«Я не хочу дітей»: чи нормально бути «чайлдфрі»?

«Я не хочу дітей». Це, мабуть, перше, що спадає на думку, коли бачиш малечу в істериці в громадському місті. Вона тупотить ногами, наказним тоном вимагає якусь чергову іграшку в батьків, а потім, коли чує відмову — кричить з новою силою.

«Я не хочу дітей». Думаєш, коли бачиш чергову жінку з обвислими грудьми та животом на прийомі у гінеколога. Вона голосно скаржиться подрузі на свої проблеми після пологів, ледве не плаче.

«Я не хочу дітей». Думаєш, коли твої знайомі починають розповідати про післяпологову депресію. Одна ледь не вкоротила собі віку, інша заробила серйозні ментальні проблеми і вижила лише за допомогою психотерапевта.

«Я не хочу дітей». Чи це нормально?

«Полтавська Хвиля» поспілкувалася з кількома жінками, які вирішили не народжувати. Одна з них згодом змінила свою думку, інша — ні.

Ми запитали, чому вони вирішили не народжувати, чи згодні вони з твердженням, що діти — це щастя, і що вплинуло на їхню думку.

Киянка Катерина Філіпова, психологиня і «чайлдфрі»

Я ніколи не любила дітей. Не настільки, як чайдхейти, але й симпатії та ось цих «уті-путі» вони у мене не викликали, це по-перше. А ще вагітність не найкраще впливає на здоров'я, як фізичне, так і психологічне, це по-друге.

Для мене жінки, які народжують багато дітей, відмовляючись при цьому від кар'єри, себе, тобто ті, які присвячують всю себе вихованню — героїні. А я не герой.

Про дітей — що це щастя, не згодна категорично. Щастя для кожного різне! Так, для когось щастя полягає у дітях, але не для всіх.

Для мене, наприклад, щастя у свободі та тиші. Ні те, ні інше неможливе за наявності дітей.

Про оточення

Рідні чекали, що я «одумаюсь» років до 25 (зараз мені трохи за 30), потім прийняли мій вибір. Чоловік також. Ми у шлюбі вже 10 років, і він щасливий, що тоді не наполіг на своєму. Дивлячись на друзів з дітьми він розуміє, скільки «геморою» ми уникли.

Про материнський інстинкт

Тут уже говоритиму як психолог-сексолог. Материнський інстинкт є не у всіх.

Наразі поясню на прикладах. Ми ж розуміємо, що тварини здебільшого керуються інстинктами? Тоді чому близько 20% «щасливих мам» у тваринному світі з'їдають або просто вбивають своє потомство одразу після пологів? А ті, хто морить голодом, викидає на смітники чи з вікон новонароджених? Це я вже про людей. Не всі вони наркомани-алкоголики-психи та інші антисоціальні особистості. Просто їх переконали, що діти – це щастя, що «ось народиш – зрозумієш», що інстинкт увімкнеться, а за фактом обдурили.

Ще є дві категорії жінок, які заводять дітей у корисливих цілях. Одні у тому, щоб хтось любив їх безумовно, керуючись установкою «маму любити обов'язково» (ні, необов'язково, повірте). А інші, щоб виправдати свою бездіяльність у зовнішньому світі. Це герої мемів «яжемать», які не розвиваються, не працюють, не мають амбіцій, не цікаві оточенню, та й собі теж. Натомість народила…

Чим загрожує мені таке рішення? Склянку води ніхто в старості не подасть. Ну і нічого страшного:)

Полтавка Надія Кучер, журналістка, медіаекспертка

Тривалий час я вважала себе чайлдфрі, ще зі школи. Пам'ятаю, в підлітковому віці розповідала родичам, що народжувати не буду, а візьму дитину на виховання з дитячого будинку.

Відверто кажучи, маленькі діти мене навіть дещо дратували. Але причиною цього була не ненависть до дітей, яку часто несправедливо приписують феміністкам. До речі, я продовжую себе вважати феміністкою, і відсутність чи наявність дітей аж ніяк не впливає на цей світогляд, життєві цінності.

Так от, я ставилася відсторонено до дітей через кілька причин:

• знала, що народжувати дуже боляче, а я болю боюся;
• не була впевнена, що стану достатньо хорошою мамою, бо на першому місці у мене завжди була я – робота, хобі і ще десятки разів робота;
• абсолютно не відчувала потреби у материнстві, попри тиск родичів і знайомих дівчат («тобі n-років, усі дівчата твого віку мають дітей, пора, годинник цокає»).

Я була чайлдфрі, тобто свідомо не планувала дитину, бачила своє життя без присутності у ній дитини. Але, завагітнівши, вирішила, що народжувати буду. І навіть не виникло думки, мовляв, я ж чайлдфрі, це суперечить моїм принципам. Я вирішила, що народжуватиму для себе в першу чергу, це моя відповідальність, і само собою сталася любов до дитини, яка відкинула позицію чайлдфрі.

Озираючись на себе ту, яка говорила, що чайлдфрі, усміхаюся. Ніколи не знаєш, як зміниться твоє життя. Змінювати погляди на життя – нормально, якщо це не несе дисбалансу ані іншим, ані тобі.

З народженням доньки у мене змінилося ставлення до самої себе. Є відчуття «вау, а я таки можу бути непоганою мамою!». Стимул розвиватися зріс в рази.

Зараз донечці 4 роки, і вона чудово розуміє, коли я за ноутом чи з телефоном в руках – «мама працює». Чесно, іноді дивуюся як у мене могла вирости така розуміюча, розумна дитина.

Мені пощастило, що моя мама дуже підтримала з самого початку, проводила час зі мною у лікарні. Без неї, думаю, мої рішення могли би бути інакшими. Завдяки моїй мамі я не пішла у так званий декрет, а продовжила розвиватися у професії. Через три місяці після пологів я вийшла на роботу, і мама взяла на себе денний догляд за моєю донею. Згодом поїхала на навчання в інше місто, і це допомогло ще більше розвинути професійні якості.

Через це часто чула осуд, мовляв, дитині як мінімум до року потрібна мама 24/7. Я на це не зважала і не зважаю. А стараюся робити так, щоби дитина не відчувала себе обділеною моєю увагою. Наприклад, щомісяця 22 числа у нас День торта. Це означає, що або їмо торт, або їдемо в розважальний центр і там граємося та їмо солодощі. Ще користуюся правилом щодня побути з нею хвилин 20-30: пообійматися, почитати, погратися, просто щось поговорити, а потім кажу, що мені треба займатися якимись справами. Дитина бачить, що я ставлю її на перше місце, і дає змогу потім мені займатися справами, грається тихенько поряд.

Про народження другої дитини

Певно, що так, хочу в перспективі. Разом з тим я розумію всі ризики мого організму. Тому, враховуючи попередній досвід, цього разу підхід до народження дитини буде, сподіваюся, ретельно спланований. А ще я винесла дуже важливий урок підтримки. Тому, якщо моя доня стоятиме на роздоріжжі професійної самореалізації та материнства, я підстрахую її в останньому, як це зробила й продовжує робити зараз моя мама.

Чайлдфрі: погляд лікаря-психіатра Михайла Битлянина

Народження дитини – одне з найважливіших рішень, які людина приймає. Однак, цей вибір робиться не лише в особистому контексті, а й у соціальному.

Якщо раніше причиною бездітності, або як зараз модно говорити «чайлдфрі», було непліддя, бідність, хвороби, війни та голод, то зараз все більше жінок відмовляються народжувати з особистих міркувань.

Мотиви не народжувати можуть бути різними, але найчастіше вони пов’язані з макросоціальними факторами:

• доступність протизаплідних препаратів та контрацепції,
• небажання вступати в шлюб (раніше людей, які тривалий час зустрічались та не одружувались – засуджували суспільство та релігія),
• активна участь жінки в соціальному житті, самореалізація, економічна незалежність.

Дуже часто жінки, які мають вроджені патології чи захворювання, через які вони не можуть завагітніти – «обирають» чайлдфрі – тим самим знімаючи з себе ярлик бездітної в очах оточення. Не завжди жінка-чайлдфрі НЕ ХОЧЕ заводити дітей, деколи вона НЕ МОЖЕ!

Народжувати чи не народжувати? З точки зору фізіології – вагітність є великим навантаженням на організм. Період відновлення після пологів становить близько двох років. У деяких випадках вагітність та пологи можуть ускладнюватись та призводити до виникнення хронічних захворювань. Також для багатьох неминучими є зайві кілограми, розтяжки, ламкість волосся, післяпологова депресія.

Але є й інша сторона медалі. Згідно з останніми дослідженнями, жінки, що народили більш як чотирьох дітей мають на третину менший ризик виникнення інсульту, у порівнянні з іншими. Також народження дитини зменшує ризик виникнення раку яєчників, молочних залоз та матки. До речі, вагітність є інтенсивним активатором імунітету.

У деяких випадках вагітність, навпаки може бути шкідливою. Це стосується жінок, в яких є захворювання, які прогресують, хронічні захворювання, а також психічні захворювання, що вимагають постійного прийому медикаментів. Останні можуть викликати патологію плоду.

Не слід розглядати вагітність як метод зцілення та вихід з проблем. Дитина має бути бажаною та коханою, а вагітність запланованою та відповідальною.

Щодо післяпологової депресії, то часто жінка після народження дитини відчуває не лише радість, а й спустошення та незадоволення собою. До цього призводить низка чинників: зовнішні зміни, відчуття відчуження від соціуму, завантаженість домашніми обов’язками та відсутність підтримки, зміна звичок, гардеробу, втрата привабливості, обмежене коло спілкування, знижене лібідо. Якщо Ви занепокоєні своїм станом – звертайтесь до спеціаліста! Краще отримати рекомендації фахівця, ніж залишатись з проблемою сам на сам.

Народжувати дітей чи залишатись чайлдфрі – вибір кожного. Головна умова – щоб Ви почувались щасливими та здоровими!

Від «Полтавської Хвилі»

Насправді що б вам не казала ваша мама, бабуся або «Основи сім’ї», про які ми писали раніше, не бажати народжувати — це нормально. Аби, як вище сказав лікар, ви були здорові, радісні та щасливі.

Раніше ми писали про те, який він, секс після пологів.