Я люблю підслуховувати. Їй же Богу, пробігшись вулицями з добре нашорошеними вухами, за годинку можна назбирати матеріалу на солідну кількість статей.
Натхненницями цієї, наприклад, стали дві красиві пані, які смачно посьорбували щось льодяне. «Мене так совість мучила, ніч спати не могла. І досі не вспокоюсь!» — бідкалася одна з них. «Певна річ, що мучила! Ти ж порядна людина. Депутатів і тих, хто гуманітарку розкрадають, вина не мучить», — закивала головою друга. І тут я така, обвішана пакетами з покупками, задумалася: гостре почуття провини – це необхідна ознака хорошої людини? І чи можуть претендувати на «хорошість» ті, хто навіть попри всі свої помилки спокійно спить ночами? Про це, а також до чого тут комплекс Бога і маніпуляції сьогодні й поговоримо.
Почуття провини – це складна емоція, і якщо зараз запитати в себе: «Що я відчуваю, коли відчуваю провину?», — то можна зависнути. Це і сором, і страх, і розчарування, і ще багато-багато того, що складно ідентифікувати. Найкращий опис цього переживання, який я чула звучить так: «Я б себе била». І в цьому дійсно є сенс, тому що відчуття провини – це певною мірою самопокарання, агресія, яка направлена на самого себе. Цікаво ще те, що воно, на відміну від таких емоцій як страх, злість, радість не закладене природою, а сформоване соціально, як наслідок триваааалого життя людей у гурті.
Виникає почуття провини тоді, коли ми порушуємо наші особисті чи суспільні моральні норми, або діємо проти власних цінностей.
З докорами сумління «нє всьо так адназначна». Умовно їх можна поділити на два типи: вина раціональна та ірраціональна.
У першому випадку почуття провини базується на основі співчуття. Грубо говорячи, ми розуміємо, що вчинили те, що комусь чи чомусь нашкодило, і прагнемо якомога швидше це виправити доступними способами. Виходить – добре. Не виходить – посумували трішки, зробили висновки і йдемо далі та не залипаємо в цьому роками.
Формується раціональне почуття провини через життя в сім'ї, соціумі, де дорослі знайомлять дитину з поняттями «добре-погано», «прийнятно-неприйнятно». І почуття провини сигналізує про те, що от тут і зараз я порушую прийняті норми, далі йти не треба!
У другому ж випадку людина відчуває себе винною фоново, хронічно, ледь не за все, навіть за те, що поза межами нашого контролю: за поганий настрій оточення, поведінку дорослих, дітей тощо. Зараз ще додалася війна – а це ідеальний плацдарм для мук совісті: купувала російське, не переконала двоюрідного дядька з днр, що в Полтаві немає нацистів, мало донатила, не пішов воювати…… Список можна продовжувати до нескінченності. Ірраціональне почуття провини – це якраз те, на чому ми зупинимося детальніше.
Формується воно в дитячі роки, коли за будь-яку провину обов'язково очікуєш прочухана. Схема приблизно така: зробив щось, що не сподобалося батькам – отримав ременяки чи ігнор – постраждав – дорослі пробачили – вільний. Якщо цим зловживали, то з часом формується стійкий механізм «помилився-покарали», який уже не потребує участі сторонніх осіб – людина сама з цим може впоратися через надмірне почуття провини. Моральні муки можуть також супроводжуватися частими травмами, хворобами, переїданнями, втратою речей – так несвідомо людина себе карає.
Того, хто страждає на хворобливе почуття провини, можна впізнати через численні вибачення навіть у тих ситуаціях, де вони абсолютно не потрібні. Традиційно вину пов'язують із низькою самооцінкою, але є також теорія, що це ознака витісненого комплексу Бога – якщо я вважаю, що відповідаю за почуття та дії інших дорослих, психічно здорових людей, то значить я всесильний! Цікава думка, як на мене.
А ще, надмірні муки сумління – хитренька штучка. Ти покарав себе, і все — відстрілявся, нічого не треба виправляти. Проблема з посиленим почуттям провини полягає ще й в тому, що його схвалює суспільство. Вважається, що чим частіше і гостріше людина відчуває провину, тим високоморальнішою є. Насправді ні, просто маніпулювати купою людей з докорами сумління набагато простіше.
Це, до речі, переноситься і на побутовий рівень – якщо є доросла людина, яка постійно провокує мене на почуття провини («Через тебе в мене серце болить», «Як ти могла це зробити, ти зовсім мене не любиш!»), то, можливо, є сенс задуматися – чи не маніпулюють мною? Між іншим, такі фразочки зі спокійною душею можна віднести до категорії проявів психічного насильства.
Розпізнати ірраціональні почуття просто: варто запитати в себе, а за що конкретно я почуваю себе винним? Якщо добре подумати, то раптом може виявитись, що нічого, за що б мала мучити совість не робив!
Ірраціональне почуття провини провокує захворювання, погіршує якість життя, пригнічує, і взагалі, фу! Але з ним теж можна працювати. Як?
Часто хвороблива вина непомітно зникає, коли людина починає працювати над своїм ментальним здоров'ям, самостійно чи зі спеціалістом.
Важливо зрозуміти, що ми не несемо відповідальності за відчуття іншої дорослої людини. Це вона обирає так почуватись, а не ми її довели.
Необхідно обрати стратегію спілкування (або не спілкування) з людиною, яка систематично провокує на муки сумління (як правило, це близькі люди).
Підвищувати власну цінність – інвестувати в себе гроші, час і зусилля. Чим більше я вкладаю в цю прекрасну людину, тим більше себе ціную і вивчаю, і тим важче мною маніпулювати.
Вчитися вибудовувати свої кордони та демонструвати іншим як зі мною не можна.
Давати собі право на помилку. Як говорять розумні люди, помилок немає, є результат, який не сподобався.
І найголовніше! Будь-яке почуття провини лікується через взяття на себе відповідальності за зроблене-сказане. Якщо ситуація дійсно перебувала у сфері мого контролю, я спробую її залагодити. Якщо вийшло – супер. Якщо ні – ооо, який цікавий досвід. І все! Без кусання ліктів!
Трішки про провину в часи воєнні. Вона, як і всі інші переживання, також загострилася.
- Тут не змагання «У кого сильніше почуття провини, той більший патріот».
- Можна покумекати: об'єктивно, чи роблю я все, що від мене залежить, щоб наблизити перемогу. Якщо так, продовжуємо, якщо ні – активізуємося!
- Адекватно реагуємо на провокації та маніпуляції: я не просиджую штани в центрі міста з чашкою кави – я підтримую бізнес і роблю свій вклад в розвиток економіки країни.
- Зрозуміти врешті, що від вашого почуття провини не легше тому, хто зараз в окупації або на нулі не стане. «Вина» не дорівнює «підтримка»
- Найкраще почуття провини лікують дії. Відчуваєш, що накрило – кинув 10 грн на пікап або зробив ляльку вуду путіна:).
Кожного разу, коли пишу, дивуюся тому, на скільки кожна людина тонкий, ювелірний механізм. І як потрібно дбати про себе, щоб ненароком нічого не зламати та не дати цього зробити іншому. А почуття провини також важливе! Хоча б для того, щоб не перетворитися в біомасу, яка катається танком по машині з пасажирами.
Вистоїмо! Все буде добре!
