Конфєткі-бараночкі, російські пісні та роми: Сорочинський ярмарок триває

Минуло лише два дні з моменту відкриття Сорочинського ярмарку, а захід вже встиг запам’ятатися. І, на жаль, ми не можемо сказати, що лише з гарного боку.

«Зі сцени Олег Кєнзов співає російською «Я люблю тєбя до сльоз» Сєрова. Прямо на вході на ярмарок дівчина із прекрасною російською продає конфєткі-бараночкі, цілими в’язками. Не вистачає самовару тільки та «саночєк», — розповідає «Полтавській Хвилі» читачка видання, яка побувала на ярмарку в день відкриття. Каже, що іноді не розуміла: це захід якої країни?

Кореспондентка «Полтавської Хвилі» вирішила перевірити, що дійсно відбувається на цьогорічному Сорочинському ярмарку.

Десята година ранку. Дух Сорочинського ярмарку відчуваєш ще при в’їзді у село. Багато великосороченців облаштували зі своїх дворів платні стоянки, і прямо кидаються під колеса, зупиняючи авто і намагаючись завернути його у двір. Деякі селяни махають, як регулювальники, але, чомусь, «проїзд дозволений» лише на їхню облаштовану стоянку.

Якщо ж не звертати увагу і рухатися по дорозі далі, то можна доїхати до реального регулювальника. Правоохоронець обов’язково підкаже, де можна запаркуватися, куди насправді можна поїхати і як виїхати.

Біля території, де проходить ярмарок, з тисяча машин. При цьому, паркуються всюди: і попід тинами, і на узбіччі, і на будь-якій принагідній для стоянки території. Більше того, платити за місця не потрібно.

Після того, як покидаєш авто, тобі у носа б’є яскравий запах сіна та корів. Виникає враження, що десь тут, неподалік, хтось тримає вдома рогату худобу або ж випасає її зовсім поруч. Але характерного «Му» ніде не чути.

Від місця парковки та входу на ярмарок лише кілька секунд — треба тільки перейти нешироку дорогу. І ось ти вже прямуєш до центральної дерев’яної арки, на якій майоріють стрічки жовтого та блакитного кольорів.

Вздовж стежинки, що веде на ярмарок, сидять жінки, які продають всілякі цікавинки. Перед однією з них — картонові троянди різних кольорів, прикрашені блискітками. Перед іншою — плетені кошики, ще одна продавчина пропонувала насіння різноманітних квіток, від ірисів до гладіолусів.

Прямо перед аркою, зліва, стоїть дівчина-блондинка. Волосся вона зібрала у гульку, сама одягнена у червону сукню, на плечі — стильна сумочка на ланцюжку. Перед нею стіл з баранками — відомим прикладом російської кухні. Продає їх за 35 гривень за зв’язку.

«Чому саме такі вироби? Невже в українській кухні немає ніяких смаколиків?» — питає одна із відвідувачок заходу. За специфічним акцентом схоже, що жінка приїхала на ярмарок із Заходу України.

Минаємо вхід і занурюємося в ту незвичну атмосферу ярмарку, про яку писав Микола Гоголь.

Вам, мабуть, траплялося чути, як десь рине далекий водоспад, коли все навколо сповнене стривоженого гуркоту, і хаос дивних, неясних звуків вихором носиться перед вами. Справді, чи не ті самі почуття вмить охоплять вас у вихорі сільського ярмарку, коли весь народ зростається в одне величезне страховище й ворушиться всім своїм тулубом на майдані та в тісних вулицях, кричить, гогоче, гримить? Галас, сварка, мукання, мекання, ревіння — все зливається в один безладний гомін. Воли, мішки, сіно, цигани, горшки, баби, пряники, шапки — все яскраве, строкате, безладне метушиться купами і снується перед очима. Різноголоса мова потопляє одна одну, і жодне слово не вихопиться, не врятується від цього потопу; жоден крик не вимовиться ясно. Тільки ляскання по руках торгашів чути з усіх кінців ярмарку. Ламається віз; дзвенить залізо; з гуркотом падають скидувані на землю дошки; і запаморочена голова не розуміє, куди вдатися.

На алеї майстрів продають вишиванки ручної роботи, ковані ножі, глиняний посуд, вишиті бісером сумки, їжу. Словом, якщо приїхали з грошима – без покупки не поїдете.

За аркою — так би мовити, перша частина ярмарку, або Містечко майстрів. Тут продають як вишиванки ручної роботи, ковані ножі, глиняний посуд, вишиті бісером сумки, так і ті ж «бараночки» за 35 гривень.

При цьому, поділу на їжу і не їжу немає. З однаковим успіхом можна купувати одяг, а потім піти у сусідню ятку перекусити.

Вартість вишиванки ручної роботи — від 1000 гривень. За машинну вишивку — близько 750 гривень. Вишиті сукні вартують дорожче. Середня вартість на таку з ручною вишивкою — від 2000 гривень, із машинною — 1000.

«Підходь, дитино, у нас тут сукні на будь-який вибір», — гукають продавчині до своєї ятки. Вони приїхали із Закарпаття, привезли з собою сукні, які вишивала бабуся з Карпат. Такого в інтернеті не купиш. Та й наговоритися можна від душі.

На одній із стійок для одягу висить сукня із небіленого льону. Вона вишита блакитними і чорними нитками, а по грудях та рукавах йде мережка.

«Вона коштує 2500, але тобі зроблю знижку. Поміряй тільки! — кореспондентка приміряє сукню і та сидить, як треба, — Бо, яка файна! Бери і не думай! Цю сукню вишивала одна баба, село її — в Карпатах. Такі руки в неї вмілі і вдачливі. Оно, бачиш, по рукавам візерунки? То символи життя! Баба з добрими намірами вишивала».

Далі пані Наталка не дає оговтатися і розповідає, що в тому селі Руслана Лижичко знімала кліп на пісню «Дикі танці». паралельно продавчиня вже підперезує на кореспондентці сукню і підводить її до дзеркала.

І ось, сукня продана! А «в нагрузку» тобі ще пропонують пасок за 100 гривень, без якого «ну не так, не так виглядає все», і дарують ще один.

Інші продавці, які спостерігають за купівлею одягу, пропонують до нього прикраси. А жіноцтво, як-не-к та задивиться на квіткові обручі за 150 гривень, чи пишні віночки за 350. Або ж за 100 гривень придбають різнобарвні буси чи за 50 — браслети.

І загалом так продається все. Майбутніх клієнтів захвалюють, забалакують, закручують, і ти не встигаєш оговтатися, як йдеш із пакетом повним краму до наступних яток.

Це й не дивно. Адже за кожне місце продавці платять гроші. А якщо приїхали здалеку, то треба додому хоч якийсь прибуток привести.

«Тут різні ціни на різні місця. Нам обійшлося у 7400 за всі дні ярмарку. Відвідувачів порівняно з іншими роками менше, так сусіди наші кажуть. Та і сам як пригадую ярмарок років 5 тому, то реально більше було людей. І багато дуже ходять просто дивляться. Таке враження поки, що людям треба або дуже дешево, або вже дуже дороге/преміум сегмент», – говорить Костя з Карлівки, який привіз на Сорочинсьий ярмарок фоторамки різних видів.

Трохи далі від яток — сценічний майданчик «Млин» та садиба Хіврі. В обидвох локаціях, немов, наввипередки запрошені митці співають народних пісень, тут же проводять конкурси. Наприклад, біля Млина чоловік із тацею, повною коровая, намагається з’їсти його за визначений час.

Тут же поруч ходять двоє — чоловік та жінка — у костюмах Макітри з галушками та Сала. Вони фотографуються із охочими та просто блукають ярмарком.

До речі, аби зайти на обладнані фотозони, треба заплатити від 20 до 50 гривень.

Усюди встановили дороговкази.

Праворуч від сценічного майданчика «Млин» стежка прямує до великої глядацької зони та сцени. Від інших локацій, вони відгороджені парканом, прямо біля якого чергує охорона та поліція.

Близько 12-ої години дня на сцені виступає дитячий творчий колектив — триває Всеукраїнський Фестиваль народної творчості «ЯРМАРИНКА». Глядачів немає зовсім. Лише неподалік від сцени сидять, обідають, кілька творчих колективів, які також приїхали виступати.

Багато митців прибули з інших областей. Так, один із колективів, приїхав із Черкащини.

«Де б ми не виступали, ми з гордістю кажемо, що ми з Черкаського краю. На Сорочинському ярмарку вже не вперше, і кожен раз із задоволенням виступаємо. Дай Боже здоров'я організаторам такого фестивалю, як сьогодні! Це пісенний рай на 5 днів! Тут ми виконуємо маловідомі старовинні народні пісні і знайомимося із багатьма цікавими колективами», — розповідає Катерина Петраш.

Як вказують на сайті ярмарку, організатор Національного Сорочинського ярмарку – ТОВ «Сорочинський ярмарок» завдяки Українському Культурному Фонду взяв участь  у Програмі «Культура в часи кризи: інституційна підтримка» в рамках Лоту 8 «Культурні та креативні індустрії ( кроссекторальна діяльність)». Культурний Фонд схвалив Проект та допоміг вагомо зменшити негативний вплив на Національний Сорочинський ярмарок від впровадження обмежень діяльності в час пандемії вірусної інфекції COVID-19. Надані Українським Культурним Фондом грантові кошти в сумі 918261грн.20 коп. використані винятково для реалізації поєкту інституційної підтримки, в рамках затвердженого кошторису. Надана УКФ фінансова підтримка і допомога дозволила ТОВ «Сорочинський ярмарок» зберегти основний колектив фахівців,  утримувати офісне приміщення для їх роботи, виконувати  життєво важливі  роботи по утриманню території , на якій проводиться Національний Сорочинський ярмарок, її облаштуванню та збереженню споруд. До виконання робіт по підготовці та догляду території було залучено 15 підрядних організацій та окремих виконавців.

За парканом, який огороджує глядацьку зону, ще одна локація. Тут на возі по колу відвідувачів катають ярмаркові воли.

Трохи далі — кілька вбиралень, біля яких видніється столик із туалетним папером та дезінфектором.

За кілька метрів від біотуалетів розпочинається фуд-зона. Вона складається з двох частин, які розташовані з обох боків ярмарку. Тут стоять столики із стільчиками для клієнтів та столи із наїдками.

Тут можна придбати шашлик (зі свинини — 60 гривень за 100 грамів, із курятини — 40 гривень за 100 грамів), ковбаски — 60 гривень за 100 грамів, овочі — 40 гривень за 100 грамів, плов — 60-70 за порцію. Тут же пропонували квас (0,5 літра за 20 гривень), пиво (40 гривень за 0,5л), лимонад на розлив (25 гривень за 0,5л) та у пляшках— 30 гривень за пляшку.

Деяких читачів «Полтавської Хвилі» зацікавило те, чи можна на ярмарку «накуштуватися так, аби наїстися». Тож у пошуках відповіді кореспондентка направляється в другу частину фуд-зони. Туди, де продають крафтові продукти.

Чи пропонують на ринку «скуштувати» перед тим, як купити

У тій частині продовольчого ринку, де продають ковбаси, хліби та інші смаколики, куштувати можна. Але пропонують не все — більшість яток із м’ясом дозволяють куштувати, якщо ти точно збираєшся щось купити, а не просто гуляєш.

Тоді як хліб, баранки, іноді мед разом із крекерами печиво виставляють у пластикових тарілочках прямо на прилавок. І всі охочі можуть скуштувати. Деякі продавці пропонують спробувати ковбасу. Але ріжуть лише після прохання покупця, аби той спробував перед купівлею.

Також дають спробувати мед із шишками або інші крафтові вироби.

Щодо алкоголю —то тут його майже немає. Але наливки куштувати дають.

Дитячі атракціони й ринок

Частина ринку між фуд-зонами зовсім не схожа на ту, яка знаходиться одразу при вході на ярмарок.

Тут немає унікальних виробів, продають одяг на всі сезони — від футболок до шуб та пуховиків. Ціни стартують від 40 гривень за футболку.

Тут багато ромів, які або торгують, або просто ходять поміж рядів.

Поруч також розташована локація з атракціонами. На відміну від Більська, де дитяча зона ніяк не була огороджена, тут все на території ярмарку. Тож дитина не втрапить під авто, але може загубитися серед натовпу.

Ціни на атракціони стартують від 60 грн. Найдорожчий - 150 за 3 хвилини.

Нагадаємо, що раніше ми побували на двох відомих фестивалях Полтавщини. Тож читайте: що не так із фестивалем борщу та що цікавого було на Гелон-фесті.

До слова, поки що коментарі організаторів ярмарку взяти не вдалося. Але тільки-но ми зв'яжемося з ними, одразу повідомимо вас про це.