роль тут виконуватиме мама. Взагалі, забавлянки, які пов'язані з іменем дуже ресурсні, адже ім'я – це невід'ємна складова формування особистості та індивідуальності.
Насправді таких от лежачо-ледачих ігор можна придумати масу! При всій їхній простоті вони виконують надважливе завдання – допомагають підтримувати позитивний контакт «мама-дитина», а отже формувати міцний надійний зв'язок між найріднішими людьми. Хай вам буде добре разом. До зустрічі!