«Дядь Коль, скажи спасіба, шо не взірвали». Цикл «Свідчення воєнних злочинів» — Раківка, Мощун

Скрізь, де ступає нога росіян, в'януть квіти, затьмарюється небо та й зникають посмішки. Ще гірше у місцях, яких торкнулася їхня рука.

«Полтавська хвиля» продовжує серію матеріалів з міст, селищ та містечок, у які вторгся «рускій мір». Наш фотооператор Станіслав Пантелей уже побував у Тростянці на Сумщині. Цього разу ми вирушили у триденну розвідку селами Київщини. У наступні кілька днів покажемо, що побачили в Бучі та Гостомелі, а сьогодні — дачному селищі неподалік Раківки та Мощуна.

Увага! Відео містить ненормативну лексику. Приберіть від екранів дітей.

Пересування місцевістю в околицях Бучі та Ірпеня ускладнене зруйнованими мостами та дамбою. Через підірвану загату вода розлилася, затопивши луки, дороги та деякі селища. Разом зі спецпідрозділом Департаменту патрульної поліції України ми відправляємось дорогами в об'їзд звичних маршрутів. Без супроводу правоохоронців дорога до селищ Забуччя та Ірпінщини й назад може займати години.

Навіть попри комендантську годину, яка тут встановлена цілодобово, тисячі людей на сотнях автівок намагаються дістатися до своїх домівок. Хтось хоче повернутись і лишитись, хтось перевірити дім та забрати вцілілі речі.

Зруйнований міст через р. Ірпінь
Натомість тут створили понтонну переправу, але черги — величезні

Першим у нашому графіку стали села Дачі та Мощун. Місцеві мешканці повідомили, що тут можуть бути заміновані будинки, а в одному з помешкань потребує освідування тіло цивільної людини.

До селища Дачі ми дістаємось спокійно. Прямо на в'їзді крізь колишнє КПП стоїть покинута автівка чи то Таврія, чи то Славута. Вікна в машині вибиті, акумулятор вкрали рашисти — їхати нею неможливо.

Бліндаж на в'їзді в село, в якому вели спостереження росіяни

Гірше ніж свині

Перший будинок від в'їзду був окупований рашистами. Спочатку вони виламали одне з вікон. Потім, очевидно, знайшли всередині будинку ключ. Тут вони жили. Як і скрізь, де побувала орда, тут повна розруха. Навіть свині в Україні живуть в кращих умовах, ніж ті, які собі створюють вони.

Скрізь, де жили росіяни, безлад і хаос
У будинку все понівечено й розкидано
Навіть декоративні елементи руйнували — просто так, заради задоволення

Тут же коло будинку знаходимо єдиний ідентифікатор, який може опізнати власника. Очевидно тут жив/ла блогер, що займається ТАРО.

Срібна кнопка YouTube-каналу "Все грани счастья с Таро"

Підтвердження цьому й в автівці, яка стоїть поруч повністю знищена. Це електрокар BMW. За неможливістю його викрасти, позаяк у селищі відсутня електрика, рашисти просто "денацифікували" авто. Розбили вікна, порізали колеса, повністю знищили електроніку. В салоні також бачимо робочі карти власника.

Карти власника чи власниці залишились у знищеній рашистами автівці

На вулиці тим часом зустрічаємо місцевого мешканця. Це Любомир, йому 56 років. Рашисти два дні тримали його в полоні. «На підвал» чоловіка забрали через камуфляжний одяг та берці.

«Я їм кажу, я не військовий. В нас мода зараз така. Ми тут в селі адідаси не носимо. А вони мені: "ти корєктіровщік"», — розповідає Любомир.
Любомир

«Молитву я прочитаю, але на коліна не стану»

Любомира випустили за два дні. Коли до позицій дійшли офіцери рф та вирішили, що навідник і корегувальник із нього, як з автора тексту артист балету. Втім спочатку його вирішили залякати.

«І один козел ставить автомат і каже: "Відійди до стіни, ставай на коліна і читай молитву". Я кажу — молитву я прочитаю, але на коліна я не стану. Став, обіперся рукою до стіни. Він автомат, с*ка, наставляє і каже: "Давай його пристрелимо нахєр. Ти прикинь, що я пережив», — розповідає Любомир, про те як його випускали з полону.

Його відпустили. Але образу дід не забув. За кілька днів побачив, що без нагляду стоїть танк та вантажівка.

«Танком я керувати не вмію, бл*ть. Забрав Урал той»

У цьому селі — Любомир герой. Спочатку він обшукав танк, забрав документи військових та тепловізор. А потім сів у вантажівку, поставив її посередині центральної вулиці села, витяг акумулятор і сховався. Тепловізор уже згодом передав нашим військовим, які звільняли село.

Нині місцевих тут лишилось не багато — радіють, коли бачать своїх військових

«Вах, как они живут, как живут...»

Місцеві говорять, що першими в село увійшли мобілізовані з так званих ЛДНР. Вони творили шалені безчинства.

«Нас роздягли до гола, щоб ми не могли вийти з хати. Думали, що тут усі навідники. Зкрили. Так ми два дні й пролежали замкнуті й голі. Потім, коли прийшли російські офіцери, сказали, що наші хати не є спостережними пунктами і нам повернули речі. А паспорти не повернули», — розповідає місцевий мешканець Микола.
Більшість будинків у цьому селі вціліли

Разом із сусідом Ігорем після звільнення з полону Микола намагався захищати оселі односельців.

«У них взагалі не було забезпечення. Вони були голодні й курили чайну заварку. Лазили по дачах, забирали продукти і їли. І так хвиля за хвилею. Воно лізе, я кажу: куди ви лізете, там нічого немає, цей будинок тільки купили. А вони відповідають: "Может хоть что нибудь есть".

А коли російській військові залишали село, вигрібали з будинків усе, що було. Микола й Ігор розповідають — забирали килими та пилососи навіть. Вивозили. І весь час дивувались, що тут у людей в будинках є туалети.

Спецпідрозділ поліції оглядає будинки та вулиці
«Вони дикі люди. Дикі. Коли він каже: у них в домах туалети й мікроволновки. Дивувались. Кажуть: "Вах, как они живут, как живут"», — розповідають чоловіки.

Кажуть, передусім шукали в селі нациків і фашистів. Шукали, але не знайшли.

Наразі люди, що лишились, приводять село в порядок. Кажуть, що забезпечення вистачає. Навіть більше ніж потрібно. Бідкаються тільки нестачею корму для котів та собак. Щодня об'їздять всі вулиці та годують тваринок, що лишились по дворах та на вулицях.

Та сама Таврія

«Та єй уже пох*й, дядь Коль. Скажи спасіба, шо нє взорвалі»

Дорогою на виїзд із села бачимо, що місцеві вже намагаються повернути таврію, яку ми бачили на в'їзді у село у двір. Росіяни їздили нею, доки не скінчилось пальне, а потім понівечили й кинули.

— Репортаж, блин снимают. Помогли бы лучше, — вигукує один з чоловіків. — Давай, толкай...
— Лівіше, лівіше. Подряпаєш, — кричить дідусь за кермом. Власник машини.
— Та ей уже пох*уй, дядь Коль.
Дядя Коля

Селище повертається до свого звичного життя. Але воно вже не буде таким як раніше, кажуть місцеві. І ставлення до росіян вже ніколи не буде колишнім. "Денацифікатори" назавжди зробили з цих людей націоналістів, які ненавидітимуть все, що пов'язане з москалями. І так по всій країні.

А ми вже готуємо для вас матеріал із Бучі. Читайте незабаром — додайте сайт Полтавської хвилі у закладки, щоб не загубити або підпишіться на наш телеграм-канал.

Редакція Полтавської хвилі працює цілодобово, аби ви могли першими дізнаватись, що відбувається в країні в режимі реального часу. Якщо для вас важливе те, що ми робимо, можете підтримати полтавський інформаційний фронт

Подякуй автору!

Сподобалась стаття? Mожеш подякувати автору гривнею.

Віталій Улибін

Ще з рубрики: "Соціум"