Черкаси: фільм для тих, у кого війни немає

Підводку до цього кіна я переписувала сім разів. І жодного разу вона мене не задовольняла.

Хотілося написати про те, що фільм розповідає нам про справжніх українців. Але хто такі справжні українці я насправді не знаю, та і твердження звучить дуже пафосно – як заголовок шкільного твору.

Хотілося написати, що це фільм про війну. Але проукраїнські глядачі його і так глянуть, а проросійських я навряд чи цим зацікавлю.

Тому читайте вже без підводки. Як є.

Вперше я дізналася про цей фільм з білбордів на зупинці. Там висіли красиві постери. Чомусь одразу подумала, що кіно стосується якихось військових дій у місті Черкаси (о, Богі, подумаєте ви). І лише коли ми придбали його на стрімінговому сервісі для обов'язкового п'ятничного перегляду зрозуміла, що це зовсім не те.

Хвилинка снобізму

Стрічка знята на основі реальних подій. 6 березня 2014 року на виході з бухти Донузлав росіяни затопили два російські кораблі «Очаков» і «Шахтёр». 7 березня – третє російське судно, а 13 березня – четверте списане. Таким чином росіяни створили барикаду, щоб заблокувати вихід із бухти кораблям Військово-Морських Сил України. 20 березня російські військові вимагали перейти на бік Росії. Наступного дня термін ультиматуму минув. Кораблі «Кіровоград» і «Чернігів» пішли до причальної стінки здаватися. «Костянтин Ольшанський» спочатку теж пішов до причальної стінки, але потім став на якір. Екіпаж «Черкас» відмовився виконати вимоги російських військових. Корабель намагався пройти поміж двох затоплених російських кораблів. «Черкасам» це майже вдалося — залишалося лише 10 метрів корпусу. Однак до них підійшов російський катер і вдарив у бік. Після цього носова частина «Черкас» опинилася на мілині. Протягом трьох тижнів 48 моряків «Черкас» разом із сімнадцятьма членами екіпажу тримали оборону.

Про сюжет

2014 рік. У селі живуть двоє друзів – Лев і Мишко. Хлопці вирушають на армійську службу разом і потрапляють на корабель «Черкаси». У Криму проходить навчання. Українські та російські моряки разом перетягують канат, навчаються, відбувають тактичні заняття. У морі не те, що на суші. Тут, на сусідньому російському кораблі служить твій кум, ви разом долаєте проблеми та обговорюєте зміни. А фрази руських про хохляцького бика, що виріс на салі сприймаються вояками як жарт.

Мишко і Лев зовсім різні – Мишко одразу розуміє, що варто товаришувати зі «старшими». Лев — відлюдник, сам по собі. Дідівщина, матюки, прогинання під систему — тут показали Україну без прикрас — нескорену, зрадницьку, вільну і з рабством.

У той час, коли екіпаж тральника «Черкаси» проходить навчання, президент Янукович тікає з України, а Крим окупують «зелені чоловічки».

Особливої уваги у фільмі заслуговує момент, коли російські та українські командири збираються разом.

• Ви понимаете, у меня приказ, — говорить російський командир, — у вас есть выбор, сдать корабли, или перейти на нашу сторону.
• А что в случаи отказа? Ми получили приказ от президетна открыть огонь в случае нападения.
• От какого президента? Ваш президент в нашей стране!
• От исполняющего обязаности.
• Та блять, это клоун, а не президент!
• И что, стрелять собираетесь?

А потім — «Черкаси» вирішують чинити опір, а командир дає можливість обрати — перейти на бік росіян чи продовжити оборону. Знаково, що командир Юрій Федаш був консультантом на зйомках фільму.

Зачіпає сцена, у якій кожен член екіпажу має зробити вибір — лишитися чи здатися. Так, ті хто пів життя йшли пліч-о-пліч (це я про командирський склад) — опиняються по різні сторони барикад. У фільмі, до речі, знімалися матроси, які в реальному житті тримали оборону.

До перегляду фільму я майже забула події 2014 року, але на 59 хвилині 40 секунді чітко згадала все. І ви згадаєте, будьте певні. Думається, що це кіно, яке варто показувати по тєліку, обговорювати з учнями на виховних годинах, балакати про нього на вулиці. Я не хочу спойлерити, але повірте на слово — фільм не залишить вас байдужими.

Цікаво те, що прем'єру фільму анонсували ще на 2018 рік. Але тоді його не дознімали — не вистачило коштів. І задля того, щоб продовжити фільмування — на сайті Спільнокошт збирали гроші.

До речі, безоплатно фільм можна глянути тут. А можна купити перегляд і допомогти розвитку українського кінематографа.