Розумні дядьки в телевізорі говорять, що росія не досягла в цій війні жодної своєї стратегічної цілі. Мені ж здається, що це не зовсім так, і одного вона все ж таки добилася. Росія показала всьому світу, що українці і справді можуть бути такими, якими роками описували нас у своїх телепрограмах їхні потенційні "облизувачі" пекельних сковорідок – мстивими, безжальними, злопам'ятними і неймовірно злими.
Кожного вечора ти думаєш, що ненавидіти сильніше просто неможливо, а вранці прокидаєшся, читаєш новини, і б'єш свої власні рекорди. Вони осоружні майже всі: хто на фронті і хто «не всьо так адназначна», хто відверто підтримує, або ж свідомо відвертається від очевидних речей.
Ненависть – це складна емоція. Ми одночасно відчуваємо коктейль зі злості, гніву, огиди, ворожості та бажання особисто скрутити в'язи кожному, хто хоч віддалено нагадує ворожий об'єкт.
Так, ненависть майже завжди направлена на конкретного когось, а якщо добряче поритися в її походженні, то можна виявити, що у витоках її стоїть біль.
Однією цією тезою можна виправдати всю ненависть українського народу – нам завдали стільки болю, що з'ява цієї емоції, здавалося б, не повинна викликати ніяких питань. Але ж, все одно, викликає: так ненавидіти – це, взагалі, нормально?
Ненависть традиційно належить до числа тих емоцій, які не прийнято проявляти. Вона начебто є ознакою чи то поганого виховання, чи низьких морально- вольових моментів.
Але природі на суспільні визначення відверто начхати – вона створила ненависть як один з механізмів виживання, який вмикається, коли стається нахабне, багаторазове посягання на фундаментальне «моє» (територію, особистий простір, права, цінності).
Якщо людина відчуває ненависть, це в жодному разі не говорить про те, що вона погана, низькодуховна. Це скоріше вказує на те, що вона жива.
Я не підтримую плекання ненависті, називаючи її ледь не ознакою національної ідентичності, але я за те, щоб не ігнорувати сам факт її присутності.
У випадку, коли ненависть виникає як нетривала відповідь на сильні негативні події, які трапляються в її просторі, якщо людина дає собі при цьому раду, то турбуватися не варто.
Якщо ж ця емоція буквально витісняє інші, викликає болісні тілесні прояви, то, вірогідно, є необхідність поговорити з лікарем (деякі хвороби можуть посилювати емоційну відповідь).
Як реагувати на свою ненависть?
Як на будь-яку іншу емоцію – проживати, а не придушувати. Традиційно склалося, що суспільство заохочує прояв «позитивних» емоцій і не схвалює прояви здорової агресії.
Поступово ми від цього відходимо, але і зараз можна помітити два основні способи, якими люди реагують на власну ненависть: безконтрольний прояв та придушення.
Перший часто виливається у бійки, псування речей та репутації. Другий, поширеніший, – людина буквально ковтає емоцію, зціплює зуби і заганяє вулкан, який клекоче, глибоко в середину.
Часто ми придушуємо свою ненависть несвідомо – просто через те, що відчувати її геть неприємно.
Це наче більш прийнятно, але набагато шкідливіше, ніж першому випадку, адже тривале придушення сильних емоцій може призвести до захворювань.
Як діяти, коли почуття переповнюють?
Ненависть – це активна емоція. Щойно вона відчувається відразу виникає бажання кудись бігти, щось робити, когось бити. Тому проживати її варто відповідно – через фізичні навантаження, пробіжку, прибирання, танці. Добре працює, але дивно виглядає, вправа типу тряски, коли потрібно добре протеліпати все тіло, мов пес, який щойно з дощу. Важливо слідкувати, щоб нижня щелепа при цьому була розслаблена. «Сядь заспокойся» — це геть не варіант.
Дуже класно проживати ненависть через крик. Але в умовах густозаселеності та заборони відвідувати ліси — втілити її складнувато. Тож підійде голосний спів. Якщо є дитина, то можна прикритися нею і пограти у «Вовченят», наприклад, і гарненько один на одного погарчати (якщо відслідкувати свої відчуття в момент, коли емоція сильна, можна помітити, що саме цього і хочеться). У випадку, коли і це ніяк, підійде і так званий «беззвучний крик», коли ззовні це виглядає як волання, але звуків при цьому немає — краще так, ніж ніяк.
Варто приділити увагу щелепам, вони можуть сильно стискатися – привіт від наших диких предків. Можна добре помасажувати жувальні м'язи, пожувати щось тверде, мені особисто дуже допомагають желейні цукерки, але ті, які тяжко жуються.
Так само, як емоції впливають на тіло, тіло впливає на емоції. Щойно ми знімаємо з нього напругу, має полегшати і емоційно.
Добре допомагає глибоке, повне (грудьми і животом) дихання, але хто його робить?!
Як уже писала вище – ненависть майже завжди направлена на певний об'єкт. Тож можна направити її за адресою – у наших реаліях це волонтерити, донатити, плести сітки, вести просвітницьку роботу з нівелювання «братніх» зв'язків.
Це прямо ідеальний варіант: ненависть прожив, вклад у перемогу зробив і не зіпсував стосунки з близькими (якщо не направити свою силоньку по тому, кому треба, є вірогідність вивалити свої переживання на того, хто поруч).
Ненависть спустошує. Якщо спершу здається, що ти повний сил і готовий сам пригнати «панцергаубицю» з Німеччини, то через пів години можна відчути, що хочеться прилягти.
Це тому, що деякий час організм, заряджений адреналіном, працював як дурний, а отже, використав свої ресурси позапланово, треба перепочити.
Як і будь-яка емоція, яка направлена на виживання, ненависть мобілізує м'язову систему.
Перенапружені м'язи формують затискання, через які порушуються кровообіг і нормальне функціонування в різних ділянках тіла. Це призводить до хвороб. Для того, щоб уникнути цього, важливо опанувати розслаблення, релаксацію хоча б раз на день, перед сном.
Впродовж дня добре «ловити» себе і переводити в стан ненапруги – часто ми напружуємося мимовільно.
Можливо є сенс у тому, щоб зайвий раз профільтрувати інформацію, яка надходить ззовні, і дещо обмежити себе. Не варто вкотре переглядати зображення руїн, жертв, людського горя, якщо це провокує нову й нову хвилю ненависті.
Окрім питання «Я ненавиджу. Я нормальний?» часто стоїть «Я не ненавиджу. Це нормально?».
Нормально і те, і інше. У різних людей різна сила прояву емоцій, перебігу нервових процесів. У таких речах варто орієнтуватися на себе, і обирати ті стратегії, які підходять особисто тобі, які дозволять пережити цю божевільню з найменшими втратами.
Україні потрібні здорові, врівноважені та щасливі громадяни. Від цього росію плющитиме більше, ніж від всіх разом узятих санкцій. Все буде добре! Переможемо!
