«Мою прабабусю малою прив'язували до дерева»: дитячі психологічні травми

Мою прабабусю малою прив'язували до дерева, щоб та не втекла. Ні, це не картина катування або покарання. Це робила її мама для того, щоб моя майбутня бабця не втекла, поки та буде поратися по городу. Непоганий би вийшов сюжет для новин, правда?

poltavska-khvilia_xcwi/sorZZkfng.jpeg

А колишня сусідка розповідала, що батьки приводили її в цілодобовий садочок у понеділок, а забирали в п'ятницю. Щоправда, кілька разів брали додому в середу, але потім перестали, бо вона чомусь не хотіла повертатися посеред тижня.

Для контрасту скажу, що мала нещодавно розмову з приятелькою, й вона переживала, що нанесла своїй дочці травму, коли подарувала їй на День народження не те, що тій хотілося.

Зараз ми живемо у відносно безнапасний час. Ще ніколи за всю відому історію людства не було доступно стільки різноманітної їжі, медичних і освітніх послуг. А коли суспільство задовольняє свої базові, життєво важливі потреби, воно переходить до більш високих матерій – забезпечення морального, психічного благополуччя. І мені деколи навіть шкода сучасних мам – ми такі розумні зараз, такі начитані та прокачані, так багато знаємо, що часто собі ж і шкодимо.

poltavska-khvilia_xcwi/dmxMWkBnR.jpeg

У своєму оточені все частіше і частіше я чую щось подібне:

«Боюся травмувати сина. Деколи прикрикну на нього, а в нього губа тіпається – плакати збирається. Чи з чоловіком при ньому посваримося, а я ж знаю, як на дитину це негативно впливає. Караю себе потім, переживаю, щоб він виріс психічно здоровим».

Що ж таке травма? Простими словами – це реакція психіки на одноразову або повторювану в часі болісну подію, з якою дитина не може дати лад самостійно.

Зазвичай, для того, щоб «перетравити» болісну ситуацію, маляті потрібна допомога дорослого.

Якщо дитина була свідком чи опинилася в ситуації, де під загрозою було життя її або інших людей, то тут скоріш за все, буде доречною робота зі спеціалістом.

У випадках, коли дитя змалечку було позбавлене «свого дорослого», або ж той був байдужим чи злісно ігнорував базові потреби дитинчати (часто буває в сім'ях, де зловживають алкоголем чи наркотиками), де на регулярній основі практикувалося приниження, насилля у всіх його формах – практично завжди є сенс в роботі з психологом.

Якщо ви не практикуєте описані в попередньому параграфі садистичні речі, то пропоную видихнути з полегшенням.

«Все, що залежно від мене я роблю, аби зберегти дитині психічне здоров'я. Та деколи думаю, про речі, людей на яких я не можу повпливати, і переживаю, аби йому не зашкодили», – Катерина.

Ми схильні називати травмою все, що приносить дискомфорт. Кожного дня дитина зустрічається з різними ситуаціями, зокрема з тими, які завдають болю, викликають сум і гіркі сльози. І нам часом просто нестерпно і тривожно спостерігати за тим, як горює дитя.

Але присутність дорослого, що підтримує та який зможе контейнерувати почуття, пожаліти, погладити по голівці чи просто знаходиться поруч, уже здійснює терапевтичну дію.

Неможливо і не потрібно захищати дитя від усіх печальок світу, адже негативні емоції – це теж частина життя і, при тому, чимала зона росту й отримання досвіду.

Взагалі, той факт, що батьки переживають за психічне здоров'я своїх чад не може не радувати. Але, якщо це не переходить у крайнощі. Часто мами, які аж занадто бояться «не зламати психіку» нащадкам мають кілька спільних рис:

  • вони напружені і тривожні. Складно жити в постійному аналізі «якщо я скажу так, то це може образити-засмутити-викликати сльози»є;
  • втомлені. Регулярний контроль своїх слів і дій, а часто не тільки своїх, а й оточення, дуже виснажує;
  • нехтують власними інтересами, своїм життям на користь дитини.

Так, в мами теж повинне бути особисте життя! Тоді вона не буде концентрувати все свої сили, весь власний потенціал на дитині. Перестане постійно контролювати й розвивати, підносити все на блюдечку в прямому і переносному сенсі.

poltavska-khvilia_xcwi/IJInZkf7R.jpeg

Як можна собі допомогти?

  • Спершу варто оцінити свій стан. Якщо страх нашкодити дитині набуває нав'язливої форми, то краще поговорити з психологом. До того ж трапляється, що переживання подібного роду з'являються, якщо мама і сама мала подібний досвід. У такому разі спеціаліст теж не завадить.
  • Усвідомити той факт, що ті батьки, які щоденно б'ють, принижують, знущаються з дітей, подібними рефлексіями себе не втомлюють.
  • Дозволити собі право на помилку. Ми ж живі люди: втомлюємося, можемо погано себе почувати. Дитя не замкнеться в собі від того, що мама підвищила голос. Звісно, робити це традицією – справа сумнівна, але і карати себе за раз-другий точно не варто!
  • Зайнятися особистим життям. Ще на початку материнства мені потрапила фраза, автора, на жаль, не назву: «Мама – як сонце. А дитина, мов травинка. Якщо сонце буде світити на саму лише травинку, то спалить її. А якщо буде рівномірно розподіляти тепло між всіма травинками на галявині, то всім буде добре». Тому важливо направляти свою увагу і на чоловіка, і на подруг і на хобі з розвагами. Це, до того ж прекрасно «заряджає батарейки».
  • Турбуватися про себе. Часто мами потрапляють у замкнене коло: доводять себе до виснаження/далі зриваються на дітях/картають себе/стресують/зриваються на дітях. Вийти з цього хороводу можна, вчасно давши собі можливість перевести дух. Важливо не забувати про свої базові потреби, бо сита, відпочила, «наповнена» (словечко попсове, але дуже вже сюди підходить) мама репетуватиме з меншою долею вірогідності.

«Якби ми не старалися, нашим дітям все одно буде, що розповісти психологу», – і смішно і не дуже, правда?

Як достатньо таки тривожна мама, я колись поставила собі установку – вкладати свою енергію в те, що буде приносити користь мені і моїй сім'ї. Якщо сьогодні я не тягну на звання «Мама року», то завтра я направлю свої ресурси не на те, щоб потривожитись і погризти себе, а на те, що зробить моє материнство радіснішим і приємнішим.

Бережімо один одного! До зустрічі!

Інна Радченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар