Кохання поза часом: полтавці розповіли про свою першу любов. ВІДЕО

Кажуть, що перше кохання не забувається. Воно дарує незвичні емоції, перші переживання та, можливо, перше розбите серце. Цю любов несеш з собою все життя, як неоціненний досвід, або і навпаки перетворюєш її у пожиттєву пригоду.

poltavska-khvilia_xcwi/g24oq3-7g.jpeg

«Полтавська Хвиля» вийшла на вулиці Полтави та поспілкувалася із літніми містянами. Ми запитували: чи пам'ятають полтавці своє перше кохання чим же закінчилася та чи закінчилася взагалі їхня історія?

Полтавець, який не захотів представлятися:

«Це було у шкільні роки, ще 8 клас. Перша любов — це сильно...».

Полтавець Василь:

«Є перше кохання і останнє. Останнє краще, ніж перше. Бо перше вже ніхто не пам'ятає. А останнє в піснях тільки (залишилось — авт.)».

Полтавець Руслан:

«Перше кохання у мене було і є — це моя дружина. А більше нема. Познайомились давно — у 90-у році».

Полтавка Віра:

«Як завжди, шкільне кохання. Нічим не закінчилося. Роз'їхалися».

Полтавець Валерій:

«Познайомився з нею на чарівній вулиці Європейська. Ми стояли на зупинці, і я з першого погляду закохався у неї. Її звати Тамара. І зараз більше 40 років прожили, є син».

Полтавець Микола:

«Вона була красива, сама красива на світі. Я теж був молодесенький. Я закінчив педінститут, моя професія — вчитель математики й креслення. Тоді був такий предмет, у школі викладався. А вона була — фізик. Звати її Ляля. У всьому інституті були Люда, Валя, Іра, Зоя, Майя... А Ляля була одна... І вона була моя. Так мені було підказано. І ми все життя пройшли разом».

Ілюстрація: Роман Нікітченко

Відео: Іван Козаченко

Раніше ми писали про полтавські інсталокації для закоханих.

Ярослава Фоніна

Ще з рубрики: "Соціум"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар