Людині приємно думати про себе, як про унікальну особистість. Ну дууууже вже тішить думка про те, що кожен із нас сам створює власну реальність, може розв'язати проблемні питання і бути незалежним у своїх судженнях.
Якоюсь мірою так воно і є. Але при цьому, кожна людина, якою б вона не була неповторною, сприймає світ через певні, спільні для всіх, психічні закономірності. І деякі з них, хочу сказати, дуже навіть потішні. Про те, як краби демотивують одне одного і яким чином викинути нав'язливу пісню з голови – у цій статті. Починаємо.
Ефект Зейгарнік
Перервана дія запам'ятовується краще, ніж завершена.
Уявімо ситуацію: впродовж кількох днів студент посилено виконує важливу роботу. Всі думки там, здається на пам'ять вивчені навіть коми, все зосереджено на завданні. Та щойно він отримає оцінку від викладача – вжух! І більшість інформації з голови наче корова злизала.
Або пісня… Ота, яка крутиться і крутиться в довбешці, вигулькуючи поміж думками, як чортик із табакерки. Брррр... До цієї опери можна віднести й фільми із відкритим закінченням, які запам'ятовуються краще, ніж ті, в яких «жили довго і щасливо», і вірш з літератури, де перший і останній рядок запам'ятовувались, а серединка «губилася». Навіть стосунки, які завершилися на ноті «недомовленості» відчуваються більш драматичними, ніж ті, де не лишилось «ні обіцянок, ні пробачень».
Пояснюють це чудернацьке явище так: дія яка розпочалася викликає свого роду психоемоційну напругу. Якщо вона завершилася, то напруга спала. А якщо ж ні, то пам'ять періодично витягує цю ситуацію на поверхню, щоб нагадати людині про «недоробку».
Звідси висновок: засів рядок пісні в голові – проспівай її повністю. Пам'ять поставить галочку «Зроблено», і ця мука припиниться.
«Гало-ефект» або «ефект ореолу»
Якщо говорити просто – це явище, коли ми складаємо враження про людину, спираючись на мінімум даних про неї, найчастіше це зовнішній вигляд або отримана раніше інформація.
Це саме той випадок, коли «зустрічають по одежинці». Так, привабливу зовні людину наш мозок характеризує як носія багатьох чеснот, а лисого татуйованого качка, скоріше за все ідентифікує як «особистість, з якою я б не хотіла зіштовхнутися в темному провулку».
Або, уявімо: ми ніколи не бачили людину, але чули про неї не вельми приємну інформацію. Дуже ймовірно, що при першій зустрічі, її зовнішність здасться нам малопривабливою. Багато на цю тему пише Даніель Канеман. Психолог допускає, що в кожного з нас є дві системи мислення: перша направлена на те, щоб швидко прийняти рішення, а друга налаштована на глибинну роботу по обробці інформації та обдумування глобальніших завдань. Оскільки перша система економить енергетичні ресурси організму, то мозок застосовує її частіше, хоч вона і спрощує дійсність та добряче халтурить. Це і є той маршрут, за яким складається перше враження. Якщо спілкування з людиною продовжується, то в діло вступає друга система, і перше враження або підтверджується або ні.
«Замовляючи рекламу в блогера ми часто, прямо в технічному завданні вказуємо, що обов'язково має бути макіяж. Бо красивим людям схильні вірити більше», – Олександра, рекламний менеджер магазину прикрас.
Маркетологи вдало експлуатують цей ефект: обгортка для книги невідомого автора обов'язково буде дуже привабливою, а товар, який рекламує відома і приємна більшості особистість, продається краще, ніж дешевший, але не рекламований аналог.
«Ефект прожектора»
Кожному з нас в житті випадала можливість привселюдно зганьбитися. І ти стоїш такий, зіщулений, і думаєш «Це вічне клеймо безслав'я. Про це ніколи не забудуть», - а потім ідеш вулицею, і здається, що всі про це знають і тихенько над тобою підсміюються. От це і є він, рідненький «Ефект прожектора».
Тобто ми переоцінюємо той ступінь уваги, який нам надає суспільство. І класичне «Що люди скажуть?!» теж з цієї опери.
У кожному з нас живе внутрішній підліток, якому критично важливо «бути в зграї», і саме він грає головну роль в партії цього ефекту.
«Робили колись на офісі гуртове фото ледь не годину! То тому не подобається свій вигляд, то тому. Нарешті, коли фото були готові, колега питає: «Чуєш, дуже видно на знімку пляму на блузі?». Я сказала, що ні, а насправді – хто знає, я ж дивилася лише на себе», – Світлана, королева такту
У коментарі чітко показаний зворотній бій гало-ефекту – насправді кожен фіксується в основному на собі.
«Ефект відра з крабами»
Одного разу на рибалці, психолог Джон Ройєк помітив, що щойно краб пробував здійснити втечу з відра, його колеги по нещастю відразу хапалися за нього, і бідолага щасливо падав назад до компанії. Водночас краб, який був у місткості один, швидко досягав своєї мети. Так і з'явився опис однойменного ефекту.
«У нас в родині всі із зайвою вагою. Щойно я проговорююсь про те, що худну, вдома негайно з'являються пиріжки, торти та пельмені. Я зриваюся, засмучуюся, а мама, яка сама ту випічку принесла в хату, втішає мене і говорить, що повнота нам на роду написана», – Настя.
Знайома ситуація? Опір оточення може проявлятися у таких от диверсіях, насмішках, відвертій критиці, образах. Часто це несвідомі реакції, які виникають із різних причин. Буває, людям небезпечно усвідомлювати, що комусь вдається змінитися і «Всі так живуть, нема куди пнутися» більше не працює. Деколи це ірраціональний страх – «Ти станеш іншим, і я буду тобі не потрібною». Буває, людям, які не наважуються на власні зміни, легше саботувати їх в інших, щоб не допустити чужого росту, доки сам топчешся на місці (коментар Насті, в тому числі про це теж.) Прекрасно ілюструє цей ефект і наше традиційне, коли лише варто зізнатися в тому, що ти не вживаєш спиртного, і в очах учасників прокидається азарт. Весь подальший вечір тебе намагаються перевести на темний бік.
«Феномен Баадера-Майнхофа»
Буває, що дізнався нове слово, чи інформацію, а потім починаєш зустрічати це скрізь!
Здається, ніби тебе переслідують інформаційні потоки. А ще, шукаєш собі черевики зимові певного фасону, аж глянь – та їх пів міста носить. Чи, коли дізнаєшся про свій особливий стан, і раптом навколо тебе самі лише вагітні! Це явище пов'язане з вибірковістю нашого мозку і його здатністю концентруватися на роботі в певному напрямку. Ще приклад: мама не хоче віддавати маля в садок, бо переживає, що його там ображатимуть. І, о диво – і в новинах, і в розмові в черзі, і у групі в «Фейсбуку» – десятки історій, від яких кров холодне в жилах, і всі про садки, оце так збіг. Насправді ні – просто мозку легше обирати інформацію, яка підтримує наші переконання і патерни, ніж формувати нові нейронні зв'язки. От такий він у нас, економний і консервативний.
І таких ефектів описано дуууже багато. В деяких з них наче і немає ніякої практичної цінності, а от усвідомлення інших дозволяють круто змінити своє життя на краще:
«Коли я сказав своїм друзям, що вступаю в універ і їду в інше місто, вони не зрозуміли. Відверто ображали, бойкотували, навіть не віталися. Я себе відчував винним. Пізніше дізнався про крабів у відрі, і зрозумів, що якби лишився вдома, мене б отак вниз і тягнули. Зараз навідую бабусю, і бачу, на кого перетворюються мої колишні друзяки, бо в їх житті лише випивка, і сам собі дякую, що тоді вибрався».
Коментарі тут зайві. Бажаю кожному знати, чого хочеш, і неодмінно втілювати це в життя!