«Нападе чи не нападе?» Як зберегти моральну стійкість у теперішніх умовах?

Жити нині цікаво. Точніше, цікаво завжди було, бо за всю відому історію нашої країни, набереться не так уже і багато моментів, коли людям жилося відносно спокійно. І тепер ми проживаємо явно не один з них. Кожен мислячий і здатний до аналізу українець прекрасно усвідомлює, що відбувається кілька останніх місяців і допускає різні варіанти розвитку подій. Але проживаємо ми це по-своєму: комусь безпечніше ігнорувати цю тему, а комусь — постійно перебувати в курсі новин.

poltavska-khvilia_xcwi/9b3ZMCbnR.jpeg

Війна і навіть, її очікування – це те, що стосується безпосередньо виживання, а отже, зачіпає найбільш древні структури нашого мозку, які відповідають за два основні типи реакцій: « замри або біжи». Тому ми на собі, або на прикладі наших близьких, можемо помітити, що стали більш агресивними і дратівливими, або ж, навпаки — тонкосльозими і тривожними. Це інстинктивні механізми, виникнення яких нам, ну дуже складно контролювати. Але на противагу їм існує наша довільна поведінка, свідомо керуючи якою, ми можемо покращити якість свого життя навіть у непрості часи.

Отже, що може допомогти зберегти нерви цілішими, а голову яснішою?

Збереження звичних ритуалів

Наш мозок дуже любить дії, які повторюються, бо в них він вбачає безпеку і стабільність. П'ять років тому я познайомилася з мамою своєї учениці, яка переїхала з Луганської області. Вона розповідала, що раніше, ще до війни, вона виробила ритуал: перед сном довго розчісувала волосся, по 100 разів проводячи гребінцем по косах. Це їй потім допомагало і під час подолання блок-постів, і тут, у новому житті, де все було незвично. Такі прості, але звичні дії заспокоювали і нагадували про щасливі мирні часи. Цікаво, чи продовжує вона робити так зараз?

poltavska-khvilia_xcwi/URsFMCx7R.jpeg

Інфодетокси

Коли тисячний раз оновлюєш сайт з новинами, здається, що ти хоч якось та контролюєш ситуацію. Ключове слово тут «здається». Звісно, дозована інформація з перевіреного джерела може допомогти знизити тривогу. А от неконтрольоване поглинання новин, плітки, «секретна інформація від знайомого генерала моєї троюрідної тітки» — навпаки, її зашкалити. Для себе я зрозуміла, що новини краще читати, ніж дивитися, бо в сюжеті, доки диктор зачитує інформацію ти триста разів надивишся на відеонарізки з військовою технікою, пострілами і руїнами. А коли перечитуєш, то тут справа лише у власній фантазії, яку ми, на щастя, можемо контролювати. Крім того, все ж варто встановити для себе ліміт на новини – щоб бути в курсі, а не «варитися» у цьому всьому.

poltavska-khvilia_xcwi/JfuV7Cb7g.jpeg

Фільтрація

Тут знову ж про інформацію. Проти нас уже багато років ведеться гібридна війна, в тому числі, і за допомогою інформаційних «вкидів». Її мета – настрахати, деморалізувати, вивести з рівноваги і виснажити. Головна пілюля від цього – критичне мислення і вміння відділяти зерна від полови. Можна обрати один-два джерела новин (бажано, не з тих, де в депресію можна впасти від самих лише заголовків), і орієнтуватися на них, але не бездумно, аналізуючи і зіставляючи факти.

poltavska-khvilia_xcwi/F6bvnCx7R.jpeg

Планування

Якщо майбутнє видається туманним, то в нього особливо важливо дивитися. Планувати сорти помідорів, які посадиш на дачі, і куди пересунути холодильник під час ремонту на кухні. Невідомість викликає тривожність, і ми, малюючи картину майбутнього, її послаблюємо.

poltavska-khvilia_xcwi/-Z6p7Cx7g.jpeg

Турбота про себе

Важливо дбати про себе всіма можливими способами. Це як максимум. Як мінімум – намагатися не заїдати стрес печеньками, робити дихальні вправи і контролювати режим сну. По хорошому ще було б добре організувати собі «протипечалькову аптечку» – перелік справ, які гарантовано підвищують настрій.

poltavska-khvilia_xcwi/dGEAnjb7g.jpeg

Робота зі страхом

Боятися – це нормально, бо немає нічого більш природного, ніж страх за своє життя. Якщо страх стає нав'язливим, переходить у паніку, то без спеціаліста не обійтись. Є один з методів роботи зі страхом – довести його до абсолюту. Уявити найбільш несприятливий для себе сценарій, і продумати свої дії в ньому. І він відразу стане меншим, тривога теж послабиться. Метод не для всіх, попереджаю. Мені більше подобається інша вправа, її суть в тому, щоб замість того, аби боятися – дякувати. Непокоїшся за сім'ю – дякуй, що в тебе є люди, яких любиш, тривожишся за майно – скажи спасибі, що воно в тебе є, боїшся війни –подякуй, що прямо зараз живеш в мирі. Ця проста вправа допомагає змінювати фокус уваги і показує, що насправді важливо.

poltavska-khvilia_xcwi/ZRpynCbng.jpeg

Контроль

Цей пункт для тих, у кого переважає реакція «біжи». Ці люди у стресових ситуаціях метушаться і прагнуть до діяльності. Для них складно прийняти той факт, що ситуація не піддається їхньому контролю. Але його собі можна повертати через мінімальні дії. Говорили нещодавно на цю тему з приятелькою. Вона поділися, що її тривога зменшилася, коли вона укомплектувала «рюкзачок безпеки» для своєї сім'ї, я ж зізналася, що мені полегшало, коли я зробила собі запас потрібних ліків. Часто, одна невеличка дія призводить до того, що загальна тривожність падає, і людині стало легше.

poltavska-khvilia_xcwi/KZBQnjxng.jpeg

Опора

У часи, коли здається, що весь світ похитує, важливо шукати собі опору – те, на що чи кого можна обіпертися у складні моменти. Це може бути Бог чи інша сила в яку віриш, сім'я, чи, навіть, опора на самого себе. У стресові моменти важливо відчувати під ногами міцну твердиню, в буквальному сенсі.

Як говорити про війну з дітьми та родичами

Важливо також подумати про тих, для кого ти сам є опорою. Часто діти, а особливо маленькі, відчувають напругу дорослих, але усвідомити ситуацію не можуть. У той же час вони можуть почати гірше спати, з'являються страхи чи надмірні капризи. Для маленьких дітей найважливішим у цій ситуації є стабільний, врівноважений, спокійний дорослий в якого можна шукати захисту. Я вважаю, що якщо мама справляється з цим завданням, то спеціально «просвітляти» дитя з військових питань не обов'язково. Але в той же час варто переконатися, що маля може назвати своє повне ім'я, адресу, знає, як поводитись, коли загубився, до кого можна звернутися за допомогою тощо.

Якщо дитина запитує — відповідати потрібно обов'язково, але об'єм інформації має відповідати віку: чим менша дитина — тим менше подробиць. Для дітей років до 10 можна наводити життєві приклади: про забіяку на майданчику чи в дворі, який хоче гратися чужими іграшками і відбирає їх, замість того, щоб домовлятися. Зі старшими варто говорити більш конкретно: «Так, загроза є, вона була і останні вісім років, але це не заважало тобі почуватися в безпеці. Довірся дорослим, все буде добре». Обов'язково наголосити, що ми не самі: нас захищають спеціально навчені люди, військові і дипломати, які роблять все, щоб війна не трапилась, і що на нашому боці зараз весь світ, бо ми важливі. Зі старшими дітьми, які вже самі пересуваються містом варто поговорити про їхні дії в незвичайних ситуаціях.

Якщо в дитини з'явився, або зберігається неспокій у цій темі, то їй важливо давати більше якісного часу і тактильності (частіше обіймати, робити масаж). Крім того, можна знімати напругу через ігри, бої на подушках і творчість (особливо там, де є контакт матеріалу з пальчиками — ліпка, пальчикові фарби, відривна аплікація). Хороша новина — середньостатистична дитина рідко заглиблюється в ці теми і на довго в них лишається.

Окрема історія — рідні. На мою думку, стратегія поведінки повинна базуватися на прийнятих в сім'ї нормах. Однозначних рекомендацій тут немає. Скажу лише, що в моїй родині, де частина близьких лишилися на окупованій території все тримається на свободі волі. Кожен залишає за іншим право на власне бачення, по крайній мірі, до того моменту, поки це не приносить шкоди. І, на щастя, кожен з нас володіє чарівним інструментом міжособистісної взаємодії: «Чим я можу тобі допомогти?». Часто увага потрібна більше, ніж конкретна дія.

poltavska-khvilia_xcwi/cILunjxng.jpeg

Саме життя

Важливо жити тут і зараз не відкладаючи на «тоді, коли все нормалізується». Бо, живучи по принципу «спробую пізніше», «почну завтра», «почекаю кращого часу», ми наче заперечуємо життя у всій його повноті, бо воно не лише про радощі і задоволення. Існує загроза, що доки ми будемо чекати підходящого часу щоб жити, то його можна і не дочекатися.

Попри все, що нам щоденно транслюється, думки експертів і псевдоекспертів, у мене залишається стійке переконання, що врешті-решт все буде добре. І сонце завтра обов'язково встане, хоч може і прикрите хмарами. І справедливості, в найглобальнішому її сенсі, я думаю, ми теж дочекаємося.

А поки, бажаю всім миру і якомога спокійнішого завтра.

Інна Радченко

Ще з рубрики: "Новини регіону"

Останні публікації

Обговорення

Написати коментар