Коли наш головред минулого року пішов у кіно на «Віддану», то працівниця «Мультиплексу» щиросердно вмовляла його не купувати квитки. Бо «кіно так собі, і риби там літають. Ви не зрозумієте». Натомість порадила голлівудський блокбастер.
А перед новим роком кожен з нас постійно в очікуванні кінопрем’єр: «Гобіт», «Зоряні війни», «Фантастичні звірі та де їх шукати», тепер «Матриця» (хоч би без карантину обійшлося)... І ви помітили до чого я підводжу? Так… Жодної української довгоочікуваної прем’єри. Чому так сталося? На якому рівні зараз українське кіно, чи є на нього попит за кордоном? Спробуємо розібратися.
Українське кіно бере свій початок з кінця ХIХ століття. У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату і апарату для кінопроєкції. Тоді ж він здійснив перші кінознімання — зафільмував вершників і метальників копій.
Моє знайомство з українським кінематографом розпочалося у 90-х роках. Тоді показували «Роксолану» з Сумською в головних ролях. Що там було і до чого, осягнути дитячим розумом я не могла. Але сцену як Лісовську продавали та вона груди руками прикривала запам’ятала. Власне лише це.
Вдруге з українським кіно я познайомилася у 2000-х. Тоді ми вчили в школі Довженка та Коцюбинського (Розумієте про що я, так). Але «Тіні забутих предків» так і залишилися для мене на рівні літературного твору. А після шкільної програми переглядати стрічку геть не хотілося.
У 60–70-х роках яскраво засяяли імена, що прославили Україну на весь світ, – це режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко; актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка.
І ось, нарешті, сьогодення. «Поводир», «Вулкан», «Черкаси», «Думки мої тихі», «Додому»… Список нескінченний. Але з чого ж почати, якщо до українських фільмів ви байдужі? Я маю відповідь — почніть із серіалу по вечорах. І часу не так багато треба, як на повнометражку.
«Спіймати Кайдаша»
Згадайте, як у школі ми мучили ту «Кайдашеву сім’ю», з її розлогими описами. Але серіал не про те.
Уявіть, у реаліях сьогодення живе собі звичайна типова сільська родина.
Омелько, який любить трохи залити за комір (інколи трохи, а якщо коштів вистачить на більше, то...). Насправді Омелько — це не лише про випивку. Це приклад сільського чоловіка, якого можна зустріти в житті. Омелько тримає автомайстерню, де працює зі старшим сином. Здається, чоловік розчарований життям: він однолюб, але по селу ходять чутки, що жінка його в молодості гуляла із Головою села. Він хороший батько, але не розуміє, що діти виросли та мають свою думку. Тому пляшка — єдиний вихід боротьби з власними нещастями.
Маруся. Кожна невістка, коли побачить Марусю Кайдашиху подумає "От, стерво". І таке воно і є. Маруся жахлива свекруха. Зі старшою невісткою мови вона не знаходить, а молодшу постійно цькує. На противагу цьому синів вона любить більше за всіх. А особливо молодшого Лавріна. Хоча на питання Лавріна чи хотіла б вона кращого життя відповідає — а в мене хіба був вибір. А й справді, який вибір був у сільської жінки тоді? Маруся вийшла заміж за Омелька, якого любила, але чоловік став часто заглядати до пляшки, тому живуть вони радше як сусіди, а не як подружжя. З одного боку Маруся страшна свекруха, а з іншого — просто нещасна жінка, яка має виконувати свою роботу.
Карпо — старший син Омелька та Марусі. Він гордий і деколи жорстокий. Не любить багато говорити. Його політичні погляди відрізняються від батькових та братових. Саме через підтримку "Партії Регіонів" у родині та трапляються перші конфлікти. Карпо любить Мотрю. Глядач побачить як “перехрещуються їхні погляди” під ліричну хітяру “Капли абсента”. Саме через дружину Карпо готовий відкрито конфліктувати з батьками і забрати житло у брата.
Лаврін — молодший син Кайдашів. Добрий, ласий до дівчат. Він повернувся з армії та не пропускає можливості показати дівчатам “зорі на небі”. Одружуватися йому ще рано, але… як то кажуть від тюрми та від суми… Бо Лаврін закохується у Мелашку. Його не засмучує те, що кохана ще в школі вчиться. Бо юнак готовий на все, аби бути разом з нею. Лаврін нетиповий представник чоловіка звичайного сільського — йому важливий спокій дружини. Він і з дітьми може посидіти, і їсти приготувати.
Мотря — дружина Карпа. Якщо перша серія здебільшого веселить, то далі у серіалі розгортається справжня драма. Словом, чим далі в ліс — тим більше дров. До будинку Кайдашів переїздить багата невістка з характером чорта. Зі свекрухою вони не вживаються, масла в стосунки з Карпом підливає вагітна сусідка, а весілля перетворюється на справжнє випробування. Мотря найжорстокіший персонаж, адже їй вистачило духу живцем закопати маленьких цуценят. Задля того, аби досягти мети жінка готова на все.
Цитати Мотрі варто винести в окремий список заміток, чого тільки вартує її діалог зі свекрухою:
— А корові дала?
— Дала.
— А свиням дала?
— І корові дала, і свиням дала, і кролям дала. Сину тільки вашому не дала, бо сил уже нема.
Окремої уваги заслуговує друга невістка Кайдашів Мелашка. Ще в школі вона закохалася в Лавріна. Проте батьки не дозволяють їм бути разом. Та пара знаходить рішення — під "Дим сігарєт с мєнтолом" юні закохані зачинають дитину, а потім другу. Може й третя була б, аби Мелашка не втекла з дому. Дівчина по суті не має права вибору. Замість навчання — шлюб, замість цікавої справи — діти, замість саморозвитку — корова і свині.
Окрім соціальних проблем Наталка Ворожбит (режисерка фільму) піднімає не тільки питання батьків та дітей, низького рівня життя у селі, безробіття, хабарництва, зради та… не буду спойлерити — краще гляньте самі.
Хочеш бути в курсі останніх новин Полтави та області? Підписуйся на наш Телеграм-канал. Ми не спамимо новинами, а даємо тільки найголовніше.
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.
