На Полтавщині переселенка розвиває власну справу з виготовлення крафтових сирів
Підприємиця з Донеччини Людмила Мірошниченко втратила свій бізнес на Донеччині. Після переїзду на Полтавщину вона відновила власну справу з виготовлення крафтових сирів завдяки участі в освітній програмі для жінок-підприємиць. Наразі вона працює над відкриттям кав’ярні із сирними закусками.
Магія перетворення молока на сир
Людмила Мірошніченко понад десять років вела свій бізнес у Слов’янську, продаючи дитячі товари. А потім прийшла війна, яка принесла за собою спершу вимушену зміну локації магазину, потім вимушений переїзд зі Слов’янська, а згодом, навіть після повернення у рідне місто, коли його звільнили від російських найманців, і зміну виду діяльності.
«Я усвідомила, що не працювати не можу, тож почала думати, чим би зайнятись, що у мене напевно добре вдасться. Я завжди добре готувала. І в якийсь момент мені на очі потрапила історія жінки з Горлівки, яка мала козину ферму і виготовляла козині сири. Це було дуже незвично на той час, крафтового виробництва тоді в нашій країні було мало, одиниці. Тож мене це вразило, наче магія якась. Отже, виявляється, з молока можна робити таку неймовірну красу? Я теж хочу!», – пригадує свої емоції того часу Людмила Мірошніченко.
Вона завзято взялась за навчання. Спершу придбала і прослухала онлайн-курси від бердянки Альони Лубенської, потім не пошкодувала грошей на курси від італійського майстра сироваріння Сімоне Манфредіні. За словами підприємиці, це навчання себе окупило сповна. Адже жінка отримала знання з приготування цілого переліку сирів – від м’яких фети і качотти до пармезану та кастельманьо (зараз в її асортименті 33 види різноманітних сирів – м’яких, твердих, напівтвердих, з пліснявою).
«Я вставала о четвертій ранку і варила сир, – і це мене надихало. Я займалась усім сама, хоча родина, звісно, проти не була, але усе було на моїх плечах – в кого купити молоко, як зварити сир, запакувати, розіслати, створити сторінку в Інстаграмі, спілкуватись з покупцями. І справа одразу якось пішла, продажі злетіли, і хоча це було важко, але успіхи надихали», – розповідає Людмила.
Деякий час Людмила мешкала у свого свекра на Харківщині, який мав козину ферму. Завдяки його бізнесу в Людмили завжди було 120 літрів відбірного козиного молока що два дні.
«Я більше люблю працювати з козиним і овечим молоком, аніж з коров’ячим. У нього вишуканіший смак та аромат, воно краще зберігається, без шкоди для якості піддається заморожуванню, тому той період був золотим часом для мого бізнесу», – каже Людмила.
Зараз з сировиною для сироваріння – тобто з молоком – складніше. Бо Людмила мешкає в селі Соколова Балка на Полтавщині, за 80 кілометрів від Полтави і 90–100 кілометрів від Дніпра. Фермерських господарств, які б продавали молоко, поруч немає. До найближчих їхати довго і не найкращою дорогою. А все тому, що з
міркувань оптимізації витрат на доставку молока, більшість фермерів працюють відносно недалеко від великих міст – аби зручніше для збуту.
Тож знайти якісну сировину для Людмили наразі – виклик, який наразі спонукає її замислитись над тим, аби переїхати ближче до обласного центру і до постачальників молока відповідно.
Втратити все – і почати спочатку
Коли розпочалась повномасштабна війна, Людмила саме готувала продукцію на замовлення до 8 Березня. Кілограми сирів, які визрівали, аби стати святковим подарунком, залишились у Слов’янську. Більшість довелось згодом викинути, частину роздали людям, якусь частку Людмилі вдалось врятувати і вона досі зберігає кілька голівок витриманих сирів, датованих початком повномасштабної війни. Як постійне нагадування.
Усе обладнання теж вивезти не вдалось. Частина досі в Слов’янську, частина – на Харківщині, однак Людмила за минулий рік виграла декілька грантів і трохи поновила свої виробничі потужності.
Спершу підприємиця спробувала знайти прихисток у батьківському домі в Святогірську, потім – в родичів у селі Соколова Балка на Полтавщині. В перспективі планує переїхати і звідси – ближче до обласного центру, бо це значно спрощує логістику і для виробництва, і для збуту, та й уможливлює втілення її планів щодо майбутнього бізнесу.
«У Слов’янську в мене було багато п1стійних клієнтів через Інстаграм, і дві еко-крамниці, і зі Слов’янської ГРЕС мала великі замовлення. Зараз ситуація складніша, але я маю плани. Мрію масштабувати свій бізнес, зменшити широту асортименту, натомість збільшивши обсяги. Але головна моя мрія – відкрити кав’ярню, де до гарячих напоїв подаватимуть нарізку крафтових сирів. До прикладу, мій фірмовий м’який швейцарський сир з журавлиною ідеально пасує до кави чи чаю. Певна, що він смакуватиме гостям мого закладу і вони неодмінно повертатимуться сюди, аби скуштувати його знову і знову», – каже
Людмила Мірошніченко.
Людмила готує вигадливі різнокольорові сирні рулети, подарунковий сир проволоне у формі мандаринок або яблук, чорний витриманий сир з чорнилом каракатиці. Це подобається покупцям, що купують в Інстаграмі або в невеликих
крамницях. Але для втілення її мрії про масштабування, власну кав’ярню, співпрацю з рестораціями або торгівельними мережами, Людмилі треба підтвердити, що її продукція відповідає стандарту безпеки харчування НАССР.
Заради успіху треба докласти зусиль
Усвідомити, як вона бачить розвиток власного бізнесу і необхідних кроків для цього, Людмилі допомогло навчання у майже тримісячній програмі «Зростай 2.0» для жінок-підприємниць, що відбувається в межах проєкту «Інклюзивна економіка».
«Я зрозуміла, що мушу інвестувати час і зусилля в свою справу, якщо хочу грати в довгу. Нам пояснили під час навчання, що масштабування – це період, який треба пережити, бо ти вкладаєш гроші в найм додаткових працівників, оренду, обладнання, сертифікацію, власне навчання, і тоді прибутки неминуче падають. Якщо вдається вийти в нуль – це вже чудово. Але інакше я стоятиму на місці, а для мене це неприпустимо. Мушу пробувати, змінюватись, ночами робити домашки, шукати рішення», – розповідає про результати навчання Людмила.
Зараз вона вже зробила перші кроки до змін. Зокрема, найняла працівницю, яка їй допомагає вести соцмережі, і ще одну, що асистує при підготовці до виробництва та пакування продукції.
Під час навчання на «Зростай 2.0» Людмила отримала знання з фінансового менеджменту, психології, СММ-таргетингу. Протягом часу навчання працювати над ідеями для власного бізнесу їй допомагали два ментори. Надихала й атмосфера, в якій отримувала знання – дружня, конструктивна, в оточенні однодумців.
«Я дуже задоволена і вдячна, що отримала змогу навчатись ту і зустріти інших дівчат-підприємниць, з якими ми обмінювались ідеями і підтримували одна одну. Я налаштовуюсь на те, що в мене все вдасться. Коли живеш в наших реаліях, вірити в позитивне майбутнє нелегко. Часом зриваюсь, опускаються руки, плачу ночами. Хвилююсь, що можу не витягти ось цього усього. Але потім збираюсь з силами і продовжую йти свій шлях, бо не бачу для себе іншого виходу», – каже Людмила Мірошніченко.