Війна на внутрішньому фронті: чому з'являється агресія та що з цим робити
Війна ніколи не обмежується лінією фронту. Скоріше навіть навпаки, вона перетворює на поле бою всі сфери життя. В перші тижні ми відчували неймовірну згуртованість перед писком ворога (я навіть не хочу писати слово «обличчя»). Зараз тенденція, без сумніву, залишається, але настрої всередині суспільства дещо змінилися — ми все частіше відчуваємо дратівливість, агресію і дозволяємо собі колючі слова в адресу один одному.
Насправді, агресія, лють – це абсолютно природно в ситуації, де ми опинилися. Для наших воїнів ці емоції своєрідне паливо, на якому вони живуть. Підсилений гормонами стресу організм працює на межі надможливостей. Але те, що корисно на фронті, в тилу може каламутити воду.
Чому ми взагалі агресуємо, навіть якщо зараз перебуваємо в комфорті та відносній безпеці?
По-перше, дається в знаки елементарна втома. Фізична, бо багато в кого досі проблеми зі сном і організм не може нормально відновлюватися, та психологічна.
Ми всі, навіть в глибоку тилу, живемо з постійним, фоновим острахом отримати ракетою в хату. Ця хронічна напруга за більш ніж місяць війни уже стає непомітною, але нікуди не зникає.
Ніколи не задумувалися, чому найбільш страхітливі фейкові вкиди про «наймасованішу атаку на Київ саме цієї ночі», з'являються саме під кінець дня? І чому ворог так активно ділиться з нами ракетами саме під покровом ночі? Можливо, в цьому є певний стратегічний воєнний сенс, не знаю. Але те, що московити, мов гризуни, активізуються саме тоді, коли люди мали б відновлювати свої сили у сні, явно має під собою ґрунт.
Їм треба нас налякати, деморалізувати і виснажити.
По-друге, ми регулярно читаємо і дивимося новини, дізнаємося про звірства і відповідно реагуємо – ненавистю і гнівом. Довкола багато болю і невизначеності. Керувати такими сильними емоціями складно, направити їх безпосередньо за адресою теж.
Якщо не займатися своїм психоемоційним станом, то напруга буде рости з кожним днем, породжуючи та поширюючи роздратованість та агресію.
А оскільки я не можу висловити всі свої претензії одному окремо взятому бункерожителю,то я направлю свої негативні емоції іншій доступній і безпечній фігурі (читай: тому, хто під руку попадеться). Є навіть таке явище – «емоційне зараження».
Спілкування з негативно налаштованою людиною може перерости у власний мінорний настрій. Але гарна новина в тому, що з позитивними емоціями це теж спрацьовує.
По-третє, спрацьовують підсвідомі інстинктивні механізми.
У тваринному світі зазіхання на чужу територію загрожує зіткненням із зубами та кігтями її господаря. Зараз ми, розумні нащадки тваринного світу, теж у якійсь мірі відчуваємо бажання дати по зубах тому, хто приповз до нас без дозволу і запрошення.
Багато з нас зіткнулося з тим, що їх позбавили «своєї території» – когось буквально, лишивши без можливості жити у власному домі, когось опосередковано, зламавши звичний життєвий лад.
Посягання на «моє» завжди викликає здорову агресію. Крім того, багато людей зараз вимушені жити «хоч не пишно, та затишно», бо приймають у себе рідних та близьких з небезпечних територій. Яка б злагода не панувала, відсутність або різке обмеження власного простору може провокувати агресію.
Однією з примітивних реакцій в стресових ситуаціях є також орієнтація на «свій-чужий», як в системах ППО. Зараз ми це явно бачимо по мовному питанню. Насправді, сенс не в тому, що хтось говорить мовою окупанта чи не говорить. Нам просто важливо бачити «своїх».
Що з цим робити?
1) Спати-спати-спати-спати! При першій же можливості. Нервова система відпочиває саме під час сну!
Якщо позбавляти себе якісного перезавантаження, то в потрібний момент може не вистачити сил на коректне реагування.
2) Не покладатися на алкоголь.
Людина, яка випила, мало себе контролює і більш схильна до вибухових реакцій.
3) Організувати собі найбільш комфортні умови з доступних. Їсти, відпочивати і дбати про себе. Це формує яке-не-яке відчуття базового благополуччя.
Важливо також стежити за водним режимом. Відчувати втому, знесилення можна і через зневоднення. До того ж, неквапливі ковтки води активізують парасимпатичну нервову систему, яка відповідає за перебування в спокійному стані. Не даремно кажуть: «Нервуєш? Попий водички!».
4) Приділяти час фізичній активності. Це важливо з двох причин.
Перша: коли працює тіло, голова відпочиває. Це якщо дуже примітивно.
Друга: будь-яка емоція виникає спершу на фізіологічному, тілесному рівні. Це завжди активність гормональної системи, а стресові гормони, в тому числі, виводяться через піт.
Взагалі, агресія, ненависть – це активні емоції, вони провокують нас діяти, кудись бігти, щось робити. Старатися стримувати – те саме, що замикати в собі бомбу з часовим механізмом.
Тому фізичні навантаження – це один з найкращих способів реакції на власну агресію та ненависть. Мова зараз не лише про спорт – прогулянка та прибирання теж згодяться. Якщо можливості побігати немає, то можна просто напружити своє тіло на кілька секунд, а потім розслабитися.
Завжди варто прагнути направити енергію в екологічне русло.
5) Емоцію потрібно усвідомити, назвати і прийняти. Все, вона виникла, значить твоє тіло і психіка вирішили, що це зараз найкращий варіант.
Моя знайома, дуже релігійна жінка, довго не могла прийняти те, що кожного разу, побачивши спалену ворожу колону, чи окремі фрагменти окупанта, вона відчуває гучну радість. Довго себе соромила. А потім дозволила собі відчувати все: «Яка є, така є. Зате як полегшало!».
Прийняти емоції не означає їх «ковтнути». Це означає – екологічно їх прожити. Не потрібно витісняти свої емоції, типу «ні, я не здатна на таке!». Агресувати легше для здоров'я, ніж витісняти те, що вже і так існує.
Але!!! Визнавати і приймати емоції – не означає плекати і провалюватися в них.
6) Практикувати релаксацію, усвідомлене розслаблення. Це в принципі корисно, а в наші нервові часи, коли навантаження на серцево-судинну систему колосальні – це просто необхідно!
7) Вчитися контролювати свої емоції і перенаправляти їх туди, де це буде корисно тілу і оточуючим. Люди, які не володіють навичками саморегуляції, схильні «викидати» на інших те, що не в змозі переробити самостійно.
8) Більше працювати руками – це дуже заспокоює.
9) Контролювати інформаційні потоки довкола себе. Кожного разу, коли ми розглядаємо моторошні фото, дізнаємося страшні подробиці та передаємо їх іншим, ми завдаємо собі травми.
Я вважаю, що дозувати інформацію потрібно з розрахунку на те, зможеш ти справитися з емоціями, які виникнуть, чи ні. Не можеш – прикручуй краник.
Нашому ворогові потрібно, щоб ми були наляканими і дезорганізованими. А ще більше їм би кортіло, щоб ми між собою гризлися – це б значно полегшило їхнє завдання. Але головна проблема московитів у тому, що вони геть не розуміють українців. Бо навіть ті з нас, які ввечері 23 лютого з боєм ділили межу між городами, вранці 24 уже дружно колотили бандерівське смузі. Тому єдине, що вони отримають тут – облизня (хоча, напрошується інше слово).
Ми обов'язково переможемо! Бережіть себе, і до зустрічі!
