«Ми з чоловіком тут і доживатимем»: історія баби Гальки з Полтавщини

Знайомтеся, це бабка Галька. Їй 84. Вона живе у дев'ятому від дороги будинку у селі Крута Балка на Полтавщині. Перед нею лише одні сусіди. І то, за чотири хати. У бабки Гальки є дід. На велосипеді він їздить по хліб за 2 кілометри. Інколи. Бо зазвичай вона пече його сама.

Спочатку жінка, завбачивши нас, ховалася за дерево, аж поки ми не пояснили чому приїхали. Лише після підійшла ближче.

А як вас звати?

Баба Галька.

Ви тут живете з народження?

Та ні, я невістка. Я прийшла сюди, коли заміж вийшла. Давно. Я в Дудкиному гаї народилася. Я відтіля. Сюди заміж вийшла. Двадцять год мені було. А тоді ж тут.

А ви тут сама живете?

З чоловіком. Дід є у мене і син, у Полтаві живе. Як треба то приїжджяє з Полтави.

Та вже тридцять год я тут живу. Я вийшла заміж в двадцяти годах. Чоловіка мого задавили. Батько рідний трактором в колгоспі, наїхав і ногу відрізав, і він помер. У мене осталася дочка. І вийшла заміж осюди тоді я.

А ви були в Стрижівщині?

В Стрижевщині я була. Там нема людей. Село завалене. Село зникло давно. Може годів і двадцять. Там така була вулиця. Там не дуже багато людей було. Трохи було хат, трохи людей. А хто пов’їжджяв, позабирали старих. Хто повимирало.

А покинуті хати. Повмирали люди чи забрали діти?

Повмирали.

То виходить ви сюди заміж вийшли?

Так, другий раз я вийшла з дитиною сюди і оце тут прожила, мені 84 год.

Як тут з лікарями?

У Бальці лікарі і єсть, а ні, так у Перещепину їдемо. Раньше я робила на фермі, то нас возили в Перещепину на медкомісію.

А хліб, якщо хліба треба, як купуєте? Чи може є соціальний працівник, який вам допомагає?

Ніхто мені не помагає. Пока шо ми сами з дідом. Син привезе нам муки, я печу хліб. А вчора дід їздив на велосипеді. А зімою то канєшно трудно.

А онуки у вас є?

Є в мене внуки. Внучка вийшла заміж. Приїжджали до мене. Є правнучок Руслан. Я гляділа тут його двоє літ. А щас він пішов уже в п’ятий клас.

А як із газом і водою. Холодно в хаті?

У нас в хаті холодно. Ми економимо, бо треба ж іще онучці помогти.

Ті люди, які тут живуть мають дохід із землі та худоби, правильно?

Та худоби ні в кого немає. Кури, порося у нас. Син приїде дерті намеле на Мельниці. Привезе, а ми тіки даєм.

А скільки вашому чоловіку років?

Та як і мені.

І він на велосипеді їздить?

Та їздив учора. Та ну а як, живеш же. Думаєте я лежала — ні. З самого малку на роботі. Я тридцять год на хвермі робила. Все время.

Для молодих тут є робота?

Та є ж у нас тут хвірма. То молоді ж роблят. Ну а тепер людей мало тут живе. Тут в Балці то більше, а раньше було так таких людей іде на роботу. Те з вилами, те з граблями чи з сапою йдуть на роботу, а тепер ніхто. Вийди, то цілий день простоїш і не побачиш.

А с ким ви тут спілкуєтеся?

Оце отут умерли люди, були. Дочка навідується, вона теж у Полтаві. Далі теж люди померли, далі там син забрав у Полтаву.

Люди держут кури, качки, хто поросят, хто на продаж. Всяко. А коров мало. Раньше пасли, череда була, а тепер нема.

Як вам жилося з свекрухою

З свекрухою? Та ну як. З першими добре. Пожили годів два із свекрами і построїли собі хату. А тут я робила, не той, не була їм нахлєбниця.

А де ви бували, куди їздили? Може на море?

На яке там море. Хіба хто тут їзде. Та були путьовки предлагали, а я не їздила.

А в Миргород, тут же поруч санаторій?

Нашо він мені?

Ви мене фотографуєте, де я буду?

У газеті.

І шо, там буде якесь оповідання про мене?

Так. Про вас і про село. Про те, хто з людей залишився. Як ви думаєте, чи є варіанти відродити село?

Ну в нас же ж ото землі поздавали в оренду то він (орендар) же ж плате нам.

Ми з чоловіком прожили вже. Тут і доживатимем. Ото таке.