Життя після війни: що зробити сьогодні, щоб завтра було краще

У глобальному сенсі життя – дивовижна штука, адже воно не переривається ні на секунду. В той час, як когось відспівують – хтось робить перший подих; відджавелінені ворожі танки заростають квітами – а на руїнах, з дивом вцілілою піччю, підходять пасочки. Це постійний і дуже красивий процес, який то закручує нас у вихор, то піддається і дає нам змогу покермувати.

poltavska-khvilia_xcwi/GswkXdR4g.jpeg

І, як не парадоксально, під час війни життя також триває, на додаток, відчувається набагато яскравіше та гостріше ніж у мирні часи. Ми потроху адаптуємося, вивчаємо правила гри та, навіть, задивляємося у мирне майбутнє.

Там, по-різному. В когось туманно і лячно, а в когось щасливо і трішки інфантильно. А ще, з приводу майбутнього багато тривоги: чи буде робота, і чи платитимуть зарплати, скільки градусів буде в хаті найближчої зими, і чи матимемо ми змогу придбати помідори в січні? На жаль (чи на щастя), ми не можемо контролювати глобальні процеси, але досі цілком здатні впливати на те, що нам до снаги: підстелити соломки де треба і вже сьогодні сіяти в собі зернятка, якими будемо годуватися в майбутньому.

Ми всі дивимося в одну точку, кожен з різних вихідних умов, але всім нам хочеться, щоб там було краще, ніж сьогодні. І це – цілком реальний варіант, задля якого, правда, потрібно буде потрудитися.

Отже, що можна зробити для свого прекрасного майбутнього вже сьогодні?

Найлогічніше буде почати з аналізу ситуації на цю мить. Робити це можна будь-яким чином. Мені подобається «Колесо балансу», це така штука, де можна оцінити своє життя за сферами, наприклад: здоров'я, фінанси, сім'я, саморозвиток, робота, оточення, розвиток тощо. Це дасть змогу тверезо поглянути на те, що вже є на цю мить, і що можна надалі використовувати як фундамент. Не обов'язково урочисто сідати та займатися писаниною, аналіз варто зробити хоча б у голові.

poltavska-khvilia_xcwi/j336ldRVR.png
Приклад Колеса балансу

Важливо також провести інвентаризацію внутрішніх опор – що я вмію? Що я можу робити? Що я можу контролювати? Які мої сильні та слабкі сторони? Яка діяльність приносить задоволення і в чому я абсолютно точно спец? Які свої знання, досвід я можу монетизувати? Зауважу, що мова йде не про матеріальні речі, а про те, на що можна обіпертися навіть у випадку, якщо нічого іншого не лишиться.

Обов'язково потрібно знати, до чого хочеш прийти. Знаю, планувати зараз справа геть не вдячна, але «якщо ти не знаєш куди йдеш, то дуже здивуєшся, коли прийдеш не туди». В загальних рисах ми маємо розуміти, чого хочемо. Крім того, планування, хоч і не детальне, потрібне мозку, як точка опори в нестабільності, як пункт «Б», до якого треба прийти. Важливий нюанс: планувати варто без очікувань. Вони дуууже часто призводять до розчарувань. Тому: «Я б хотів бачити майбутнє отак і отак. Але я готовий, що може бути по-іншому, і це піде мені на благо».

poltavska-khvilia_xcwi/MsUeXOR4R.jpeg

Працювати над своїми установками. Якщо людина вважає, що в неї немає майбутнього, що попереду лише розруха, злидні й безробіття, то повірте, так і буде. Впродовж життя ми вибираємо те, що підтверджує наші установки. Якщо вони геть песимістичні, то навіть серед десяти перспектив, ми оберемо одинадцяту ситуацію, яка доведе, що буття тяжке і депресивне. Є безліч вправ, які дозволяють проробляти установки, але мені найбільше подобається робота в моменті: відстежувати, що подумав каку, говориш собі: «Та ні, насправді…» і замінюємо негативне переконання на діаметрально протилежне позитивне.

Дбати про своє здоров'я всіма доступними способами та задати курс на оздоровлення; залатати ті дірки, які є наразі: поставити пломбу, привести в норму гемоглобін тощо. У кожного тут фронт робіт свій.

poltavska-khvilia_xcwi/T6Yv9OgVR.jpeg

Піклуватися про свій ментальний стан – старатися якісно відпочивати, не цуратися психогігієни та слідкувати за тим, щоб постійно поновлювати свої ресурси. Слово попсове, знаю, але по-іншому не скажеш. Ми готові стояти в черзі за бензином по шість годин, а на що здатні, щоб заправити себе? На «порожньому бакові» далеко не заїдеш.

Критично поглянути на своє оточення. Чи є в ньому люди, які готові вислухати, підтримати, допомогти, провести сеанс кухонної психотерапії чи дати цілющого копняка? Якщо є – вітаю, це велике щастя і справжня удача. Немає – можна скористатися послугами психолога, коуча, друзів із соціальних мереж. Коли в оточенні є ті, хто вводить у роздрайв – з цим також потрібно щось робити: вибудовувати якісні механізми психологічного захисту, навчитися зупиняти неприємні та безперспективні розмови типу ниття і «всепропалонасздали» або ж банально дистанціюватись.

poltavska-khvilia_xcwi/aWl_udg4g.png

Потрібно навчатися – це дає мозку сигнал: «У нас є майбутнє». Я зараз не говорю про академічне навчання, у нас є широка можливість для саморозвитку з онлайн ресурсів. Можна підвищувати кваліфікацію, вчитися пекти хліб чи робити зайчиків з орігамі, нові дії – це нові нейронні зв'язки, а отже, ми стаємо більш адаптивними, реагуємо ефективніше і гнучкіше сприймаємо цей світ. Ну і збільшуємо свої шанси дивувати своїх праправнуків ясністю думок.

Фінанси. Куди ж без них. Ми живемо в матеріальному світі, де ці прекрасні папірці відіграють значну роль. Всім важливо почуватися у фінансовій безпеці, і для цього в кожного є різні способи: накопичування, інвестиції, підвищення фінансової грамотності, підробіток тощо. Тут важливо орієнтуватися на власні можливості.

poltavska-khvilia_xcwi/MS6GrdRVg.jpeg

Не поспішати й не вимагати від себе надприродного. Ми живі люди. Вірити) Якщо є зовнішня опора на Бога, Всесвіт, Вище Я – жити стає легше. Ти все одно несеш відповідальність за своє життя, працюєш, вкладаєш у себе, але при цьому віриш, що чиїсь незримі руки тебе ведуть і страхують – так правда легше.

Коли я усвідомлюю значущість періоду в якому живу, то по тілу пробігають мурашки. Міняється світ довкола нас, а з ним змінюємось і ми. День у день ми отримуємо досвід стійкості, моральної та фізичної витривалості, зберігаємо людське обличчя, контактуючи з абсолютним злом. Кожної доби ми витираємо сльози після новин, обдаровуємо недобрими епітетами смердючок, через яких знову волають сирени, йдемо жити теперішнє і будувати щасливе майбутнє. Бо в нас воно, на відміну від боліт, є.

Вистоїмо! Все буде добре!

Інна Радченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар