У кожної мами свої больові точки. Одна моя приятелька опиняється на межі нервового зриву, коли бачить, як її трирічна дочка методично дістає з супу моркву і живописно розкладає її на столі. Інша просто сатаніє, коли в дитячій наступає ногами на щось липке, слизьке або невизначеної консистенції. В порівнянні з ними мій привід для сіпання ока виглядає настільки тривіальним, що аж незручно говорити – мене дратує, коли мій син каже: «Мамо,мені нудно». Точніше так: «Мааааамоооо, мені нууууудноооо». Наче і нічого такого, але на цю фразу я реагую приблизно так, як людина з хорошим музичним слухом на фальшивий спів, отак: «Ааааааааааааааааа». Ну, ви зрозуміли.
У моєму оточенні багато мам дітей різного віку. І кожна, з ким ми обговорювали тему нудьги, щиро дивується тому, як можна нудитися, коли дитяча просто завалена іграшками, книгами та купою дуже важливого мотлоху, який звісно не можна викидати. Справді, наші діти настільки перенасичені розвагами, що в якійсь мірі розучилися себе забавляти. А дехто і зовсім потрапляє в замкнене коло: дитині нудно – їй купують нову іграшку – дитина грається нею вечір – знову нудно – привіт нова іграшка, і так далі.Кожна мама має свої рецепти, як поводитися з дитиною, коли на ту нападає бентега – від планшету до випікання печива. Я ж у цій статті поділюся тим, що сама вважаю робочим.
Нудьга – це нормально!
Почну з того, що нудьга – це нормально. Більше того, це ще і дуже корисно. Виявляється, що періодичний сплін активізує мислення, розширює простір можливих варіантів та тренує творчі здібності. О як! А ми «хандра» та «хандра». І в ній, до речі, дуже багато ресурсу, це процес творчого пошуку, вихід з «Я не знаю, чого хочу» до «Так чого ж я, власне, хочу?».
Здорова дитина не буде нудитися, годинами лежачи на дивані і розглядаючи стелю. Зазвичай, ми помічаємо, що дитя, яке щойно ходило за нами по п'ятах і нило, вже через 10-15 хвилин захоплено чимось займається. І батькам, дуже важливо витримати саме оті 15 хвилин і не кинутися рятувати ситуацію. Так, це буває досить складно, особливо, якщо надвідповідальна мама раніше заповнювала кожну вільну хвилинку маляти корисними розвивайками.
У таких ситуаціях дитяча нудьга може викликати в дорослих тривогу і докори сумління. Тепер увага! Раз-два-три, як мене чутно? «Батьки» не дорівнює «аніматори». І ми не повинні кидати всі свої справи, щойно в дитятка виникли труднощі з вибором подальшого вибору діяльності. Дорослі цілком можуть віддати дитині відповідальність за цей процес, за дотриманням трьох важливих умов.
I. Це безпечно
Ключовий пункт, який ми стараємося застосувати до всього, що стосується дитини (в межах доступного і розумного). Малеча, проінструктована щодо елементарних правил безпеки, знає, що не можна дегустувати тісто для ліплення і гуаш (я серйозно зараз. Знаю я одного першокласника…), запихати всяке до рота-носа-вух. Якщо дитина все це розуміє – все, хай ступає в самостійну гру з миром.
II. Дитина вміє самостійно гратися
Тут, думаю, все зрозуміло.
III. Маля сьогодні отримало від батьків свою дозу якісного часу
Це десь в середньому хвилин 40-годину на день. Їх можна розділити на половину: по 15-30 хвилин в першій і другій половині дня, або повністю і безроздільно приділити час дитинчаті, займаючись тим,що йому хочеться. Добре, якісний час дають і мама, і тато. Малеча, яка не отримала уваги, буде вимагати її всіма доступними способами.
Якщо ці умови дотримані, то ми можемо вільно і без докорів сумління повертати її відповідальність за особистий час за мінімальної своєї участі.
Отже, дитя канючить, що йому нудно.
Чого робити не варто?
- Давати гаджети. Окрім сумнівної користі, це ще може призвести до того, що дитя звикне, що це основний спосіб подолання нудьги. Хоча я розумію, що спокуса посадити нащадка за мультики ну дууууже велика!
- Діставати весь свій стратегічний запас розваг і розвивайок. Наше завдання як батьків, навчити дитину давати раду собі самому.
Що можна робити?
- Забезпечити дитині вільний доступ до матеріалів для творчості. Хай пластилін, папір, ножиці, клей, фломастери і все інше з цієї опери завжди буде у вільному доступі. Так, можливо, олівці прийдеться купувати частіше, але коли на дитину нападе натхнення творити, вона зможе зайняти себе самостійно, без залучення мами.
- Навчати придумувати ігри з того, що є під рукою.Зайшовши одного разу в кімнату, я побачила, що Вовка організував собі парк юрського періоду, перетворивши свою помаранчеву футболку на лаву, а синю стрічку на воду, в якій плавали динозаври. Аж сльози від педагогічного захвату нахлинули
- Давати зворотній зв'язок: «Так, син, нудно, розумію. Та я в тебе вірю». Деколи пропоную повалятися понудьгувати поряд. Проте моя дитина довго маму-ментора не витримує і спішить себе чимось зайняти.
- Залучати до побутових справ: «Я тут збиралася прати. Не хочеш допомогти мені натискати на кнопочки?».
- Непомітно організовувати простір відповідно до інтересів дитини. Хай у вільному доступі будуть книги, розмальовки, пазли, якщо дитина любить їх складати, будівельні блоки і кубики, якщо у вас росте юний будівельник. У нас є тека із завданнями з журналу «Мамине сонечко», яку Володимир періодично ревізує.
- Задавати направляючі питання: «Подумай, а чим ти любиш займатися?».
Звісно, в кожній сім'ї підхід до виховання свій, і те, що я тут запропонувала може підійти не всім. У вихованні, взагалі, багато чого виявляється завдяки методу проб і помилок. Фантазуйте, експериментуйте і визначайте, що потрібно саме вашій родині. Веселих і продуктивних вам днів! До зустрічі!
