Постравматичний ріст: так теж можна

Складні часи породжують сильних людей. Сильні люди створюють хороші часи. Це не я така розумна, якщо що, це Платон у своїй «Республіці» написав ще задовго до початку нашої ери. Життєві труднощі – це найбільш ефективна школа особистісного розвитку, де тебе, правда, не питають: хочеш ти навчатися чи ні.

poltavska-khvilia_xcwi/4XXTsa87g.jpeg

Людина, яка перенесла травмуючу подію, як той казковий богатир, стає на роздоріжжі, на якому є два варіанти: підеш праворуч – у постравматичний розлад потрапиш; підеш ліворуч – здобудеш постравматичний ріст. І навіть за назвою зрозуміло, що це один із тих випадків, коли похід в напрям протилежний правому принесе знааачно більше користі.

Отже, що ж це за звір такий?

Постравматичний ріст – це поява позитивних внутрішніх змін особистості, викликаних проживанням травмуючої події. Простіше говорячи – людина стає сильнішою. Як запідозрити в себе? Симптоми наступні:

  1. Зникає відчуття того, що життя – даність. Особливо це розуміють ті, хто знаходився на волосинці він смерті, або ж стикався з нею, бачивши загибель інших.
  2. Починаєш звертати увагу на те, що раніше сприймалося як належне: чашка гарячої кави, тепла оселя, кожний новий ранок. Список можна продовжувати до нескінченності.
  3. Починаєш ідентифікувати себе як «щасливчика».
  4. З'являється більше віри у власні сили і розуміння того, що вибір є практично завжди. А разом із тим виникає відчуття відповідальності за нього.
  5. Проявляються особисті цінності. Не нав'язані, а те, що важливо саме для конкретної людини.
  6. Відчуття загострюються: людина може стати дуже чутливою. Так, наприклад, вияв турботи може викликати сльози; людина може плакати від того, що її переповнює вдячність.
  7. З'являється внутрішня стійкість перед обличчям майбутніх проблем: мовляв, я пережив таку ситуацію, що все інше на фоні неї виглядає дитячими іграшками. Вибудовується внутрішня опора на себе: «У мене є я. Значить, я впораюся».

Людина, яка вибралася зі складної життєвої ситуації зіштовхується з тією частиною себе, про існування якої вона, можливо, ніколи й не здогадувалась – сильної, рішучої, адаптивної та мобілізованої.

Долання перешкод допомагає людині скласти більш глибоке уявлення про себе. Це надихає на те, щоб більш оптимістично дивитися в майбутнє.

Крім того, для більшості з нас важлива присутність в житті певної вищої сили – Вселенського Розуму, Бога у всіх його іпостасях, чого завгодно! А сам факт того, що надскладне випробування залишилось позаду, наводить на думки про те, що нас «страхують» десь згори.

Досі досліджуються передумови виникнення постравматичного росту. Вважається, що до цього схильні більш оптимістичні особистості, відкриті для нового досвіду і налаштовані на особистісне зростання.

Це ще один доказ того, що найкращі інвестиції – в себе. Ті, хто працював над собою задовго до настання складних часів, має можливість пережити їх максимально ефективно!

Як збільшити ймовірність виникнення ПТР у себе:

  • Працювати над усвідомленням і прийняттям ситуації та емоцій, які вона викликала. Якісно адаптуватися можна лише тоді, коли ти відпустив ілюзії. Маємо нову реальність, в якій тепер навчаємося жити.
  • Займатися щоденними рутинними справами. Це нормально так стабілізує!
  • Поводитися активно, контролювати ті процеси, які можеш контролювати, навіть мінімальні. Відчуття безпомічності не лише паскудне, а і небезпечне, бо може затягувати.
  • Долучатися до допомоги іншим. Це дозволить переміститися з позиції жертви в позицію діяча.
  • Розвивати здатність тримати фокус уваги на хорошому і помічати те, чого не зачепила травмуюча подія. Це все діло практики, але потребує регулярних тренувань. У Світлани Ройз ще в мирні часи я підгледіла одну чудову практику – шукати прояви весни. Кожного дня ми з сином виходимо на вулицю і я запитую: «Що нового весняного з'явилося?». Днями от бачили метелика.
poltavska-khvilia_xcwi/RiKys-U7g.jpeg
  • Працювати над вмінням діставати уроки з ситуації та бачити перспективи: завжди були ті, хто добивався успіху в найбільш темні історичні часи. Я люблю читати біографії, це дуже надихає!
  • Дозволяти собі гумор. Навіть чорний. Особливо чорний. «Волю до гумору, спробу бачити хоча б щось із того, що відбувається, смішним, можна розглядати як спосіб мистецтва жити» . Це написав Віктор Франкл, той самий психолог з концтабору в своїй книзі «Сказати життю так». Вона дуже варта уваги!!
  • Користуватися можливістю поділитися своїми переживаннями. Добре, якщо поруч є ті, кому можна довіритися.

Моя знайома поїхала в гості до батьків, а опинилася в окупованому місті. З нашого з нею листування мені найбільше запам'яталися слова: «Жила раніше так, наче в мене, як у кішки, 9 життів. Тепер не змарную ані хвилиночки!».

Кожен з нас, навіть той, хто бачив воєнні дії тільки по телевізору, зараз отримав другий шанс і можливість змінити те, що раніше не влаштовувало. Покращити своє життя, зробити його більш якісним, яскравим і змістовним – це привілей тих, хто залишився жити. І найкращий спосіб вшанувати пам'ять тих, кому другого шансу не дісталося. Миру нам! Все буде добре!

Інна Радченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар