Навіщо їм допомагати? Вони ж і так помруть: все про паліативну допомогу в Полтаві

Все почалося з повідомлення в одній із груп Фейсбуку. Жінка звернулася за допомогою до інтернет-спільноти. Проблема в тому, що її тітка невиліковно хвора, а знеболювальні вона отримати не могла, бо сімейна лікарка відсутня на робочому місці й зв’язку з нею немає.

Що робити в таких випадках і як отримати знеболювальне, дізналася «Полтавська хвиля».

Ми нагадуємо, що паліативна допомога — це професійна медична та психологічна допомога пацієнтам з важкими невиліковними хворобами та обмеженою тривалістю життя.

Історія з життя

Наталія – полтавка. Її батько страждав від болю через невиліковну хворобу. Коли біль терпіти було не сила – чоловіку виписали рецепт на морфін. До наркотичних препаратів сімейна лікарка призначала декілька видів знеболювальних.

З лікарем нам дуже пощастило, вона ніколи не відмовляла у консультації, завжди давала поради та допомагала як могла в цій бюрократичній системі.

Для того, щоб отримати ліки потрібно було пройти сім кіл пекла: спочатку потрібно звернутися в реєстратуру, сказати з якою метою прийшли й Вас запишусь до будь-якого лікаря, якщо вашого немає. Для первинного прийому вимагають довідку з онкодиспансеру, де лікар онколог вказує діагноз, слухає скарги й рекомендує знеболювальні наркотичні препарати. З цією довідкою необхідно йти до сімейного. Там заводять окрему картку на хворого, і видають два рецепти на ліки на тиждень, або днів на 10. І так, кожного разу. Правда є ймовірність, що ліків може не бути в аптеці, бо аптек усього дві в місті – на зупинці 23 вересня і Боженка. Ще сімейний лікар видає бланки, в них потрібно вказувати дані щодо використання препарату: час, день, кількість. Потім цей бланк я здавала сімейному лікарю. Я 9 місяців ходила кожного тижня за такою схемою, отримувала знеболювальні для онкохворого батька.

Те, що мене засмучувало у цій ситуації найбільше – походи до лікарні кожен тиждень. Я 4 години, в період пандемії, стояла в загальних чергах, потім аптека.

Бували випадки, коли ліків не було. За 9 місяців таке траплялося разів 5, і це справжній шок. Перед новорічними святами та після цього були збої в постачанні трамадолу і морфіну.

Знаєте, ці ліки вкрай необхідні хворим, вони дають змогу жити без болю хоч якийсь період. А навіть декілька хвилин без болю того варте. Люди відчувають страшні фізичні муки, я, мабуть, ніколи не забуду той жах. І аби було супроводження психолога, медсестри, то ситуація сприймалася б набагато легше психологічно і хворим, і тим, хто поряд із хворим.

Лікар виписувала рецепти на знеболювальні, але вони вже не допомагали.

Найстрашнішим було те, що на якомусь етапі всі лікарі відмовили у наданні будь-якої допомоги. Негласно. З нами лишилася тільки сімейна лікарка, яка підтримувала до останнього дня життя батька. Я, за фахом юрист, ніякого відношення не маю до медицини, але змушена була навчитися робити уколи в ногу та освоїла ряд інших медичних маніпуляцій. Так не повинно бути, це — неправильно. Хворі та їхні рідні лишаються сам на сам зі смертельною хворобою. Це неймовірно страшно, це людське життя.

Коментар лікаря

Ми звернулися за коментарем до Людмили Самолеліс, заступниці головного лікаря Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф.Мальцева.

Хто може виписати рецепт на морфін чи будь-яке інше знеболення смертельно хворим?

Рецепт на знеболювальне може виписати сімейний лікар і тільки він. Пацієнт звертається зі скаргою та після консультації з лікарем отримує рецепт на ліки. Саме лікар оцінює ступінь болю за спеціальними показниками.

Що робити, якщо в аптеках відсутні знеболювальні препарати?

У такому разі потрібно все одно іти до сімейника. Якщо біль нестерпний – лікар відправить на стаціонар. Там нададуть потрібну допомогу.

Хто розповідає пацієнту про те, що він та його родина можуть отримати психологічний супровід?

Про це теж розповідає сімейний лікар. Уже оцінюючи стан людей, він орієнтується чи потрібна допомога психолога.

Психологічний супровід

Психологиня Інна Радченко стверджує – страх смерті першоджерело усіх страхів, які є в людини. Ми боїмося її тому, що кожен із нас не знає, що буде далі. Найбільше страшить невідомість. Смерть – це і є невідомість.

Робота з хворим. Момент, коли людина дізнається про невиліковне захворювання в себе чи в когось із близьких — стає точкою неповернення, яка накладає свій відбиток на життя кожного члена системи. Паліативний психолог працює з процесом горювання, а це включає величезну низку симптомів і психоемоційних проявів, від повної апатії до агресії. Працюючи з хворим, психолог допомагає пом’якшувати перебіг феномену, який називається переживання втрати. Тобто, коли у людини змінюється її життєвий устрій — з’являються якісь обмеження, вона не може виконувати уже звичні речі, а це все дуже впливає на якість життя. Людина вважає себе розбитою, втомленою та абсолютно безпорадною.

Робота з родичами. Основне завдання психолога — допомогти подолати шлях горювання. Коли людина дізнається про діагноз свого близького, то починає горювати. І психолог повинен донести, що горювати це нормально. Цей стан потрібно пережити. Важливо допомогти родичам долати почуття провини стосовно родича, який захворів. Якщо все підсумувати, люди соромляться будувати плани без урахування тяжкохворого родича. Ще одне із завдань психолога — показати, що ти маєш право жити й жити щасливо.

Окрім того, у ході тривалої терапії частина хворих може ставати нервовими й у людей, які їх доглядають може виникати багато злості від безсилля. Психолог може допомогти подолати це.

Післямова

Під час написання матеріалу ми звернулися до жінки, яка просила про допомогу у соцмережах.

А це доводить, що двері відчиняють тоді, коли у них стукають.

Якщо ви не знаєте, де у Полтаві надають паліативну допомогу — переходьте за посиланням.

Ми готуємо для вас безліч корисних та цікавих матеріалів. Хочете завжди бути в курсі оновлень? — підписуйтесь на наш телеграм-канал.