Як перестати заїдати війну?

«Не буває лиха без добра» – таке повідомлення я отримала від своєї приятельки через тиждень після початку війни. До нього додавалося фото вагів, які демонстрували, що їхня власниця важить рівно 55 кілограмів.

Цифра, я вам скажу, омріяна, бо від зайвих кілограмів подруга не могла позбавитися добрий рік, а тут вони зникли за тиждень! І ось днями – нова звісточка, з прикладеною фотографією, яка свідчить, що 55 кг плавно перетекли в 62.

«Переживаю і їм. Їм і переживаю», знизує плечима Аня. І в цьому вона не оригінальна.

poltavska-khvilia_xcwi/y84n_vlng.jpeg

Перші дні війни навіть думати про їжу не хотілося, що вже говорити про те, аби пхати її до рота. Гостра фаза стресу, в якій перебували наші організми, вимикала всі функції, які не потрібні для того, щоб битися або тікати: сон, тягу до розмноження і харчування. Очевидно природа вирішила, що з булькаючим в животі борщииком дуже не повоюєш.

Десь через 3-5 днів після початку війни гостра фаза стресу перейшла в хронічну, а разом з тим повернувся і апетит.

Це те, що відбувалося на початку війни мало не з кожним українцем.Після того, як на частині України ситуація відносно прояснилася хтось повернувся до свого звичного нормального режиму харчування, а хтось помітив у себе неприємнощі на кшталт посиленого апетиту, тяги до солодощів, переїдання та заїдання переживань.

Чому це відбувається:

  • По-перше, тіло відновлюється від «посту». В той час, коли тяжко було впхати в рота хоч шматочок, організм працював на своїх резервах. Коли гостра стадія стресу минула, він намагається поповнити свої запаси. А часто і з лишком, а то раптом ситуація повториться і бажання їсти знову «вимкнеться» на пару днів. Це пояснює тягу до висококалорійних продуктів: ними легше насититися і організувати жирове депо «на чорний день».
  • По-друге, їжа – один з найбільш доступних способів для отримання задоволення. А, як колись уже писала, за кожною емоцією в організмі стоять біохімічні процеси. Тягнучись за солоденьким, ми фізіологічно прагнемо збільшити виділення гормонів задоволення, для того, щоб зменшити кількість стресових гормонів. Це якщо геть поверхнево говорити.
  • По-третє, їжа заспокоює. Навіть не сам процес поглинання смаколиків, скільки акт жування. Наші звірині предки могли їсти лише якщо почувалися в безпеці. А нам тепер гикається.
  • По-четверте, у стресові періоди загострюються різні проблеми зі здоров'ям, розлади харчової поведінки не виключення. Але підтверджувати чи спростовувати присутність РХП, працювати з ними може лише спеціаліст . Тому сьогодні я говоритиму виключно про тих, у кого немає подібних проблем з їжею.

Як допомогти собі не заїдати війну?

Відрегулювати режим сну і харчування

Тут все просто: чим менше спиш, тим більше хочеш їсти, солоденького зокрема. З харчуванням те ж саме: пропущений прийом їжі підвищує вірогідність того, що двері холодильника відкриватимуться частіше, ніж би того хотілося талії.

Прибирати зайве з поля зору

Тоді рука сама не потягнеться до печива, доки очі будуть в пристрасній переписці з якимось українофобом. Для найбільших відчайдухів може підійти варіант взагалі не купувати нічого«кримінального», але! У нас, як у нащадків людей, які пережили війни і голод, є певні програми, які у тяжкі часи провокують робити запаси, і чимбільше, тим краще!

Приносити собі радість і задоволення альтернативними їжі способами

У кожного вони будуть свої. Раніше я писала про «Ресурсний список». Суть цієї вправи в тому, щоб вести список речей, які викликають приємні відчуття. У момент, коли хочеться порадувати себе булочкою,можна згадати про список, вибрати собі заняття до душі і буде щастя!

У момент, коли ситий, а в голову приходить думка: «Що б поїсти?», важливо вміти відслідковувати свій емоційний стан

Відмічати, може мені самотньо чи тривожно, а може, відчуваю тривогу. Та навіть банальна нудьга може провокувати відчуття під назвою«скучно в роті». У випадку, якщо апетит викликаний не фізіологічними причинами (голодом), а психологічними (емоціями), працюємо саме з переживаннями, психогігієна в поміч!

Якщо є моменти переїдання, важливо намагатися їсти усвідомлено, концентруючи увагу на їжі, а не смартфоні (сама над цим працюю)

І, як говориться, на злобу дня:

«Я не можу їсти, коли думаю про Маріуполь. Шматок в горло не лізе, коли думаю про те, що люди, діти там голодують!»

Велике серце – це прекрасно. Високочутливі люди дуже глибоко сприймають всі чудеса цього світу, але так само глибоко вони переживають і біди, навіть якщо вони не стосуються їх безпосередньо.

Довкола нас останні два місяці вкрай багато, ненормально багато горя. Але при всьому цьому важливо брати на себе відповідальність за свій моральний стан.

Я вважаю, що якщо я перебуваю у відносній безпеці, то не маю права застрягати в негативних емоціях. Відчувати – безумовно, але не варитися в цьому днями і тижнями. Саме тому важливо працювати над саморегуляцією. В моменті, коли на мене накочує, мені допомагає наступна вправа. Говорити бажано в голос, так, щоб чути себе:

«Мене звати_______

Мені _________ років

Сьогодні(називаємо дату. Це важливо і щоб ставити своєрідні крапки між днями. Щоб вони не зливалися а один)

Я знаходжуся в _______(назва населеного пункту)

Я в безпеці, я тут і зараз».

А ще, буває корисно запитати себе: «Чому я маю почуватися винною? У чому моя вигода?»

Інша ситуація:

«Під час війни я зіткнулася із нетиповою для себе ситуацією – не можу лишити їжу на тарілці. Доїдаю через силу».

Наша історія багата, і горем у тому числі. Голодомори і війни впливають на поведінку людей, які народилися через покоління від них, формуючи міжпоколінні травми, і це не магія якась там, це цілком реальна наука.

Для тих, хто тоді вижив, «їж так багато як можеш» стало стратегією, яка допомогла врятувати життя! Цю ж стратегію передали і нам. Ми могли не здогадуватися про її існування, аж доки її не активізувала війна. І до того ж, в колективне несвідоме можна не вірити, але це не означає, що воно не працює.

Труднощі з їжею, це практично завжди не про їжу, а про те, що чи намагаємося нею замінити-затулити. І коли ми затикаємо ту емоційну діру, яка хоче тепла, а не пончика, потреба в тих самих пончиках швидко відпадає.

Миру нам та смачного життя. І я зараз не про їжу.

Інна Радченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар